Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Письменниця, культурна дипломатка, фронтвумен музичного гурту Qarpa Ірена Карпа читає по декілька книг одночасно. У кожній кімнаті її помешкання по книжці, які письменниця відкриває за настроєм. В ефірі Радіо Культура Ірена Карпа розповіла, які книги читала останнім часом і чим саме вони їй запам'яталися.

Читайте також: "Як і чому книжки про Гаррі Поттера роблять нас кращими?"

"Дивні люди", Артем Чапай

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Це книжка, яка ковтається дуже швидко. Там неймовірно симпатичний головний герой – неандерталець, який не схожий на нас. Книжка унікальна тим, що написана майже повністю суржиком, де герой весь час себе осмикує, що, наприклад, не можна вживати "канєшно", а треба казати "напевно".

Сам автор дуже спостережливий і дуже любить людей. Важко себе ототожнювати з героєм, який усіх навколо вважає дебілами. А цей персонаж, якого клонували українські вчені, неймовірно наївний. Там любов до всіх — до алкоголіка, який відкривається неймовірним поетом, до дівчини, яка знімається в порно, але не каже своїй мамі, бо та одиначка, і їй треба заробити, і до людей, які крадуть метал і здають його на брухт.

Тобто це якийсь інший світ, про який ми не знаємо. Але майстерно виписаний. Тому що автор багато їздив Україною і знайомився з маргіналами, яких він вписав прекрасно у людську комедію. На прикладі маленького містечка на сході України Артем Чапай зобразив, як функціонує ціла держава.

"Район "Д", Артем Чех

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Насамперед, класно, що герой тут дійсно самокритичний, не боїться визнати, що поводився як мудак. Я так розумію, що це автобіографічний текст і цікаво, що автор писав його з окопів.

Я б не назвала це романом. Це збірка оповідань, пов’язаних між собою. Крім того, у мене є й особиста історія, пов’язана з Черкасами. Я народилася і кожне літо проводила там. Це було для мене теж цікаве поле випробувань, бо якщо ти вдома говорив суржиком, на вулиці ти мав переходити на російську мову. І я, коли приїжджала з Яремчі, переходила на російську. Але одного дня татко сказав мені: "Досить!" І це була для мене перша перемога над конформізмом, бажанням маскуватися під натовп, тому що так комфортно.

У "Район "Д" я ніколи не ходила, нас ним лякали. Звідти виходив якийсь дрібний криміналітет, принаймні, у моєму дитинстві. Для мешканців Черкас це вважалося якимось гетто. У цьому романі є все — алкоголізм, наркоманія. Тому людям у депресивному стані або з високим рівнем емпатії я не рекомендую його читати.

"У кафе втраченої молодості", Патрік Модіано

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

З цим автором у мене не склалося. Я себе силувала спочатку прочитати український переклад – жахливо нудна писанина, де все якось повільно відбувається. Я завжди кажу своїм студентам, що нудне письмо — це там, де ти або не можеш вчепитися за героя, за ним слідкувати, або не можеш вчепитися за подію. Вже за кілька сторінок читач має відповісти собі на запитання: "А чого я це маю читати?"

А коли в книзі ходить якийсь дід, який згадує, хто там що сказав, який пиріг з’їв у кафе, тобі не стає цікаво. Я подумала, що це невдалий переклад, адже автор отримав Нобелівську премію. І вирішила прочитати цю книгу французькою. Але там було те саме.

Модіано водить героя кварталами, з’являються якісь персонажі, які потім зникають, і ти не розумієш їхньої ролі. Він мав зачепити дитинство цього героя, який мусив зрозуміти, що все життя кохав старшу за себе на 20 років жінку, яка його викрала чотирирічним. Потім вона відсиділа через нього в тюрмі. Взагалі незрозуміло, навіщо вона його викрадала, якщо потім відпустила.

Справжня література для мене — це та, яка щось у тобі змінює. А такі книги, ніби ти прийшов на антикварний ринок і гортаєш чужий старий альбом з нудними сімейними фото.

"Гігієна убивці", Амелі Нотомб

Амелі Нотомб класна авторка, у неї все чудово і з ритмом, і з почуттям гумору, і з глибокими речами. Там ідеться про хворого на рак Нобелівського лауреата, дуже зверхнього, який принижує, вбиває, доводить до нервових розладів кожного журналіста, який намагається взяти у нього передсмертне інтерв’ю.

І одного дня він нарешті допустив до себе журналістів, кожного принизив. Це все були чоловіки, а остання журналістка була жінкою. І вона змогла докопатися до того, що цей чоловік — убивця. У результаті вона його вбиває. Дуже цікаво, що вона його вивела на чисту воду, і він помер спокійний, бо цей тягар був вербалізований. Авторка легко сприймає світ: без "рожевих поні", але й без мізантропії.

Читайте також: "Розсекречене життя єдинорогів. Як з'явилась мода на кислотні кольори і чарівних конячок"

"VERNON SUBUTEX", Вірджині Депант

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Ця книжка розповідає про еволюцію французького суспільства. Головний герой – Вернон – продавав диски у кіоску, був суперкультовим персонажем, знав усіх артистів. З часом він опиняється без роботи, бо ніхто уже не слухає диски, їхній час минув.

Він став безхатченком, і відкривається цілий світ цього шару суспільства. Але в нього є один містичний елемент: один із популярних музикантів, перш ніж покінчити життя самогубством, віддав йому касету з вібраціями, які він винайшов. І, відповідно, всі полюють за цими вібраціями. І головний герой врешті-решт вмикає ту касету і виявляє, що ці вібрації примушують людей танцювати, вводять їх у транс без наркотиків.

Дуже цікаво написано. Таке враження, що вона усюди підіймає килимок, показує, що там під цим килимком, і веде читача за собою. Вона імпонує мені як авторка, бо ми з нею схожі за ритмом, за стилем. Мені здається, що, принаймні, ранні мої твори — у цій канві.

"Ніжність", Давід Фоенкінос

Які книги останнім часом читала Ірена Карпа і що вона про них думає

Автор не занурюється особливо у якусь глибину чи в рефлексії. Він пише доволі кінематографічно. Замість стояти й думати, герой буде міряти коридор кроками. Ця книга легка, автор описує складне простими словами. Там усе схематично, як буває у сценаріях. Я люблю, коли в авторів усе закінчується добре. Раджу тим, хто вивчає французьку, і тим, хто зараз у депресії.

Французькі комікси

Уже навіть не комікси, а графічні романи, бо там ставиться великий упор на текст. Це дуже складні й начебто нецікаві пересічному читачеві речі, як, наприклад, певні епізоди історії Китаю. Якщо тобі не треба писати по них статтю чи готуватися до контрольної, ти навряд чи відкриєш енциклопедію, щоб про це читати.

У французькій традиції коміксів не цураються і серйозних тем. Є, наприклад, історія "Ірена та її діти" — про полячку, яка під час Другої світової війни врятувала дуже багато єврейських дітей. Вони показують гестапо, тортури – це зовсім не дитяча книга.

Про Голодомор вони також зробили комікс. І з нього, наприклад, мій чоловік уперше дізнався про цю трагедію. Тобто нічого розважального у таких коміксах немає. Але коштом того, що воно подається у такій "дитячій" формі, наша свідомість схильна сприймати це простіше, ніж важкий зубодробильний текст.

Читайте також: "Необхідний контекст. Катерина Бабкіна про улюблені післямови до книжок"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди