Моє тіло — моє діло? Чому бодіпозитив це не завжди про позитив

Моє тіло — моє діло? Чому бодіпозитив це не завжди про позитив

Моє тіло — моє діло? Чому бодіпозитив це не завжди про позитив Суспільне, Войтюк Тетяна

5 липня у світі відзначають Міжнародний день бікіні (World Bikini Day). У 1946 році у Парижі манекенниця Мішлен Бернардіні уперше вийшла на подіум у купальному костюмі, який нагадував дві вузькі смужки тканини. Відтоді багато десятиріч жінки переживали те, що називалося "тиранією бікіні" — жорсткі вимоги мати "модельну" фігуру задля того, щоб почуватися впевнено, зокрема, у купальнику, але останнім часом у світі набирає обертів ідеологія бодіпозитиву. Суть її полягає в тому, щоб жити в гармонії зі своєю зовнішністю, поважати й любити себе у своєму тілі, та не дозволяти стосовно себе жодної дискримінації за зовнішніми ознаками. Водночас іноді філософія цього руху має радикальні прояви та подекуди навіть токсичні інтерпретації. Зокрема це проявляється в дискримінації, критиці та цькуванні людей.

Суспільне розбиралося, що насправді означає бути бодіпозитивним та як це пов'язане з турботою про своє тіло.

Боді-позитив — це про людей та толерантність

Офіційно рух "Body Positive" виник у 1996 році. Його заснували психотерапевтка Елізабет Скотт та мати трирічного сина, яка втратила сестру через булімію, Конні Собчак. Вони хотіли спонукати людей прийняти своє тіло таким, яким воно є, незалежно від соціальних стереотипів. Надалі їхня ініціатива розвинулася у великий громадський рух "The Body Positive", який отримав підтримку у всьому світі.

Моє тіло — моє діло? Чому боді-позитив це не завжди про позитивAssociated Press

Бікіні вартістю 500 доларів, виготовлене на замовлення з 23 000 штучних перлин, було представлено на нью-йоркському тижні моди 11 січня 1966 року. Модель Ейта Тіль

Як розповіли в Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення, основними принципами цього руху є:

  • не прагнути недосяжного ідеалу;
  • не зважати на нав’язувані мас-медіа стандарти краси та на думку інших про вашу зовнішність;
  • не фокусуватися на окремих проблемних частинах тіла, а сприймати його в цілому — в усій його унікальності й неповторності;
  • відчувати себе комфортно у своєму тілі;
  • любити своє тіло і водночас дбати про його здоров’я;
  • доглядати й удосконалювати своє тіло з позиції насолоди життям — здоровою корисною їжею, невиснажливими фізичними навантаженнями, цікавими й приємними видами спорту, міцним сном;
  • цінувати власне здоров’я, свою природну красу та індивідуальність;
  • легко і з вдячністю приймати свої вікові зміни;
  • Оточувати себе позитивними людьми, які приймають вас з усіма вашими особливостями і поділяють ваші погляди;
  • підтримувати всіх, хто комплексує через свою зовнішність.

Психологиня та спікерка бодіпозитивного руху в Україні Анна Римаренко, розповідає, що в Україні бодіпозитивний рух лише починає зароджуватися і він ще доволі молодий. Вона порівнює його з фемінізмом, але зазначає, що існує дуже багато напрямків у проявах цієї філософії, зокрема і токсичних.

"Є велика кількість активістів та активісток, велика кількість людей, яких підтримують, наприклад, читачі якихось спільнот. Є дуже різні напрями, в яких люди рухаються, і вони відрізняються. Деякі є токсичними, інші більш здоровими", — говорить Римаренко.

Цінність людини не визначає її зовнішність.

Здоровим проявом бодіпозитиву вона називає здоровий глузд, доказову медицину і психологію.

"Бодіпозитив здорової людини – це про те, що нашу цінність як людини не визначає наша зовнішність. Те, що наша зовнішність не завжди нам підвладна і ми не завжди виглядаємо так, як ми хочемо, але так, як ми можемо, з тими ресурсами, що в нас є. Він про те, що жодну людину не можна принижувати, або знецінювати відповідно до якихось фізичних характеристик", — зазначає вона.

"Моє тіло — моє діло". Чому боді-позитив це не завжди про позитивКолаж, Суспільне. Войтюк Тетяна

За словами психологині, філософія бодіпозитиву стосується всіх людей, незалежно від того, як вони гендерно себе ідентифікують. Водночас вона говорить, що культурно та історично склалося, що до жінок та їхньої зовнішності існує набагато більше вимог та тиску, ніж до чоловіків.

"Існує багато токсичності навколо жіночої тілесності та сексуальності, дуже високі вимоги. Є ще й культурні особливості. Наприклад в Україні в принципі розуміння кордонів жінок набагато гірше, ніж розуміння кордонів чоловіків. І це комплексна проблема. Тому багато хто розглядає бодіпозитив в розрізі фемінізму, бо це стосується нашої гендерної соціалізації дуже сильно", — наголошує психологиня.

Вона також додає, що чоловіки також страждають від нереалістичних очікувань і вимог до їхніх тіл, утім, все одно на жінок цей тиск набагато більший.

"Псевдободіпозитив"

Одна з найбільш поширених ідей бодіпозитиву, яку розділяють майже всі представники цього руху, говорить Римаренко, це філософія: "Моє тіло — моє діло".

"Тобто жодна людина не має вказувати іншій, як та має виглядати. І це наріжний камінь, тобто тільки ти вирішуєш, що тобі робити з власним тілом. А люди сторонні — вони не мають права голосу в тому, як ти маєш виглядати, що ти маєш робити та як ти маєш організовувати своє життя", — говорить психологиня.

Моє тіло — моє діло? Чому боді-позитив це не завжди про позитивAssociated Press

Моделі Крістіна Мендес, Джессіка Мілагрос, Кенгі Сміт і Лаура Лі Джонсон демонструють купальники в Parker в Нью-Йорку, 8 березня 2018 рік

Вона зазначає, що бодіпозитивом часто називають дуже різні речі.

"Якщо говорити про бодіпозитив здорової людини, то він не має негативних сторін. Хіба що лише одну — коли ми про це говоримо, то в Україні це ще досить непопулярні думки, і якщо ти є активістом, якщо ти пропагуєш це, то ти стикаєшся з хейтом", — говорить Римаренко.

Вона зазначає, що популярний міф про бодіпозитив полягає в тому, що ця філософія нібито засуджує здоровий спосіб життя, турботу про себе і певні б'юті-практики.

"Це лише частково правда, бо є така річ, як токсичний бодіпозитив, коли люди висміюють фотографії дівчат-спортсменок, або шукають якісь вигадані діагнози для худеньких дівчат, або критикують людей, які схудли", — каже психологиня.

За її словами, наразі в Україні дуже багато критики та зневаги до жінок, які вдаються до косметологічних втручань, наприклад, змінюють риси обличчя, роблять собі контурну пластику обличчя або губ.

"Їх висміюють, і це часто роблять люди, які називають себе бодіпозитивними. Але це, з моєї точки зору, не є здоровий бодіпозитив, бо, знову ж таки, кожна людина має право робити з собою все що завгодно. Це її тіло", — наголошує психологиня.

Моє тіло — моє діло? Чому боді-позитив це не завжди про позитивКолаж, Суспільне. Войтюк Тетяна

Також, за словами психологині, бодіпозитив — це не лише про людей з надмірною вагою.

"Є багато людей, які говорять, що повна людина не є лінивою, її не треба карати за те, що її тіло більше, ніж якийсь стандарт чи стереотип. Бодіпозитив – це про добрі стосунки зі своїм та чужими тілами", — каже Римаренко.

У центрі соціально-психологічної реабілітації розповідають, що радикальний бодіпозитив здебільшого публічний та епатажний. Серед його проявів є:

  • антигігієна, відмова від дезодорантів, регулярного чищення зубів, миття голови тощо;
  • недотримання мінімальних естетичних вимог до стилю одягу;
  • повна відмова від гоління тіла та демонстрування назагал неголених частин;
  • відмова розв’язувати проблему з ожирінням та нехтування загрозами, що воно несе;
  • агресивне ставлення до худих людей.

