Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образами

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образами

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образами Одеський художній музей

Восени 2021 року Одеський художній музей презентував проєкт "Доступний музей на слух і на дотик", який складається з 3D-скульптур, об'ємних картини, аудіогіда та описів картин жестовою мовою.

Завдяки підтримці Українського культурного фонду експозиція музею стала зрозумілішою та ближчою для людей, які, зокрема, мають порушення зору та слуху.

Журналістка Суспільне Культура Марія Бліндюк поговорила з кураторкою проєкту Юлією Бердіяровою про інклюзивну освіту в Україні, доступність музеїв у світі та особливості реалізації великих задумів. Далі — пряма мова.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

Юлія Бердіярова.

Шлях до інклюзивності

У 2020 році темою Міжнародного дня музеїв, який святкується щороку 18 травня, була "Музеї для рівності: різноманіття та інклюзія". Усі музеї організовували дискусії навколо цього. Одеський художній музей тоді зробив онлайн-марафон, зокрема, про інклюзивність і доступність музейних просторів.

На марафон запрошували різними мовами, і я вивчала, як це зробити жестами. Виявилося, що в українській немає жесту, що позначав би слово "музей", його можна показати тільки дактилем, але є слово "виставка" – показувати всіма пальцями в різні боки, ніби на картини. Виходить, не було необхідності вигадувати жест на позначення "музею". Так само і жестів, пов’язаних із композицією на картині чи мистецькими напрямами, художниками.

Я думала, що жестова мова універсальна. Але дізналася, що є українська, російська, англійська тощо жестові мови. Вона відрізняється не тільки абеткою, дактилем, але й локальними словосполученнями.

Мені хочеться, щоби інклюзивних проєктів було більше й з’являлися умови для розвитку української жестової мови в напрямку культури.

У Дніпрі є курси жестової мови "Звук тиші" – про них я дізналася найперше і шкодувала, що такого немає в Одесі. Потім задумалася, що можу просто не знати, – почала шукати й так знайшла Катю Хоменко, засновницю Школи SURDO. Я запропонувала їй організувати екскурсію в Одеському художньому музеї, а вона зраділа і сказала, що це перша така пропозиція.

Це було ще до карантину, прийшла велика група з 30-40 дітей. Я водила великі екскурсії, але ця була для дітей із сурдоперекладачкою – думала, що вмру від емоційної напруги.

Мене здивувало, що деякі з 16-річних дітей не були раніше в музеї. Зрозуміла, що надто ускладнюю мову, коли перекладачка Олена дивилася на мене з виразом: "А можна простіше?". Тоді я дізналася, що жестова мова відрізняється від звичної розмовної.

Партнерами проєкту "Доступний музей на слух і на дотик" був Лінгвістичний центр, який, зокрема, займається перекладом жестової мови. Я хочу взяти в них фідбек щодо перекладу наших відео на ютуб-каналі. Там є марафон лекцій про сучасну українську культуру за підтримки USAID, де доволі складна наукова мова – його перекласти мовою жестів особливо складно. Тому по завершенню проєкту хочеться робити соціологічне дослідження, щоби зрозуміти, наскільки все було зрозуміло та на чому варто робити акценти в майбутньому.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

Юлія Бердіярова.

Як команда ми багато говорили про те, що ми відкриті, ми про толерантність, діалог тощо. А виявилося, що ми розмовляємо лише з однією групою людей. Світ мистецтв складний та недоступний для всіх, мовляв, якщо ви пройшли складну культурологічну освіту – тоді вітаємо в клубі, можемо розмовляти. Тому важливо робити цікавий та доступний освітній контент і для дітей також. Це не докір, а радше розуміння, що неможливо зробити все відразу. Важливо створити систему та нормативи, що працюватиме, незалежно від команди.

Ми ж не намагаємося спрощувати контекст, ми вчимося робити акценти на головному. Люди з порушенням слуху розмовляють великими пластами історій. Їм не потрібно 50 епітетів, вони чітко пояснюють сенс процесами та діями.

Потрібно створити умови, щоби люди прийшли з вами поговорити.

