Добрим, товариським та готовим допомогти згадують 22-річного військового Миколу Лебідя, який три місяці тому загинув на Донбасі. 26 травня з ним попрощалися у Кременчуці. Панахиду влаштували біля дому, а поховали на міському кладовищі. Чоловік служив у Збройних силах за контрактом понад два роки.
"Він загинув 20-го лютого. За день, 19-го числа, він телефонував мені і казав: «Мамо, так стріляють, що ми не можемо з бліндажа висунути голови»", — говорить мати загиблого Ольга Лебідь.
Так про свого 22-річного сина Миколу згадує його мати Ольга Лебідь. Воїн загинув під час пожежі у бліндажі на Донеччині.
"На фоні інших він був взірцем. Я так розумію, що вони розтопили обігрівач і полягали усі спати. Що було уже далі, нікому не відомо. Загорілося, один встиг вибігти. У нього було 90 відсотків опіків. Він потім загинув у лікарні. А потім дізналися, що два бійці наших загинули прямо на місці", — розповідає заступник командира роти 58-ї окремої мотопіхотної бригади Ігор Тищенко.
"Мені віддали його. Я як побачила його, там на шматки розірване тіло було, із землею перемішані та заморожені формальдегідом. Обслідували ці шматки та написали: від чого наступила смерть – не відомо", — каже мати загиблого Ольга Лебідь.
Поховали загиблого через три місяці після смерті. Стільки тривали ДНК-експертизи.
"Мама дуже плакала. Перший час я не вірив в це. Була надія, що він просто сильно обгорів. Але потім нам сказали, що на ньому знайшли його ланцюжок. Влітку у мами на роботі були. Він туди прийшов зі своєю дівчиною. Я тоді навіть не розумів, що це буде остання наша зустріч", — говорить племінник загиблого Артем Двояк.
Панахиду влаштували біля будинку, де виріс та проживав Микола Лебідь. Попрощатися із воїном прийшли рідні, друзі та побратими.
"Ніколи не матюкався, ніколи п’яним його не бачила. Він був добродушним. Золота дитина. Займався ось тут спортом, відтискався. Ось туди далі ходив на тренажери. Дев’ять дітей залишилось. Оце Коля загинув і сестра померла від онкології", — розповідає суссідка загиблого Валентина Білозерська.
"Він найбільше допомагав, найближчий був. Захищав мене. Ходив на бої без правил. Його усі поважали, він захищав людей похилого віку, малих дітей. Дитина була золота", — говорить мати загиблого Ольга Лебідь.
У Збройних силах Микола Лебідь служив за контрактом із 2018-го після навчання в академії. До цього 11 років навчався у кременчуцькій гімназії № 12.
"Матуся привела його за руку. Маленький, худенький хлопчик. У початковій школі був дуже хорошою дитиною. Слухняним, дружнім. Мав багато друзів. У першому класі говорили, хто ким хоче бути в майбутньому, Коля говорив, що він буде «Микола Іванович, прокурор»", — зазначає перша вчителька загиблого Наталія Бутенко.
Ось у цьому класі Микола вчився сім років.
"Найчастіше він сидів ось за цією партою. Колю поважали однокласники. Ніжно називали «лебедятком». І сьогодні ми змушені говорити про те, що наше «лебедятко» відлетіло у вирій", — говорить учителька загиблого Надія Костюкова.
"Колю пам’ятаю як гарного, чуйного друга. Що не попросиш, він завжди допомагав. Був позитивний. У мене в голові прямо спогад, як він стоїть біля дошки та розповідає вірш", — каже однокласниця загиблого Євгенія Ноженко.
Поховали бійця на Алеї Слави Свіштовського кладовища, що у Кременчуці.
"На Новий рік останній раз я його бачив. Він казав мені: «Братан, я знаю, що не повернуся відтіля». А я йому говорив: «Не їдь туди». А він сказав, що більше не повернеться. Так і вийшло. Його дуже сильно не вистачає поряд", — говорить брат загиблого Олег Лебідь.