Психологиня говорить, що існує дуже стереотипний вислів: "Я не товстий, я бодіпозитивний". Вона вважає, що бодіпозитивною людину роблять її слова, вчинки та думки, а не вага.

"Можна бути з великою вагою і при цьому бути абсолютно токсичним для себе і оточуючих. Жити в ненависті і її розповсюджувати", — говорить вона.

Бодіпозитив — не про токсичну критику

Головною філософією бодіпозитивного руху, вважає Римаренко, є прийняття себе. Вона говорить, що за цим іде поняття турботи про себе та своє здоров'я.

"Приймати себе — це не обов'язково схвалювати себе, але визнавати, що зараз в мене так: я можу дуже не схвалювати, що зараз в мене стресовий період, що я мало сплю і не дуже якісно харчуюсь, або не маю на це часу, але так, я це приймаю, що такий період життя. Це здорова позиція дорослої людини, що зараз ось так, а далі подивимося, як на це можемо вплинути, щоб покращити ситуацію", — зазначає психологиня.

За її словами, турбота про себе можлива лише тоді, коли людина приймає реальність і знаходить шляхи вирішення проблем.

Моє тіло — моє діло? Чому боді-позитив це не завжди про позитивКолаж, Суспільне. Войтюк Тетяна

"Турбота з себе починається з поваги до себе і тих обставин, в яких ти живеш", — наголошує психологиня.

Вона наголошує, що турбота про себе в попсовому розумінні не має нічого спільного зі здоровою турботою про себе.

"Це не піти купити собі п'яту помаду, бо я цього варта або сидіти на обмежувальній дієті, а це дійсно розуміти, як працює моє тіло, моя психіка, в яких умовах я живу і що я можу найкраще зробити для свого фізичного і ментального здоров'я. Не для того, аби за будь-яку ціну досягти певної картинки", — говорить Римаренко.

Бодіпозитив, за її словами, часто критикують за те, що він каже людям — вам не обов'язково себе ненавидіти, ви можете жити добре з собою вже зараз.

"Якщо ми говоримо про турботу про себе, то це про якісне харчування, сон, достатню фізичну активність. Без поваги до себе це взагалі неможливо організувати, бо коли під час тренування думки сконцентровані на ненависті до свого тіла, а не на тому, як саме почуваються, наприклад, м'язи, то людина буде травмувати себе. А це не про здоров'я", — говорить психологиня.

Бодіпозитив — це не про гонку за стандартами краси

Римаренко розповідає, що будь-який стандарт краси — насправді неживий.

"Ми розуміємо, що є певна кількість людей, які будуть відповідати цьому стандарту і не будуть йому відповідати. І це нормально", — говорить вона.

За її словами, важливо пам'ятати, що цінність людини не визначає те, чи відповідає вона так званим стандартам. Психологиня радить оточувати себе прикладами різноманітності: різної зовнішності, різних способів життя, різних способів самореалізації.

Читайте також: Домагання на роботі. Хто страждає більше та як захистити свою гідність і права

"Коли ми формуємо собі лише один приклад, як правильно жити, то ми відкидаємо все різноманіття того, що ще б могло зробити нас щасливими", — говорить Римаренко.

Вона також наголошує, що психологічна зрілість полягає тому, щоб визнати, що в якийсь момент життя завжди, щоб людина не робила і як би не виглядала, будуть люди, які не будуть її любити і будуть критикуватимуть.

"Це не тому, що людина якась не така, а тому, що є люди, в яких є така потреба: принижувати інших, аби почуватися кращим. Це токсичні люди. І немає сенсу грати в ігри за їхніми правилами. Треба так організовувати своє життя, щоб ви були максимально незалежними в думках, вчинках та самооцінці", — говорить психологиня.

Римаренко також радить за потреби працювати з психологом або психотерапевтом, спілкуватися з доказовими лікарями, з професійними тренерами, щоб сформувати картинку того, яким є здоров'я людини та що вона може зробити, аби про нього турбуватися.

"Тоді ви не будете вестися на всі ці історії про марафон, сушку, відмову від цукру, лікування харчової залежності. Це все не має нічого спільного з доказовою медициною, і ви будете краще фільтрувати всю цю інформацію, на основі якої ви вибудовуєте своє життя", — підсумовує вона.

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі аккаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди