Вимушено покинувши Київ майже 100 років тому, українець Сергій Лифар здобув всесвітню славу у Парижі. Він злетів до вершин: став затребуваним на перших сценах світу, ним захоплювались і називали богом танцю. Але всесвітньо відомий Ікар не долетів до України: мрія станцювати на сцені Києва не здійснилася, а його ім'я було довгий час табуйованим.
Лише у 1994 році в Київ повернулися перші особисті речі танцівника і хореографа Сергія Лифаря – туфельки, які разом з іншими матеріалами з архіву "бога танцю" наразі експонуються на виставці "Серж Лифар. Політ Ікара" у Національному музеї історії України (МІСТ).
Виставкою музей популяризує ім’я видатного киянина та вшановує його пам’ять. Матеріал створено у партнерстві Суспільне Культура та МІСТ.
Змінив чоловічий балет
У 1923 році юний Серж Лифар нелегально виїхав із радянського Києва до Парижа. Відома балерина Броніслава Ніжинська, яка працювала в Києві і в 1919-1921 роках тримала в місті балетну школу, кликала до столиці Франції своїх найкращих учнів. Лифаря серед них не було. Ще раніше Ніжинська навіть не хотіла приймати "застарого" для балету 16-річного хлопця до своєї київської студії.
Сергій Лифар ризикнув, пройшов відбір і потрапив до трупи Сергія Дягілєва, де Броніслава Ніжинська була хореографом. А потім Лифар став зіркою світового рівня. І, зокрема, вплинув на зміну уявлення про роль чоловіка в балеті: з "підставки для балерини" він перетворився на героя спектаклю, у нього з’явилося обличчя. Чимало мрій артиста збулися, але після від’їзду з України він ніколи не побачив батьків – вони померли, і у рідному місті він вперше побував лише як турист у 1961 році.
Графиня Інга Ліза Алефельдт-Лорвіґ (домашнє ім’я – Ліліан), з якою Серж Лифар прожив понад 30 років, передала з Лозанни (Швейцарія) до Києва колекцію його особистих речей.
Близько півтори тисячі предметів потрапили до Національного музею історії України (МІСТ). Востаннє речі з цієї колекції демонстрували в 2015 році, багато предметів ще не експонували.
Ті самі туфельки
Ліліан Алефельдт-Лорвіґ мріяла про музей Лифаря. Графиня вела перемовини з українськими дипломатами, і їй запропонували передати колекцію до певного київського музею і створити принаймні виставку.
"Перший експонат наш музей отримав у 1994 році. Йдеться про повномірну золоту балетну туфельку, якою Сержа Лифаря нагородили після 25 років роботи у Гранд-опера. Це як "Оскар" у хореографії", – розповідає куратор виставки Олена Іванова (завідувачка відділу тимчасових експозицій МІСТ).
Золоту туфельку Ліліан Алефельдт-Лорвіґ передала разом зі стоптаною та зношеною – цей чешок Сергію Лифарю зшила мама для перших занять балетом.
Образ Аполлона створила Коко Шанель
У 2002 році графиня Ліліан Алефельдт-Лорвіґ передала театральні афіші, костюми до найвідоміших ролей і меморіальні речі Сергія Дягілєва, у трупі якого працював Серж Лифар. Робота у трупі Дягілєва стала стрімким стартом кар’єри танцівника. Він потрапив туди, коли засновник втрачав до проєкту інтерес. Сергій Лифар став однією з останніх зірок трупи.
Серед успішних ролей цього періоду — Аполлон Музагет (провідник муз) в однойменній виставі на музику Ігоря Стравінського. Костюм Аполлона створила легендарна Коко Шанель. Вона багато працювала з трупою Дягілєва, фінансувала деякі постановки. Лифар згадував, що Шанель особисто шила деякі костюми, і цей — не виняток. Легкий та яскравий, створений із синтетичної тканини, костюм був доповнений блискучим вінком та балетними туфлями.
Крила подарував брат
Розшитий стеклярусом та штучними перлами костюм до вистави "Блакитний птах" створили за ескізом відомого художника Лева Бакста — про це свідчить підпис Лифаря на споді.
Два інші костюми — з вистав у Гранд-опера, де після роботи з Дягілєвим Серж Лифар очолив балетну трупу. Найвідоміший образ танцівника — Ікар із однойменного монобалету, який він сам і створив. На виставці представлені крила і головний убір до вистави. Існує версія, що крила зробив Леонід Лифар — молодший на рік брат Сергія. Він вчився на льотчика, після еміграції керував друкарнею в Парижі.
