"Крапелька стає океаном": спогади харків'ян до восьмої річниці Революції Гідності

"Крапелька стає океаном": спогади харків'ян до восьмої річниці Революції Гідності

Ексклюзивно
"Крапелька стає океаном": спогади харків'ян до восьмої річниці Революції Гідності Суспільне Харків

Євромайдан у Харкові почав збиратися з листопада 2013 року. Символічною точкою збору став пам’ятник Тарасові Шевченку. Туди учасники акцій приходили впродовж зими, зі стягами святкували новорічні свята. Збирався Євромайдан біля Тараса аж до літа 2014, поки частина його учасників не пішла воювати.

"Збиралися ті, хто вважав Україну значущою"

Для харків'янина Олександра Волоха Євромайдан став другою революцією.

"Відчуття було те саме, що й у 2004 році. "Крапелька стає океаном" — таке почуття, як було не йти? Після перших подій зі студентами, було розуміння, що треба виходити. Злість була щодо того, як це відбулося, що побили студентів, відчуття були, що треба з цим щось робити, якось протидіяти тому, до чого це веде", — говорить Олександр.

До пам'ятника Тарасу Шевченку, де збиралася патріотична спільнота Харкова, Олександр Волох ходив ледь не щодня.

"Навколо пам'ятника Тарасу Шевченку все відбувалося, була трибуна, виставлена техніка, гучномовці, мікрофон, постійно розповідали новини з Києва. Це місце завжди було дуже значущим. Тут завжди збиралися ті, хто вважав Україну значущою", — каже Волох.

харків спогадиСуспільне Харків

"До пам'ятника Тарасу ходив майже щодня вечорами, ходив не тільки сюди. Події відбувалися і поблизу Академії внутрішніх справ, у Свято-Дмитрівському храмі. Ходив разом з майбутньою дружиною. Було багато знайомих облич ще з 2004 року", — розповідає Олександр Волох.

На харківському Євромайдані Олександр був учасником самооборони — захищав учасників проукраїнських акцій від нападів.

"Група самооборони сформувалася у 2014 році. Було кілька груп самооборони, які працювали з самого початку. Самооборона була й у парку, треба було відстежувати тих, кого не дуже хотіли тут, поблизу пам'ятника, бачити. В групі самооборони ми стежили за тим, щоб ніхто нікуди не поліз", — згадує Олександр Волох.

З початком війни Волох служив на Донбасі.

"Ніхто не знає, як робляться революції"

Для Володимира Чистиліна, якого у Харкові знають як координатора місцевого Євромайдану, нова революція розпочалася з організації святкування річниці Помаранчевої революції.

"Для мене Майдан був так, ніби це був один день. Я тут опинився, бо за тиждень до Майдану я подав повідомлення про святкування дев'ятої річниці ще тієї революції, 2004 року. Ми вийшли тоді з помаранчевими шарфами: збирали людей на одну революцію, а вийшло, що вже починається друга. І тоді вже у перший день у Харкові, там, де стоїть намет "Все для перемоги" кричали: "Революція!". Сотні людей тоді було", — згадує Чистилін.

харків спогадиСуспільне Харків

Перша акція біля пам'ятника Тарасу Шевченку, на яку зібралося кілька тисяч людей, відбулася 24 листопада, розповідає Чистилін.

"Ніхто не знає, як робляться революції. Я пішов видрукував на ксероксі запрошення на акцію, яку ми планували за два дні, а на наступний день був День пам'яті голодомору, і патріотична спільнота завжди збирається. 24 листопада біля пам'ятника була перша велика акція, прийшли кілька тисяч людей. Я вів цей мітинг, це було натхненно, було відчуття, що ми робимо історію. Так було увесь час", — каже Володимир Чистилін.

"Крапелька стає океаном". Спогади харків'ян про Революцію Гідностіfacebook.com/v.chistilin

"Харків. 1 грудня 2013 року. Так починалась зима, яка всіх нас змінила", — писав у Facebook Володимир Чистилін.

У патріотичної спільноти міста були приводи і для сліз, і для радості за час революції, говорить Чистилін.

"Мені запам'яталося 19 лютого 2014 року, біля Академії внутрішніх військ. До п'ятої ранку ми намагалися витягувати наших хлопців, всю ніч говорив з їх дружинами, було стільки сліз... Арешти були, вночі судили людей. О п'ятій я заснув, а о дев'ятій розпочався розстріл Небесної сотні у Києві. Жити так було важко, але було й хороше — пам'ятаю весілля Дмитра Пилипця тут, біля пам'ятника 14 лютого, було багато речей, які показали найкраще в людях. Відчуття єднання й того, що ти робиш щось величезне у своєму житті, жертовності, любові, надихало", — згадує Чистилін.