Проєкт писався в умовах, коли от-от мали звільнити [Олександра] Ройтбурда, потім Саша помер і музей узагалі втратив директора на певний час – це сильно ускладнило процес реалізації. На додачу були ще й пертурбації в керівництві Українського культурного фонду. Ніхто не знав, коли розпочнеться грантовий сезон.

Пощастило, що в музеї були люди з досвідом написання грантів, які давали мені цінні поради. Наприклад, мені підказали, що якомога більше роботи необхідно передавати в руки підрядникам. Тому я не курувала записи відео та розробку скульптур – тільки спостерігала за роботою та раділа результатам. Не варто боятися шукати партнерства та просити експертні поради, якщо в команді немає компетенцій. Будь-який проєкт виграє, коли завдання делеговані різним людям.

Увесь проєкт реалізовано за фінансової підтримки Українського культурного фонду. Його бюджет – понад 600 тисяч гривень. Найбільші витрати були на оцифрування скульптур на діджитал-частину.

За бартером робота тривала би довше, і вважаю, що всі мають отримувати гроші за свою роботу. Тоді це буде діалог, а не манія навколо ідеї.

Звісно, будь-хто може потім прийти і сказати: "Що це взагалі таке? Це копії скульптур, приберіть їх звідси". Сподіваюся, до такого ми не дійдемо. Але будьмо відверті, чула коментарі, що це не оригінали, а отже, їх не можна розміщувати в музеї. Виходить, оригінали теж не можна чіпати. Яка тому альтернатива?

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиодес

Іноді з’являється думка: "Хто, якщо не я?". Це омана, адже насправді відповідь: "Та хто завгодно". Зокрема, цей проєкт показав мені, що всі можуть долучитися до процесу, але важливо зробити серйозний поштовх. Проєкт стає успішним, якщо залучити до нього однодумців і згуртувати їх навколо себе, адже самостійно рухати сталі процеси неможливо.

Доступність

Зараз я розумію, що освітні проєкти в Одеському художньому музеї – універсальні й можуть бути корисними для всіх, хоча були створені як адаптації для людей із порушеннями зору та слуху.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

Тому логічніше поділяти "Доступний музей на слух і на дотик" на діджитал-частину та фізичні об’єкти, що стали частиною експозиції першого поверху. На жаль, зараз немає можливості адаптувати і другий поверх, тому що він складнодоступний. Сподіваємося, після великої планової реставрації у музеї буде ліфт. На час цих робіт музей буде зачинено й він перейде в царину діджитал-медіа. Саме через це, а також через карантинні умови важливо було зробити щось онлайн.

Якщо в людини немає можливості прийти в музей або вона з іншого міста, вона однаково може дізнатися щось нове. Тому ми зробили відеогід, у якому жестовою мовою розповідають про картини.

Гідом став Рома Харчук, який не чує з дитинства. Досі не розумію, як ми вмовили його на цю авантюру. Він ніколи не займався музейною справою й узагалі масажист. Він ділився своїм досвідом, що для нього відвідини музею в дитинстві були малоцікавими, його не залучали до розмови, тому що мало людей знають жестову мову. Тепер Роман – друг музею. Він дуже прискіпливо підійшов до цієї роботи, збирав фідбек після екскурсії, наскільки все було зрозумілим.

А от аудіогід зроблений із тифлокоментарем, тому він адаптований для людей із порушенням зору. У мене є задум зробити онлайн-архів з аудіо- та відеокоментарями, щоби всі могли ознайомитися з колекцією музею. У людей із порушенням слуху можуть бути складнощі з читанням через його зв’язок із мовленням. Їм легше все пізнавати через жестову мову.

У фізичному втіленні проєкту найцікавішими є копії скульптур, це п’ять 3D-моделей. Окрім них, також є чотири тифлографічні зображення, що дозволяють відчути картини на дотик.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

У Музеї Ханенків робили барельєфи, і вони насправді кращі для людей із порушеннями зору, тому що так можна зрозуміти зображення об’ємніше. А для тифлографічних зображень можна обирати лише графіку. Тому найкраще вийшло втілити графічну роботу Михайла Жука "Квітка" – вона повністю зчитується, але це не самостійний об’єкт.

