Тарас Висоцький — міністр аграрної політики та продовольства України з середини липня 2026 року. На керівних посадах в економічному блоці уряду він із 2019-го. А перед тим, зокрема, очолював Асоціацію «Український клуб аграрного бізнесу».
Суспільне зустрілося з міністром на тлі ударів Росії по складах і виробництвах продовольства в Україні. Чи є загроза дефіциту продуктів, що може подорожчати й на скільки та як змусити Путіна розблокувати експорт українського зерна Чорним морем — про це й не лише розповідає міністр Тарас Висоцький у проєкті «Ремовська Інтервʼю». Це скорочена версія розмови, повну дивіться у відео.
Росіяни завдають ударів по продовольчій інфраструктурі, по виробництвах, по фермах. З інформації, яку ви маєте, чи бачите, що мета Росії зараз — залишити українців без продуктів?
Мета країни-агресора — знищити нас, і вони готові використовувати для цього будь-які доступні інструменти. Ми ж бачимо, що жодні базові, гуманні чи гуманітарні принципи не застосовуються.
Так, є цілеспрямовані атаки на весь ланцюг, пов'язаний з вирощуванням сільськогосподарських культур, їх переробкою, виробництвом харчових продуктів і транспортуванням. Це системна стратегія ворога — знищувати, зокрема, нашу систему продовольчої безпеки.
Що вже відомо про збитки? Чи є підприємства, які змушені припинити роботу через те, що вони фактично були знищені?
В агропродовольчому сегменті відомо про кілька десятків мільярдів гривень [збитків]. Але на сьогодні ми не можемо говорити про масове закриття таких компаній. Десь ще є запас міцності, десь компанія працює в національному масштабі й має можливість продовжувати виробництво коштом активів в інших регіонах. Малий і середній бізнес — так, є приклади, де повністю знищено. Але в більшості випадків діяльність продовжується. Шукаються шляхи, як відновитися, як компенсувати ці збитки, десь додаткове кредитування взяти. В тому числі й державне: уряд полегшив можливість залучати додаткове кредитування розміром до одного мільярда гривень для компаній будь-якого розміру — як малих, середніх, так і великих – з урахуванням цих атак.
Серед критики, яка лунала на адресу держави на тлі ударів росіян по логістичних центрах, звучало, що держава мала б прокомунікувати з бізнесом, що є така загроза.
Що ви як міністр аграрної політики і продовольства відповіли б на цю критику?
Насправді інформування суб'єктів господарювання про ймовірність таких ударів було. А по факту перших ударів, думаю, всі зрозуміли, що це реальність. Окрім інформування, на регіональному рівні разом із відповідними представниками сили оборони, пропрацьовувалась і можливість інтеграції цих підприємств до різних систем захисту ППО.
І зараз відомо про більшу кількість компаній, які знайшли додаткове фінансування і, зокрема організували додаткову систему захисту, ніж тих, що прийняли рішення про закриття чи релокацію.
Це якась приватна ППО? Чи ви про укриття?
Не можна сказати, що це повністю приватна ППО. Це мікс взаємодії різних сил ППО за фінансування відповідних суб'єктів господарювання для захисту. Укриття — це окремо. Це обов'язкова вимога для безпеки людей.
Ми маємо розуміти, що зробити масштабну релокацію такої кількості бізнесів, які потрапляють чи можуть потрапити під атаку, швидко неможливо. Адже це не тільки обладнання, яке потенційно треба переносити, — це насамперед люди. Вони мають сім'ї, певні соціальні та інші зв'язки. Не всі готові навіть теоретично переїжджати, якби така можливість була. І створення системи додаткового захисту в більшості випадків є доступнішим, ніж переїзд.
Лише в певних регіонах, на жаль, переїзд — єдиний вихід на сьогодні. Там, де додаються керовані авіаційні бомби чи інше. Частота атак вже така велика, що дуже складно і небезпечно жити й працювати.
Трохи про запаси продовольства. Ми всі помітили, що в магазинах після ударів Росії по складах і виробництвах бракує певних продуктів. У яких саме категоріях товарів дійсно виник дефіцит через ці атаки та де він ще може з'явитися?
Перше – якогось глобального поділу по категоріях немає. Дефіцит виникав передусім тих продуктів, які були саме в тому місці чи в тій частині розподільчого центру, де був приліт. А ворог бив, куди міг, не визначаючи, що «бʼємо тільки по холодильниках», наприклад.