"Крапелька стає океаном". Спогади харків'ян про Революцію Гідностіfacebook.com/v.chistilin

Герой Небесної сотні Владислав Зубенко

На його думку, саме спільнота Харкова поставила остаточну крапку в перемозі революції.

"Історія показує, що події переміщуються з Києва до Харкова. Так було і 100 років тому, і у 2014 році: на наступний день після розстрілів на Майдані Янукович з Азаровим були тут, у Харкові, вони готували з'їзд, і завдяки харків'янам, позиції патріотичної спільноти нашого міста вдалося виграти Революцію Гідності. Якби 22 лютого 2014 року ми б не вийшли, невідомо, де ми були б сьогодні", — каже координатор харківського Євромайдану.

"Кожна людина, яка брала участь у Майдані, змінилася. Ці виклики, кров, страх, жертовність, любов людей — це враження на все життя. Не можна було не спати, про щось думати — так сталося з першого дня й тривало до останнього. Для країни багато змінилося, і Майдан, і подальші події допомогли багатьом усвідомити себе українцем, народилося громадянське суспільство. Ми бачимо, що будь-яка влада буде рахуватися з думкою суспільства. Це крок вперед", — вважає Чистилін.

Майдан: експозиція в Історичному музеї

У скляній експозиційній шафі в Історичному музеї висять портрети трьох загиблих на Майдані у Києві харків'ян — Владислава Зубенка, Юрія Паращука, Євгена Котляра.

харків спогадиСуспільне Харків

Микола Котляр показує світло-шумову гранату, яку його син привіз з Майдану у Києві.

харків спогадиСуспільне Харків

"Ось ця граната об коліно вдарила, й у нього поранена нога була від неї. В Інтернеті на своїй сторінці написав, що доля буде вирішуватися у Києві, треба їхати у Київ. Другу чи якомусь користувачу писав: "Що, як ти пропонуєш боротися? Якщо сидіти з пивом на дивані, то це одне, а я вже купив білет до Києва", — говорить Котляр.

харків спогадиСуспілне Харків

В експозиції є альпіністська каска та протигаз, які Євген Котляр одягав на Майдані, та залізничний квиток, який він взяв востаннє у своєму житті на потяг "Харків-Київ" 18 лютого 2014 року — через два дні він загинув від кулі снайпера.

харків спогадиСуспільне Харків

"Іноді, чесно кажучи, здається, що багато у чому й не варто було віддавати життя, коли дивишся, чим все це закінчилося, що все знову прийшло на круги своя. Але я розумію, що такі процеси, їхні плоди так скоро не будуть. І Україна зовсім не така, яка була. Воно безслідно не пропало 100%", — вважає батько Героя небесної сотні.

19 листопада учасники Євромайдану у Харкові зустрічалися зі студентами торгово-економічного коледжу.

харків спогадиСуспільне Харків

Один зі студентів запитав у Миколи Котляра, як він відреагував, коли дізнався, що син йде на Майдан: "Я намагався його втримати. Кажу, ну що ти там, пацани вийшли на цю акцію, а ти поїдеш уже ж і не молоденький, 33 роки. Він каже: "Папа, ні".

"Самоорганізація нації"

Ольга Дунь була волонтеркою Євромайдану. Спершу за подіями у Харкові спостерігала у Facebook, доєдналася до протестних акції біля пам'ятника Шевченка 24 листопада. Після побиття студентів вночі 30 листопада у Києві почала їздити й у столицю.

"Ми це побачили по телебаченню. Моє материнське серце не витримало. І після вечірніх заходів у Харкові ми купили зі знайомими квитки й поїхали до Києва. З 1 грудня майже кожного тижня перебувала у Києві. Бачила, як все починалося. Я так для себе відчувала, що це революція наших дітей, яку ми, батьки, не підтримати просто не могли", — розповідає Дунь.

харків спогадиСуспільне Харків

"У Києві волонтерила. Волонтерила в їдальні при будинку Профспілки. У своєму житті ніколи не пробувала сала, саме там канапки з салом для всього Майдану, на всі віча недільні готувала у великій кількості... Бачила, як відбудовувалися волонтерські заходи, який це рівень самоорганізації нації. Це була подія, мабуть, найважливіша у моєму житті", — згадує учасниця Євромайдану.