Четвертий костюм із колекції музею — до "Болеро": доволі масивний, в іспанському стилі. Костюми для артистів балету вимагають ручної роботи, і на цьому вбранні видно, що підкладку підшивали вручну.
Організовувати цю і наступну передачі лифарівської колекції допомагав Євген Бершеда — посол України в Швейцарії (2000—2003 роки), постійний представник України при відділенні ООН (2005—2007 роки).
Демонструються вперше: ескізи Пікассо і Кассандра
У 2007 році музей отримав від Ліліан Алефельдт-Лорвіґ другу добірку предметів з колекції Сержа Лифаря. Переважно це були афіші, ескізи костюмів і декорацій. Речі з другого "траншу" ще не експонували. Серед них — літографія з ескізом костюма Китайця до балету "Парад". Ескіз створив Пабло Пікассо. У декораціях і костюмах художник використовував стильові особливості кубізму. Вистава мала великий успіх, але танцівники практично не могли рухатися в такому вбранні.
Вперше гості музею побачать ескіз до балету "Лицар і дівчина", створений Кассандром (справжнє ім’я — Мурон Адольф). Він народився у Харкові і став відомим французьким художником та графічним дизайнером. Зокрема, Кассандр створив логотип Yves Saint Laurent.
Обірване листування
Остання передача "лифарівських" експонатів до музею пов’язана з рідним для артиста Києвом. У 2011 році мистецтвознавиця Наталія Асєєва передала листування Сержа Лифаря з батьками, датоване 1920-ми – початком 1930-х років. З родини пані Наталі походить друга дружина Михайла Лифаря – батька танцівника. У сім’ї збереглися речі, пов’язані з зіркою балету, хоча родичі й приховували цей зв’язок – Наталія Асєєва дізналася про нього вже дорослою. Завдяки листуванню стало зрозуміло, що трапилося з членами родини, які залишилися в Києві.
Серж Лифар походив із заможної родини. Його батько працював у департаменті водного та лісового господарства, був чиновником доволі високого рангу. Мати Софія походила з родини розбагатілого селянина. Родина мала прибутковий будинок на вулиці Ірининській, який з приходом радянської влади націоналізували, залишивши Лифарям невелику квартиру.
У колекції МІСТ є останнє фото Лифаря, зроблене в Києві і датоване листопадом 1922 року. Тоді танцівнику було 17 років. Він намагався перетнути кордон кілька разів. Коли це вдалося, артист підтримував зв’язок із батьками лише листуванням, яке у 1920-х було доволі активним. Практично у всіх місцях, які відвідував, Серж Лифар купував поштівки з краєвидами і надсилав родині. Париж, Монако, Монте-Карло, підписи на кшталт "Всегда вас нежно помнящий. Serge". А батьки запевняли Лифаря, що з ними все гаразд, хвилюватися за них не варто.
У 1930-х листування ускладнилося. У 1933 році Лифар ще отримав листа зі звісткою про смерть матері, а вже у 1934-му зв’язок обірвався.
Відомо, що Михайло Лифар помер 14 грудня 1947 року, мати Сергія – Софія Лифар, у дівочості Марченко – у травні 1933 року.
Київ, "страдные годы"
Серж Лифар першим атрибутував предмети своєї колекції. Наприклад, на звороті деяких афіш він писав, до яких вистав вони створені, ким і якого року. Поруч із деякими речами танцівник вклав папірці із інформацією про них. Так, поруч із двома ручками "Паркер" залишилася записка, що саме ними Серж Лифар писав спогади про Київ "Страдные годы" і "С Дягилевым".
Також Лифар захоплювався малюванням кілька років у 1970-х і часто зображав політ, Ікара, рух, який позначав спіралями.
Залишилося чимало світлин зі знаковими для балету постатями, наприклад, "у квітнику балерин" у Монте-Карло з Анною Павловою та Алісою Нікітіною, а також Джорджем Баланчіним. Лифар зберігав і пам’ятні речі колег: валізку і краватки Дягілєва, пуант Павлової. А на фото 1964 року Лифар зустрічає делегацію з Києва на чолі з Данилом Федоряченком – заступником директора опери. Позаду стоїть Фелікс Юсупов – російський князь і один із убивць Распутіна.
Артист помер у 1986 році. На його могилі неподалік Парижа написано "Serge Lifar de Kiev" (Серж Лифар із Києва). Він усе життя сумував за Києвом і хотів бодай так показати зв’язок із містом.
Спадщиною Сержа Лифаря опікувалася Ліліан Алефельдт-Лорвіґ, якої не стало у 2008 році. Вона знала, що Серж завжди хотів повернутися до Києва, і це спонукало її передати колекцію танцівника рідному місту.