Спершу думала, що копії дозволять ознайомитися з роботами без додаткової допомоги, але вони не виключають людського чинника. Водночас це ризики, тому що ми не можемо передбачити поведінку працівників і працівниць музею. Тому впродовж чотирьох днів Світлана Стрельцова проводила тренінги для психологічної підготовки тих, хто проводять екскурсії та зустрічають гостей у холі. Вона сама не бачить, працює журналісткою та проводить тренінги про доступність міського простору.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

Усі тренінги записані на відео й будуть опубліковані на нашому ютуб-каналі. Також спільно з тренерками та тренерами ми робимо методичку для музейників. На сайті музею буде сторінка, присвячена інклюзивним проєктам – це відкрита інформація, з якою можна ознайомитися. Запит від музеїв є, вони просто не знають, як до цього підійти.

Екскурсії для всіх

Ми хотіли зробити велику екскурсію для дітей зі спеціалізованих шкіл та інтернатів, і в нас буде така можливість, коли будуть зняті карантинні обмеження. Наші партнери Школа SURDO допомагали з комунікацією, а також із підготовкою гідів Роми. Ця школа навчає жестової мови всіх охочих та проводить спікінг-клаби. Думаю, що в кожному місті має бути така ініціатива.

Музей – це пам’ять міста. Упродовж трьох років Одеський художній музей формував звичку, що музей – місце, де відбуваються виставки, лекції, кінопокази тощо. Це неможливо охопити за день та навіть за три роки.

Для того, щоби звичка ходити в музей стала новою нормою, частиною повсякденного життя, треба багато часу, бо доволі довго відвідини музею не були чимось приємним.

Це був обов’язок зі шкільної планової екскурсії та радше травматичний досвід. Тим паче це не було чимось звичним для людей із інвалідністю, для яких музеї взагалі довго були закриті та непривітні.

Ми провели екскурсію для п’ятьох людей із порушенням зору, вони отримали можливість побачити експозицію та ознайомитися зі сучасною скульптурою. Моя колега після тренінгу сама викликалася це зробити – я була вражена ентузіазмом. Відвідувачі потрапили в бурхливе життя та відчули себе частиною процесу.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

Зараз розумію, що багато чого можна було зробити раніше. Доступніші екскурсії – це не так складно. Цей проєкт складається не з адаптацій до потреб людей із порушеннями зору та слуху, він складається з різних освітніх проєктів. Приємною частиною навчання стало те, що ми самі навчалися. Насправді це музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестовою, символами, образами. Це ми соціалізуємося і стаємо відкритими, а не когось притягуємо до себе. Освіта – процес, у якому всі сторони готові до діалогу та змін.

Мені іноді не подобається пафос навколо соціальних проєктів. Звісно, ми молодці й доклали багато зусиль, але насамперед важливо було навчити музей бути відкритим до різних потреб. Для мене цей проєкт став соціальним експериментом, адже я отримала багато схвального фідбеку. У соцмережі Одеського художнього музею приходили повідомлення, в яких люди розповідали про друзів і родичів із інвалідністю. Музейники також згадували власні досвіди зі знайомими. Виявилося, що всі ці історії поряд, але ми не звикли їх помічати.

Колись вважалося, що неправильно дозволяти дітям сідати біля картин і малювати – від перших екскурсій із дітьми наші наглядачки були в шоці. Але потім зрозуміли, що краще, коли люди приходять у музей, залишаючи там свої гроші та купуючи мерч. Згодом наглядачки стали більш активними, і зараз вони розпитують про екскурсії та події.

Взагалі працівникам і працівницям Одеського художнього музею буде простіше спілкуватися з людьми, які не бачать. Вони можуть провести звичайну оглядову екскурсію, залучаючи до неї тактильні копії та акцентуючи на тому, як виглядають певні об’єкти, щоби зробити екскурсію цікавішою та інтерактивнішою.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиОдеський художній музей

Для людей із порушеннями слуху зробити повноцінну екскурсію складніше, тому що для цього команді необхідно вивчити жестову мову. У нас є думка зробити вільні дні відвідування більш інклюзивними – анонсувати, що в цей день можна відвідати екскурсію з перекладом на жестову мову.