Друге – більш чутлива до нової реальності продукція, де ціна однієї одиниці, умовно ваги, порівняно невисока — і робити додаткову логістику часто складно й дорого. Тут загалом мова про свіжу фруктово-овочеву продукцію. Бо ми розуміємо, що коли партію, наприклад, картоплі, довозять на склад і потім розвозять — це одна історія. А коли треба довозити до кожного магазину при ціні продукції в пару десятків, а не сотень гривень [за кілограм] — це зовсім інші логістичні додаткові витрати. Тому тут може бути складніше організувати наявність товару на полиці в постійному великому обсязі.
Але якщо ми подивимося на базові, тобто соціально важливі продукти — хліб, хлібобулочні вироби, базові крупи, бакалію, цукор, олію, базові молочні продукти, м'ясні, — то за ці два місяці всі споживачі були свідками, що час від часу є можливість широкого вибору не всієї продукції. Але не було ситуації, коли довгостроково не можна було знайти жодну з цих категорій в тій чи іншій точці реалізації в будь-якому населеному пункті.
Чи правильно я розумію, що проблема — це не так нестача якогось продукту, як питання його доставки?
Ви правильно все зрозуміли. На сьогодні обсяги виробництва продовольства у нас залишаються достатніми. Виробництво харчових продуктів є досить децентралізованим: є як великі виробники, так і багато локальних підприємств. А оскільки ми залишаємося експортно орієнтованою країною, обсяги виробництва зазвичай значно перевищують внутрішнє споживання.
Обставини, в яких ми опинилися, спонукають до думки, що все буде дорожчати. Подорожчання яких категорій продуктів ви очікуєте?
Так, на сьогодні дійсно через збитки є вплив на кінцеву ціну, хоч як би прикро це було.
Треба зрозуміти, які основні чинники впливу. Дуже вагомий чинник — вартість енергії в широкому розумінні, й у вужчому — палива, тому що воно є обов'язковим елементом логістики. І ми бачимо, що паливо, на жаль, знову здорожчало.
[Що стосується] електроенергії, природного газу — зараз є стабільність, але ми вже були свідками перших відключень. Тому тут важко спрогнозувати. І треба розуміти, що електроенергія з генератора дорожча. Тому що генератор у більшості випадків заправляється дизелем, який зараз удвічі дорожчий, ніж був минулої зими.
На що це може мати більший вплив? На ту продукцію, де частка цих факторів у собівартості більша. Тобто на обʼємну й порівняно недорогу: овочі, фрукти й безалкогольні напої.
Далі – продукція, в собівартості якої висока частка [електроенергії], газу чи міксу. Тут мова про хлібобулочну продукцію, яку треба випікати. Значна вона й у виробництві молочної продукції. Також, хоч і меншою мірою, це стосується тваринницьких комплексів та м'ясної продукції. Для них це більш актуально, коли треба додаткове опалення. Не для всіх видів це потрібно: у птахівництві — так, а в молочному скотарстві це не є чимось критичним.
Кожного дня є надія, що врегулюється ситуація і дизель подешевшає. Але на сьогодні все ж можливий певний негативний вплив на кінцеву ціну цієї продукції для споживача.
Уряд пропонує в проєкті бюджету на наступний рік підняти податок на додану вартість на 1% – через необхідність профінансувати програму страхування бізнесу від воєнних ризиків. Як це вплине на вартість продуктів і яким буде вплив загалом на агросектор?
За умови стабільної роботи й експорту в аграрному секторі значного впливу це рішення не матиме. Адже ПДВ при експорті за класичних умов відшкодовується. Відповідно, який його розмір, не є чимось визначальним.
А коли ми говоримо про реалізацію на внутрішньому ринку, то треба розуміти, що є ж ще вхідне ПДВ, яке купується — засоби виробництва, насіння, паливо. У більшості випадків воно перекриває [витрати на ПДВ].
Тому за стабільних умов роботи цей фактор не має серйозного впливу на аграрний сектор.
А як щодо цін?
Що стосується цін на харчові продукти, то за класичних, стабільних умов роботи зміна мала б становити не більше ніж 1%. А, можливо, десь і менше — завдяки внутрішній конкуренції.
Чи аграрний бізнес покладається на фонд страхування воєнних ризиків, що може бути сформований завдяки цьому додатковому одному відсотку ПДВ? І хто ним зможе скористатися — лише агрохолдинги, чи середні й малі підприємства теж?
Аграрний сектор потребує страхування воєнних ризиків — і потребують підприємства всіх рівнів. На сьогодні при Мінекономіки діє програма страхування воєнних ризиків, просто її бюджет — 1 мільярд гривень. Максимальна сума компенсації там — 30 мільйонів гривень.
Цим оновленим інструментом, який пропонується, просто збільшиться обсяг потенційної компенсації — наприклад, буде еквівалент 10 мільйонів доларів. Користуватися цим інструментом зможуть усі.
Наприкінці серпня в Харкові ми спілкувалися з міським головою Ігорем Тереховим. Він закликає уряд знизити ПДВ на базові продукти з 20% до 5%. Мовляв, люди біднішають, і дехто вже не може дозволити собі базові продукти.
Як міністр аграрної політики і продовольства оцініть, будь ласка, чи реалістично вдатися до такого кроку?
Зробити продукти доступнішими для споживачів через зниження ПДВ — це досить поширена європейська практика. Ми цей механізм вивчали ще до початку повномасштабного вторгнення, і з відповідною ініціативою також виходили. Тобто ми як Міністерство аграрної політики та продовольства розуміємо, що такий захід корисний і для споживачів, і для виробників. Це робить продукцію дешевшою, що має стимулювати потенційне збільшення споживання.
Питання в тому, що такий підхід може мати суттєвий негативний фіскальний ефект. У нашому споживчому кошику частка харчових продуктів є дуже великою: у багатьох випадках вона становить понад 50%, а подекуди й 70%. Водночас саме надходження від ПДВ забезпечують найбільшу частку наповнення бюджету.
В тому числі бюджету оборони.
Зокрема, це стосується й оборонного бюджету. До того ж ПДВ неможливо зменшити лише на внутрішнє виробництво: ставка для імпорту має бути аналогічною.
Розрахунки показували, що зниження ПДВ навіть на базові продукти — це все одно питання зменшення доходів бюджету від 100 мільярдів гривень на рік. У нинішніх умовах це значна сума. Звісно, це можна зробити — питання в тому, що треба знайти тоді інший компенсатор, звідки бюджет міг би отримати ці кошти. Поки що компенсатора знайти не вдалося.
Про цьогорічний врожай і труднощі, з якими стикнулися. Кінець вересня, дані міністерства: аграрії намолотили понад 34 мільйони тонн зернових і зернобобових культур, понад 8 мільйонів тонн олійних. Мова про 61% прогнозованих площ, тобто збір врожаю триває.
Я не є профільним журналістом. Як ви й галузь оцінюєте ці цифри як на воєнний час?
Українські фермери вкотре показали стійкість і дуже позитивні показники, з урахуванням, що це вже п'ята посівна кампанія під час повномасштабного вторгнення.
Кінцевий показник, який прогнозується, він навіть на 2,5% може бути більшим, ніж попереднього року. Це понад 82 мільйони тонн зернових та олійних культур.
Звісно, є певна регіональна специфіка. Цього року в кластері Рівненська, Львівська й Волинська області була найбільша [посуха] за декілька десятків років. А на всіх інших територіях результат позитивний.
Днями Естонія заблокувала перевезення російського й білоруського зерна своєю територією. Якби до цієї акції долучилися й інші країни, це могло б вплинути на Росію?
Важливо не допустити будь-які можливості експорту російського зерна. Також треба пам'ятати, що є велика ймовірність, що там є крадене зерно з тимчасово окупованої території. Супутникові дані чітко показують, що виробництво там щороку становить близько 6,5 мільйона тонн пшениці та 3 мільйони тонн соняшника плюс інші культури.
Литва й Латвія також намагаються унеможливити такі речі. Литва ще в 2024 році запровадила обов'язкове взяття зразків з будь-якої потенційної партії зерна російського походження, яке б хотіли відправляти транзитом [литовською територією]. І в результаті цього транзиту там майже немає.
Вони беруть ці зразки для чого?
Україна надала зразки сільськогосподарської продукції з тимчасово окупованих територій, які в нас є. На базі цього провели аналіз і виявили певні ознаки — мікрочастинки ґрунту, чи певна специфіка складу — притаманні винятково цим територіям. Відповідно, зразок береться на те, щоб верифікувати, чи це зерно не походить із тимчасово окупованої території. Тому що і міжнародна спільнота, і ми сприймаємо це як крадене зерно, бо це українська територія.
Ми підписали відповідний меморандум із Литвою, а минулого тижня — і з Латвією. Лабораторій, які можуть проводити такий аналіз, усього дві: одна у Франції, а друга — у Великій Британії.
Взяття зразків — процес недовгий, але сам аналіз триває кілька тижнів. Тобто навіть за наявності такого наміру це в рази знижує швидкість транзиту. А зважаючи на вартість цих досліджень та інші витрати, у більшості випадків такий транзит стає абсолютно економічно необґрунтованим і практично недоступним.
