Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв'ю з Малиновським

Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв'ю з Малиновським

Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв'ю з Малиновським

Письменник та видавець Роман МалиновськийУ 2014 році став співзасновником та головним редактором видавництва "Вавилонська бібліотека", що спеціалізується на перекладній літературі. У 2018 році заснував інді-видавництво "Цивілізація". Автор проєкту MONO, присвяченого транскордонній літературі. презентував першу збірку власних оповідань "Солодке життя", а на останній львівський фестиваль BookForum привіз новинки "Вавилонської бібліотеки" дві книжки, які вперше перекладені українською.

Чи є щось, що письменник волів би змінити у своєму прозовому дебюті, та які відмінності помічає між українською та російською школою художнього перекладу про це Малиновський розказав в інтерв'ю Суспільному Культура.

Ви також можете прослухати розмову з письменником на сайті Українського радіо. Вона записана під час 28 Міжнародного Book Forum Lviv, інформаційним партнером якого є Суспільний мовник.

Про "Солодке життя"

"Солодке життя" – мій дебют у жанрі короткої прози. Книга вийшла у видавництві Meridian Czernowitz. Це був довгий шлях, про який я повсякчас думав. Це був той образ, до якого я довго прямував, – образ письменника. Це та іпостась, в якій мені, напевно, найкомфортніше. Тепер, коли я говорю про себе, ставлю на перше місце саме "письменник", а вже потім йде усе те інше, чим я займаюсь: видавець, головний редактор, артдиректор. Це дуже хвилююче відчуття і дихотомічне.

Я дуже довго писав цю книжку і зробив для неї все, що міг зробити. Не було жодного поспіху. Я не можу сказати, що в ній щось не дороблено, бо не мав на це часу. Я мав стільки часу скільки мені було потрібно. І я мав несамовиту команду, яка супроводжувала мене на останніх етапах створення книжки – редактором оповідань став Юрій Андрухович, ілюстрації Андріани Чуніс, блискуча коректура і, як на мій погляд, зручна верстка.

Рецензія Суспільне Культура на книжку Малиновського: "В’язкість моменту"

Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв'ю з Малиновським

Про письменницьку зрілість

Я вважаю себе дорослим письменником. Тут йдеться про те, що писати я почав у 18 років, просто це речі, які ніколи не публікувались. Якісь нотатки, сюжети, короткі фрагменти. Разом з цим я неймовірно радий, що ті мої нотатки не відбулися як прозові публікації раніше.

Я зараз дуже чітко відчуваю доцільність тези: "проза – це категорія дорослості, а поезія – категорія юності". Можна бути сильним і потужним поетом в зовсім юні молоді роки. Поезія – рефлексія, вихлоп енергії і поривання. Проза – річ методична і вдумлива. У написанні прози не обійтись без того, що називається життєвим досвідом. Без сумніву, є проза молодих, яка дуже цікава. Але "молодість" прози завжди відчувається. Так чи так в моєму "Солодкому житті" теж наявні нотки дебютності. Втім, все одно це тексти, які пробули зі мною п’ять років, і я можу назвати їх дуже дорослими. Коли я їх перечитую – бачу висновки цілком дорослої людини.

Новинки "Вавилонської бібліотеки"

На книжкових фестивалях цієї осені ми презентуємо три нові книги. Видали збірку оповідань американського класика Шервуда Андерсона "Вайнсбург Огайо". Це один з ключових текстів, що вплинув на американську літературу XX століття. І, відповідно, на світову літературу, бо очевидно, наскільки американська література вплинула на світ.

Також класичний роман в жанрі нуар "Глибокий сон" Реймонда Чендлера. "Пристрасть" – другий роман сучасної британської письменниці Джанет Вінтерсон.

У випадку цих двох книг – це перші переклади українською мовою.

Де межа перекладацької неупередженості. Художній переклад це більше технічна робота?

Межі немає. Насправді існує дуже багато різноманітних підходів до перекладу. Скажімо, коли я тільки створив "Вавилонську бібліотеку", дізнався про специфіку "російської школи перекладу". Переклади за цією методикою не є буквальним переказом тексту, а приблизним переказом того, що відбувається у романі. Так, я раптом відкрив для себе, що все, що я читав колись російською, було лише конспектами перекладача за оригіналом першотвору. Саме так працює "російська школа перекладу", і з цим нічого не зробиш.

Переклад – це творча робота. І ті перекладачі, які виконують її технічно… це одразу відчутно. Його нецікаво читати, яким би геніальним не був автор, котрий створив першотекст.

Переклад – це вокабуляр, яким володіє перекладач. Це тонкість відчуття обох мов, не лише тої, якою написаний твір, а й тої, якою він перекладається. Пластичність, завдяки якій іншомовні конструкції перетворюються на конструкції української мови. Поза сумнівом, перекладач – професія творча, що впритул межує з письменством.

Про українську школу перекладу

Українська школа перекладу існує і будується в першу чергу на освіті, а також на деяких потужних особистостях, наприклад, Миколі Лукашу або блискучому перекладачі-германісті Євгені Поповичу. Я би сказав, що сьогодні українська школа перекладу існує радше на ентузіазмі. Причина цього – нерелевантні ціни, які пропонуються перекладачам, особливо у сфері художнього перекладу. Але серед нас є багато геніальних і обдарованих людей, які блискуче працюють з художнім перекладом і постійно вдосконалюються. Я можу сказати, що в українському перекладатстві існує кілька сотень самородків, які роблять неймовірні речі у сфері перекладів, збагачуючи цим українську мову.

***

1-3 жовтня Роман Малиновський візьме участь у єдиному на сьогодні літературно-перекладацькому фестивалі в Україні Translatorium, який присвячений художньому перекладу та проводитиметься вже вп’яте у Хмельницькому.

В рамках фестивалю Малиновський разом із перекладачем Борисом Превіром презентуватимуть видання Шервуда Андерсона "Вайнсбурґ, Огайо". А також Роман модеруватиме публічну розмову про видання андеграундної літератури за участі Христини Михайлюк та Мірека Боднара з видавництва "П’яний корабель".

В програмі фестивалю близько 20-ти подій: публічна розмова з Юрієм Андруховичем про новий переклад "Короля Ліра", аудіопрогулянки вивісками Хмельницького, лекція Остапа Українця про перекладацьку діяльність Івана Франка, концерт сучасної академічної музики за мотивами “Амадоки” Софії Андрухович, публічні дискусії з авторами і видавцями, освітні події для фахових перекладачів.

Всіх на усі події фестивалю вільний, за попередньої реєстрації. Фестиваль відбувається за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи EU4USociety.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше