Кохаймося: великий гід українською еротикою

Кохаймося: великий гід українською еротикою

Кохаймося: великий гід українською еротикою

Як в українців справи з інтимним життям? Ця сфера видається такою непрозорою та непублічною, що про неї навіть питати ніяково. Утім, українська еротика та сексуальна культура протягом останніх століть розвивались активно і за дуже унікальним маршрутом. Маршрутом, в якому проглядаються певні важливі особливості нашого соціуму загалом.

Тож ми вирішили згадати кілька найважливіших етапів становлення української культури "еротичного" та сексуального — і все заради того, аби краще зрозуміти самих себе.

Сороміцькі пісні

Український фольклор часто асоціюється із чимось застарілим, певною архаїчною традицією пісень, які співають літні люди в селах, бо їм, у свою чергу, їх співали бабусі та дідусі. Насправді вітчизняний фольклор дуже цікаво досліджувати й сьогодні, адже там дуже багато відповідей на запитання з приводу того, що з себе являє наш "національний етос" та з чого складається колективне підсвідоме українця. І от якщо зануритись у вивчення, виявляється, що інтимне життя дуже часто ставало темою народних жартів, пісень і приказок.

Фахівці навіть виокремили жанр "сороміцьких пісень", присвячених інтимним стосункам чоловіка та жінки. У них дуже багато уваги приділяється темі жіночої цноти: тоді вважалося важливим, аби майбутня дружина була незайманою. Але характер цих пісень більш розкутий: "Як же ти дяк, дяк / То веди ж мене в мак, мак / Червоненький! / Вирви ж мені маківок / Повний подолок / Червоненьких!" Вони описують нестерпні очікування та сексуальні бажання як чоловіків, так і жінок, які природно тягнуться одне до одного, але постійно мають зупиняти себе через суспільни перепони: "Ти то, дівча, ти то винна / Ти б то дати не повинна / Як не дати, як він просить / Аж до Бога руки зносить!"

Інша особливість сороміцьких пісень — це метафори та порівняння: чоловічого статевого органа з плодами овочевої культури видовженої форми, жіночої цноти — з червоними ягодами. Сучасному читачеві ці порівняння можуть здатися дивакуватими: як вам, наприклад, означення жіночого статевого органу як "сковорідки, яка тече"? Чому так відбувалось? Річ у тім, що поширеними ці пісні були здебільшого серед молоді. Часто їх присвячували молодим матерям, які одружувались у 15-17 років, рано народжували та ставали бабусями. Тому сексуальні натяки були досить природними і в естетизованій метафоричній формі виконували пізнавальну функцію, відповідну до рівня розуміння дитини, проте радше спрямовувалися до слуху чоловіків.

Так, основним "слухачем" був чоловік, який, згідно з логікою пісень, якщо вже хотів кохатися з жінкою, по-перше, мав знати, як її задовольнити, а по-друге, бути готовим взяти на себе відповідальність (шлюб, родина, дитина). Тих хлопців, у яких вітер в голові, дівчата боялись і остерігались, а пісні були чимось на кшталт талісману від них. Виконання сороміцьких пісень часто відбувалось під час вечорниць — головних осередків інтимного спілкування та підбору майбутніх подружніх пар в Україні.

Українська еротична періодика

Кохаймося: великий гід по українській еротиці

Дуже недооцінений період відносної свободи та сміливості українських ЗМІ випав на 1990-ті роки. Наприклад, у Дніпропетровську співробітники місцевих рекламних агенцій видавали авангардний журнал "НАШ": божевільний дизайн, величезні статті про музику, кіно і літературу, "кислотна" верстка, яка перетворювала прочитання цих статей на неабияке випробування. Згодом видання перетворилось на справжній артефакт, за яким полюють і яке скуповують за великі гроші колекціонери.

Процвітала і сфера еротичної преси. Уявіть собі Тернопіль 90-х років, де люди живуть на межі зубожіння, в магазинах дефіцит, в країні — хаос. У ці непрості часи в кіосках з періодикою продають суспільно-політичне видання "Заповіт" з дуже пікантним додатком під назвою "Пан+Пані". Оголені жінки на передовицях, замітки про бісексуальність і "сповідь путани". Додаток дуже швидко набув популярності серед шокованих українців, які потайки передавали примірники одне одному, і в 1992 році став офіційним щотижневиком. І це дуже цікавий для вивчення феномен, якщо згадати, що Тернопіль — дуже "віруюче" та консервативне місто. Більше про історію "Пан+Пані" — тут.