Нормальна практика, коли в музеї працює гідом людина, яка не чує. Необхідно залучати людей із порушеннями слуху, а не шукати перекладача.

Їм необов’язково ставати постійними працівниками музею, але можна принаймні спробувати.

Якщо це індивідуальна екскурсія, гостя або гостю привітають жестами, дадуть брошурку з мапою QR-кодів біля картин, які ведуть до відеогідів. Якщо це збірна екскурсія, ці відеогіди показують із планшету, а перекладач може ще й відповідати на запитання. Розуміння історії за зображеннями робить процес відвідин музею повноціннішим.

Український контекст

Музей Ханенків – приклад, як команда довго займається інклюзивною освітою. Катерина Гоцало (провідна наукова співробітниця Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, – авт.) розповідала, що вони проводять системні екскурсії з різними групами людей. Тобто це можливо.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиTelegraf.Design

Тактильний барельєф у Музеї Ханенків.

Темою цьогорічного фестивалю NEOсвітній Арсенал також була інклюзивна освіта. Виявилося, що музей "Чигирин" зробив путівник шрифтом Брайля з тифлографічною мапою. Вони розуміють, що це важливо. Наприклад, у Музеї історії України є неосновні фонди, які можна використовувати в освітніх подіях. До фондових об’єктів справді не можна торкатися. Так, Лисичанський музей привіз на фестиваль каміння, старі ліхтарі, каски – до них можна було торкатися й розглядати.

Мені важливо зібрати інші приклади з українських музеїв. Виявилося, що Пархомівський художній музей також робив гід для людей із порушенням зору.

В Україні багато соціально орієнтованих компаній, і їм необхідно розповідати, що є така можливість – прийти в музей на екскурсію жестовою мовою, послухати аудіогід із тифлокоментарем або побачити картину на дотик.

Міжнародний приклад

Я орієнтувалася на досвіди всесвітніх музеїв. Мрію потрапити до Музею мистецтва Метрополітен, у них є сторінка, присвячена освітнім програмам для людей з інвалідністю – там є все. Наприклад, вони роблять майстер-класи з малювання для людей із порушеннями зору, використовуючи спеціальні матеріали, що залишають тактильний слід.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образами

Також є аудіогіди, адаптовані для людей зі складнощами мовного розвитку. Це музей всередині музею. І є три варіанти, як жити з цією реальністю.

Змиритися з цим і нудитися. Можна поїхати до кращої реальності і сподіватися, що ти там будеш комусь потрібен. Складно уявити умови, за яких я живу не в Україні. Я – людина цього контексту: мовного, культурного, звичок, гумору.

Я пішла третьою лінією, лінією спротиву. Мені здається, що люди, які займаються музейною справою в Україні або освітніми й соціальними проєктами, – вони трохи маніакальні.

Одна російська політологиня сказала, що неможливо робити щось одне добре, тому що станеш маніяком і тираном у цій справі. І сьогодні ми стаємо більш збалансованими в цьому.

Як Одеський художній музей вчиться розмовляти іншою мовою: жестами, символами та образамиDaniel Müller

Берлінська галерея.

Під час виставки Баугаузу в Berlinische Galerie я побачила багато тактильних об’єктів, і мені самій було цікаво до них торкатися. Були барельєфи з експлікацією шрифтом Брайля. Усе це було класно вписано в простір, усюди була навігація. Мені тоді захотілося, щоби так було й у нас. По поверненню я сіла писати грант. Він не пройшов тоді, і добре. Пізніше я переписувала цей проєкт, маючи інший досвід. Так ми зробили "Доступний музей на слух і на дотик".

Читайте більше

Театр, кіно чи музей: доступу до яких видів мистецтва бракує людям з порушеннями зору

Як Ройтбурд змінив сучасне українське мистецтво: художній стиль, кураторська робота та музей

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше