"Людина, яка прагнула досконалості": у Харкові поховали диктора Юрія Вірченка

"Людина, яка прагнула досконалості": у Харкові поховали диктора Юрія Вірченка

"Людина, яка прагнула досконалості": у Харкові поховали диктора Юрія Вірченка Суспільне Харків

У Харкові попрощалися з диктором Юрієм Вірченком, одним з "голосів" харківського метрополітену. Яким він був — спогади близьких та колег у матеріалі Суспільного.

"Наспівав нам життя"

Донька Юрія Вірченка Ірина Багмут називає батька "людиною високої культури, яка читала до останнього дня" та згадує, як він намагався прищепити любов до грамотності своїм дітям.

"Поки ми йшли, я йому розповідала: "Тато, там нам сказали фрамулю треба закрити". А він: "Яку фрамулю? Ану давай говори, як вона називається? ФрамугаВерхня частина віконної рами або дверей, яка звичайно відчиняється". І мені так соромно було, що я неправильно сказала слово", — згадує Багмут.

Разом із сестрою Ірина любила слухати, як батько читає "Червоненьку квіточку" — улюблену казку Ірини: "Він увесь час нам хотів цю червоненьку квіточку принести. Я уявляла тата, який мені її принесе".

"Навчив любити людей": у Харкові поховали диктора Юрія ВірченкаСуспільне Харків

Ірина Багмут, донька Юрія Вірченка

"Усе моє дитинство він співав зранку пісню "Балада про фарби" Роберта Рождественського. Там у матері було двоє синів: один рудий, інший чорний. Я любила, коли батько співав. І в мене народився один чорний, інший рудий — моя "Балада про фарби". Тату, ти мені це просто наспівав. Наспівав нам наше життя", — посміхається Ірина.

"Тато навчив мене любити людей. Я не вибираю людей. Я просто — як він, намагаюсь бути, як він. Я збережу все, що він мені дав. Він ніколи не помре в моїй душі. Він — частина мене", — каже Багмут.

Теплі руки і серце

Донька Юрія Вірченка Тетяна Кузнецова говорить про батька як про доброго дідуся, уважного до онуків.

"Руки завжди у нього були теплі — це також татова характерна ознака. І діти свої ручки під час зимових прогулянок із дідусем гріли в його руках. Такий тато був. І ось це тепло стосується не тільки фізичного тепла", — говорить Кузнецова.

"Навчив любити людей": у Харкові поховали диктора Юрія ВірченкаСуспільне Харків

Тетяна Кузнецова, донька Юрія Вірченка

Вірченко брав дітей на роботу, до радійної студії, а іноді — записував вдома.

"Ми готувалися до цього запису, спеціально вчили. Наприклад, в чотири з половиною роки ми з ним читали "Горбоконика" Єршова... За два тижні ми вивчили все. А потім він влаштовував нам запис на мікрофон. Він так грався. З нами грався, нас змушував говорити, сам отримував задоволення. На роботі в студії — так, ми приходили на роботу в студії. Чудовий колектив на радіо був завжди. Ну і тато був його частиною", — говорить Кузнєцова.

Прагнув досконалості

Про любов Юрія Вірченка до радіо розповідає його колега Ігор Яворський.

"Вірченко був дуже талановитий диктор. Це був диктор від Бога. І він диктором був не лише за голосом, а й за освітою. Це йому дуже подобалось. Він свою справу знав досконало й головне — її любив. Дуже любив. Це була людина, яка могла будь-який текст злету взяти й прочитати", — розповідає Яворський.

20 років тому радіожурналіст Володимир Носков прийшов до Юрія Вірченка на практику. Диктор став для нього "найміцнішим мотиватором вибитися в радіожурналісти".

"А я ж добре пам'ятаю його голос з динаміка вагонів метро, читання поезії та випусків новин з радіоприймача. Згадую, що я вчився, як він, чітко вимовляти кожен склад, кожен звук. І мене захоплювала його професійність. Кажуть, що він міг прочитати складний текст випусків новин в будь-якому стані", — розповів Носков.

"Він не був у захопленні від мого бажання пройти практику на радіо. Юрій Васильович вважав, що радіо, то не для мене, що я не зможу самостійно виготовляти передачі. На той час мене це сильно розізлило. І я в першу ж практику вирішив довести, що він не правий... Так Юрій Вірченко пробудив у мені бійця, заохотив до професійного зростання. І я не ображаюсь на нього за тодішню розмову. Буває так, що чиясь невіра навпаки допомогає повірити в себе! Тому в моєму житті Юрій Вірченко посідає особливе місце", — розповів Носков.

До 2016 року голос Вірченка звучав у харківському метро. "Для нас метро і голос батька в метро — це нероздільні речі. Метро — це тато, а тато — це метро", — каже Тетяна Кузнєцова.

"З татом йде ціла величезна культурна епоха. Це люди, які прагнули досконалості. Люди твердих переконань і водночас люди, відкриті новому. Це дивовижно: бути твердим у своїх позиціях та бути готовим прийняти будь-яке нове слово, творче втілення", — говорить Тетяна.

Юрія Вірченка поховали на 18-му кладовищі.

Що відомо

  • Юрій Вірченко помер 28 листопада на станції метро "Київська" від серцевого нападу. За словами сестри, він мав хронічні захворювання. 1 січня Юрію Вірченку мало б виповнитися 72. Голосом Вірченка лунали оголошення в Харківському метрополітені до 2016 року.

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди