Мандрівник Борис Гора зберігає на своєму подвір’ї єдиний на Тернопільщині човен з очерету. Чоловік проживає у селі Залісся Чортківського району. Човен йому подарував автор судна Микола Рудь – мандрівник із села Новосілка, що на Львівщині.
За словами Бориса Гори, човен майстер залишив на Тернопільщині після того, як проплив на ньому 210 кілометрів Дністром.
Мандрівники познайомилися у соцмережі в одній із туристичних груп.
“Я побачив фотографію цього човна на Дністрі і, однозначно, лайкнув, тому що таке дуже приємно бачити. Власник човна Микола Рудь додався до мене в друзі. Він стежив за моєю сторінкою і бачив, що на одному зі сплавів я фінішую в Заліщиках. У той же день у нього теж був фініш саме в Заліщиках. І, оскільки човен транспортувати на Львівщину важко, а залишати на березі було шкода – то він вирішив подарувати мені, щоб у моєму дворі його могли оглядати туристи”, – каже Борис Гора.
Микола Рудь розповідає, що почав виготовляти судно на початку липня цього року – за тиждень до сплаву.
Довжина човна – 3 метри 30 сантиметрів, ширина – 80 сантиметрів. Важить судно 70 кілограмів. Щоб виготовити цю річ – автору знадобилося 100 кілограмів очерету і кілометр поліпропіленового шнура.
“Треба кожен вузлик зав’язати, стягнути добре, потім все до купи зв’язати і ще треба грубший шнурок. Очерет я заготовляю взимку, коли він вже достиглий, коричневий, задерев’янілий. З нього волога виходить і тоді судно стає сухе і легеньке”, – розповідає Микола Рудь.
Стартував чоловік у селі Старий Мартинів Івано-Франківської області, потім – Галич, Маріямпіль, Нижнів і завершив маршрут на Тернопільщині – у Заліщиках.
“Це була ейфорія, це були фантастичні відчуття. У перший день я розглядав краєвиди. Коли першу ніч переночував – встав зранку, я був на острівці, – сонце сходить, краса. Я зробив чимало фотографій і відео, дуже мені сподобалося. На ріці людей не було, тільки я сам 4 дні. Я з Дністром ніби жив”, – каже майстер.
Чоловік розповідає, що таким човном керувати важко, тому хвилювався, чи витримає судно мандрівку, по Дністрі, особливо у тих місцях, де сильна течія і де мілко.
“Плюси такого човна – те, що він зроблений із природного матеріалу, він не тоне, добре тримається на воді. Мінус в тому, що коли він набирає води – стає тяжкий і його кожного разу витягувати на берег і знов на воду – важко. Для цього треба хоча би двох людей”, - розповідає майстер.
Борис Гора каже, що транспортувати човен до його подвір’я було нелегко.
“Коли ми причалили – він був дуже важкий. До мого дому потрібно було його везти на причепі автомобіля. А уже на подвір’ї ми встановили судно з допомогою туристів”, – розповідає Борис Гора.
Микола Рудь каже, що залишив човен у Бориса Гори, бо ця річ свою функцію уже виконала – подолала сотні кілометрів Дністром. А ще майстер хотів, щоб цей човен могли оглядати туристи.
“Я не розумію, чому в Україні такого ніхто не робить, адже тут немає нічого складного. Міг би розвиватися такий промисел. У цьому захопленні мене підтримують рідні і друзі. Це – моє хобі”, – розповідає Микола Рудь.
Борис Гора вважає, що судна з інших матеріалів – зручніші у використанні, але подорож човном з очерету дає особливе відчуття.
“Очерет у такому човні з часом гниє і протирається, особливо, якщо судно сідає на мілини. Якщо зараз у Дністрі високий рівень води – то на цьому судні можна безпечно сплавлятися, вода несе швидко. Але, якщо води у річці мало – то відчувається, що човен неповороткий і дуже важкий. Швидкість – 1-2 кілометри, це – небагато. Надувні катамарани, пластикові каное чи інші сучасні моделі суден – значно практичніші. Але, якщо мандрівник хоче відчути себе у ролі Робінзона чи амазонки – то, однозначно, цей човен – супер”, – каже Борис Гора.
“Моя мета – щоби люди побачили, який красивий наш Дністер, щоб його берегли, щоби був розвиток туризму. У Тернопільській області Дністер дуже мальовничий, каньйон мені дуже сподобався, хотілося би, щоби люди частіше брали участь у сплавах. Моя мрія – щоб по Дністрі пливли цілі “вервечки” отаких човнів”, – розповідає Микола Рудь.
А ще чоловік мріє на човні з очерету вийти у море.