Тобто потенційно Литва і Латвія можуть також, як і Естонія, заборонити транзит усього російського і, наприклад, білоруського зерна? Не лише того, яке може виявитися краденим з окупованих територій.
Ці варіанти також розглядають і аналізують. Можуть бути різні інструменти досягнення. Наприклад, Латвія розглядає ще чи вже розглянула [рішення] підвищити в рази вартість тарифу на залізничні [вантажні перевезення для Росії].
Щодо альтернативних шляхів, які зараз Україна залучає в умовах блокади Чорного моря. Ви багато про це розповідаєте. Також на сайті Міністерства аграрної політики і продовольства я знайшла повідомлення, що Україна і Польща обговорюють рішення для розширення сухопутних експортних маршрутів.
Водночас не можу не запитати: ми пам'ятаємо ситуацію початку 2024 року, коли у Польщі блокували транзит українського зерна. Які запобіжники є зараз для того, щоб Польща, з тих чи інших причин, не скористалася вразливим становищем України?
Яка різниця в поточній ситуації і, наприклад, тим, що було в 2023-2024 роках? Тоді в нас із ЄС діяли преференційні торговельні умови. Згідно з ними, Україна могла експортувати в Євросоюз сільськогосподарську продукцію без жодних квот, обмежень чи тарифів. Наскільки є попит, скільки готові споживачі купити — стільки можна експортувати.
Нині наші відносини повернулися до умов зони вільної торгівлі, яка має певні обмеження. Наприклад, у 2022–2023-х ми експортували понад 5 мільйонів тонн пшениці на рік лише до Європейського Союзу, і значну її частину — до Польщі. Це стало відчутним ударом для тамтешніх фермерів.
І так щодо іншої продукції ми можемо описати. Зараз немає жодних загроз ні польським, ні іншим європейським фермерам, що у зв'язку з нинішньою ситуацією якось суттєво збільшиться постачання української аграрної продукції на європейський ринок.
Завдяки цим альтернативним маршрутам, яку частку традиційного експорту Україна може дійсно дозволити собі вивезти й реалізувати?
Реалістичний максимальний потенціал — близько 50%. У серпні було 33%, у вересні – 46%. Але ми бачимо, що ці 46% були досягнуті вже десь в другій половині вересня і майже не змінюються. Це підтвердження, що поточна інфраструктура досягає свого максимуму. До 50%, думаю, ще є можливість збільшити. Можливо, 55%. Але з урахуванням фізичної спроможності, наявності суден, барж, вагонів, обмежень по доступу до європейського ринку, які на сьогодні діють. Бо якщо продати умовний ріпак треба в Німеччину, а раніше можна було в Польщу — то це вдвічі далі. Тобто це означає, що ви вдвічі менше експортуєте саме в той бік.
А той врожай, який не вдається поки експортувати. Уявімо найгірший сценарій, що Чорне море до кінця року не розблокують. Що з цим врожаєм буде?
Наша першочергова ціль — не допустити його втрати й псування. Для цього треба мати місця для зберігання.
Розрахунок показав, що потреба в додатковій спроможності зі зберігання може сягнути 11 мільйонів тонн. Для цих цілей зараз активно використовують «рукави» з поліетилену. Вони можуть бути місткістю до 250 тонн. Насправді це тимчасовий засіб зберігання, але в 2022-2024 роках він показав себе ефективним. Навіть були приклади, коли два роки зберігалась там продукція і відповідала всім якісним показникам.
Ми вже отримали понад 20 мільйонів доларів допомоги від міжнародних партнерів на закупівлю цих «рукавів». Фермери прифронтових регіонів отримають їх безплатно. І також отримали 25 мільйонів доларів від Світового банку фінансування для компенсації до 80% вартості цих «рукавів» для фермерів зі всієї України.
Чи є у вас очікування, що з огляду на ті обставини, які склалися цього року, наступного року українські аграрії будуть сіяти й збирати менше?
Така загроза є. Ми робили опитування щодо планів на осінню посівну кампанію. В середньому на 15% планують менше посіяти.
Якщо ситуація залишатиметься незмінною — звісно, маючи на складах стільки готової продукції, складно буде знайти ресурс для посіву нової.
Тому так, загроза скорочення посівних площ під час весняної посівної кампанії в нинішніх умовах є. Але маємо до неї ще п'ять місяців. Все-таки в різні способи — як геополітичні, так і військові — можна буде створити можливість експорту. І, відповідно, для подальшого посіву на всіх доступних площах.