В експозиції музею — речі учасників, волонтерів та загиблих Євромайдану. Тут є щит, каска, протигаз, бензинова грілка, захисні окуляри, пам'ятна медаль та український прапор.

харків спогадиСуспільне Харків

харків спогадиСуспільне Харків

"Надія є"

Пам'ятні речі з Майдану має харків'янин Леонід Онищенко. Колишній викладач долучився до протестувальників, коли побачив, як беркутівці добивають поранених майданівців.

"Повинна бути якась шляхетність і додержання якихось правил війни. Поранений противник уже не є ворогом, який підлягає знищенню. Його треба евакуювати і надати допомогу", — розповідає Онищенко.

харків спогадиСуспільне Харків

Пляшки з керосином тримали напоготові, щоб робити димову завісу, згадує Леонід.

"Видимість була метрів 50. І тому вони стріляли впритул. Інститутська була залита кров’ю від краю до краю", — каже харків'янин.

На Майдані Онищенко познайомився з героєм Небесної Сотні Владиславом Зубенком.

"До мене підійшов хлопець, якого я вперше побачив тоді, але потім з'ясувалося, що мій син разом із ним займався історичним фехтуванням, і ми усі так чи інакше знайомі. Він притягнув великий мішок із залізними обладунками. Ми усі собі роздобули дерев'яні щити, у Влада був навіть залізний щит. Влад прикривав щитом і останнім відступав, коли когось виносили на ношах, він закривав себе і ноші щитом. І хтось його гукнув чи що, і він розвернувся... Ще тиждень боролися за його життя, але він був прострелений наскрізь", — згадує смерть Владислава Леонід Онищенко.

харків спогадиСуспільне Харків

Загиблого на Майдані Євгена Котляра Онищенко знав — познайомився за кілька років до революції.

"З Котлярем я з 2010 року знайомий, з тої просіки, яку Кернес прокладав через парк Горького, ось там ми із ним познайомилися, там він був альпіністом... На Майдані Котляр вивалився на відкриту частину, і снайпер другою кулею прострелив йому артерію на шиї. Ті, хто йшов під кулі, це люди, які мають запас міцності та рішучості", — розповідає Онищенко.

харків спогадиСуспільне Харків

Леонід Онищенко каже, що для нього революція не закінчилася: "Досі навіть і Порошенко, навіть і Зеленський, вони не змогли оцю корумповану феодальну за своєю структурою машину змінити. Надія є завжди. Поки я живий — Dum spiro spero [Вік живи — вік сподівайся]".

"Харківський майдан почався за два дні до київського. Він відбувся на площі Свободи, там де тепер стоїть намет "Усе для перемоги". Був нечисленний мітинг. Мене тоді запросили не як священника, а як приватну особу. Тоді я мав сказати про позицію християнина стосовно європейських цінностей, а не політичного вибору. У той день була тривога і було розуміння, що влада пішла назад", — згадує осінь 2013 року духовний наставник харківського майдану, настоятель храму Іоанна Богослова Православної церкви України отець Віктор Маринчак.

За вісім років, каже отець Віктор, а саме починаючи з 2019-го, на його думку, іде рух назад.

"Відчуваю занепад в усьому. У нас іде тотальне нищення культури, науки і освіти. Я працюю в університеті, я бачу, що робить наше Міністерство освіти і науки. Які воно вигадує нові і нові вимоги для того, що б зайняти викладачів, щоб вони займалися не тим, чим вони повинні займатися. Зараз в суспільстві розчарування накопичується. Після 2019 року пішов рух назад і дуже серйозний", — каже Маринчак.

Нині у Харкові пам’ятник героям Небесної Сотні у Харкові є тільки на території храму Іоанна Богослова.

"Тому що встановлення на території храму не потребує жодного узгодження ні з якими державними інституціями. Харківські державні інституції чи, м’яко кажучи, стримано чи дуже холодно ставляться до цієї теми. На жаль. Тема меморіалу пам’яті героїв Небесної Сотні має бути на тій же самій площі (Майдан Небесної Сотні — ред.) — це болюча тема, яка стоїть пере нами кілька років, але влада, особливо в особі міської влади це питання ігнорує. А у нас вільні люди. Ми можемо на своїй території встановити те, що хочемо", — каже Маринчак.

Що відомо

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди