Під Чугуєвом на Харківщині вже кілька років поспіль на початку літа розцвітає лавандове поле. Родина Гончарових опанувала тонкощі вирощування квітів й зробила село Леб'яже привабливим для туристів та фотографів. Як село на Харківщині стало популярним, а також про те, як плести віники та їздити на сайдкарах — дивіться у дев'ятому випуску "Умандрували: за Харковом".
Три тижні краси
Лавандове поле у селі Леб'яже на Харківщині виростила родина Гончарових. Влітку сюди їдуть на екскурсії та фотосесії. А деякі навіть думають оселитися у Леб'яжому.
"Підвищимо демографію у селі. Я ж тут виріс. Не хочеться, щоб воно все бур'янами заросло", — каже Геннадій Гончаров.
"Ми у перший рік не бачили цвітіння лаванди, а потім, як на другий рік зацвіла, так це взагалі краса. І захотілося нам, щоб навколо нас, хоча б на три тижні побула така краса", — розказав Гончаров.
Лиман — столиця віників Харківщини
Майстриня Галина Чумаченко з Лиману вчить охочих в'язати віники, її саму навчила мати. Розповідає, що плетуть віники з проса, його в Лимані саджають чи не у кожному городі.
"Город завжди виручав. У нас весь Лиман був у просі. Я навіть сама колись поїхала полоти й переплутала свій город. Бо всі вони однакові. Ну їдеш польовою дорогою, тут просо, тут просо, та наче оце. Стала полоти, та щось не так. Щось не так! Ой, та я не туди, я чуже полю. Ну бувало таке", — згадує майстриня.
Галина розповідає місцеву легенду:
"Кажуть, ніби-то з турецької війни лиманський наш житель ніби-то в кишені приніс зерня. Бо він там бачив, що це з нього росте, і куди там люди його застосовують. Посіяли, а потім почали з нього просто в’язати віники. А потім загадали оренду платити за землю. А люди, було тоді сутужно, і люди покинули. То так містяни говорять: “Та пішли там ото десь нарізали очерету, і зв’язали”. А це ж труд. Коли у мене було по пів гектара проса, тоді виходило і по 1000 віників, 1100, 800".
Читайте також
Хата з мішків, педикюр козлу та бджоляр вихідного дня. Новий випуск "Умандрували: за Харковом"