З 1992 по 2003 роки виходив "Лель" — перший український еротичний журнал. Абсолютно унікальне видання, де друкувалась "Бібліотека світової еротики", сороміцькі анекдоти Галичини 19-го століття, переклади зарубіжних творів та еротичні історії "власного виробництва". У ті часи багато фотографів і художників займались "еротичним" мистецтвом: малювали, знімали ню-моделей, влаштовували покази мод та еротичні перфоманси — про це варто було б написати окрему статтю. Майже всі вони надсилали свої роботи в "Лель", де їх відбирали для публікації. Важливо, що "Лель" дуже жорстко витримував тонку грань між відвертою порнографією та еротикою, що мала на меті не стимулювати хтивість українців, а радше вивільняти їхні бажання, сповнювати свободи й мистецтва, навчати краще розуміти себе та своє тіло. Як формулював сутність "Лель" головний редактор журналу Сергій Чирков: "Еротика — це поезія кохання, а порно – це фізіологія".

Були й інші недовготривалі видання: скажімо, журнал "Ероклуб". Вони в чомусь повторювали "Пан+Пані" та "Лель", але не були такими принциповими і часто дозволяли собі багато зайвого, працювали за певними шаблонами: декілька відвертих фотоісторій з максимальним оголенням, декілька статей-еротичних фантазій, ну і трохи "користі" — поради на кшталт "як досягти ідеального оргазму". Чогось унікального в цих відверто порнографічних журнальчиках уже не було.

Серіал "Острів любові"

"Острів любові" — це десять телефільмів про складні стосунки між чоловіком і жінкою (не оминаючи тем насильства), які виходили в 1995-1996 роках. Сюжети розкривають багатомірність кохання, намагаючись зробити своєрідний ретроспективний зріз історії українського суспільства, культури, мистецтва та дослідити зміни у ставленні до жіноцтва. За сучасними мірками ці історії виглядають досить невинно, але для "Укртелефільму" 90-х це був дуже сміливий проєкт. Можливо, багато в чому його допустили до ефіру через те, що, по-перше, тодішній голова Держтелерадіо Зиновій Кулик дав проєкту зелене світло, а по-друге, загальне ставлення до працівників студії "Укртелефільм" було як до професіоналів другого сорту. Мовляв, що вони там можуть зняти? Усі придивлялись до проєктів студії Довженка. Так і вдалося створити сучасну класику українського еротичного кіно, яку потім більше нікому не вдавалося наздогнати.

За основу були взяті твори про кохання вітчизняних класиків: Олександра Олеся, Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшина, Івана Франка, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Михайла Могилянського та Євгена Гуцала. Повісті та новели цих письменників ввійшли до збірки "Український Декамерон", яку свого часу видав "Лель". Завдяки "Острову любові" глядачі змогли в дещо незвичній формі дізнатися про духовне і тілесне життя українців в різних кутках нашої країни та в різні історичні періоди. Перед очима майоріли як пасторальні гуцульські пейзажі, так і модернові вулиці Львову.

Заборонені жувальні гумки

Кохаймося: великий гід по українській еротиці

Якщо вам захочеться навчитись мистецтва маркетингу та продаж, не обов'язково платити великі гроші за якісь модні столичні курси. Просто згадайте унікальне явище початку 2000-х, коли на ринках по всій країні продавали турецькі жуйки "Turbo" чи їхні аналоги. Головною особливістю жуйок було те, що всередині завжди лежала наліпка. Наліпки були тематичними. У якихось жуйках це були різноманітні автомобілі, але траплялись і зображення оголених дівчат.

Дуже швидко наліпки — адже грошей не було не лише в дітей, а й у батьків, — стали такою собі валютою товарно-фінансових відносин між школярами. Хтось збирав величезні колекції, ні з ким не ділився і показував тільки обраним. Хтось вимінював на певні товари (булочки з їдальні) та послуги (списати на контрольній, написати твір, зробити домашнє завдання).

Врешті-решт, на наліпки грали — і це були дуже запеклі битви під час перерв. Гра проста: на біле вузьке підвіконня у шкільному коридорі викладаються розгладжені, рівні наліпки, і "гравці" мають їх вибити. Тобто вдарити таким чином, аби наліпка перевернулась догори дригом — тоді вона переходить у твою власність. Звісно ж, було дуже багато махлювальників, які спеціально непомітно загинали наліпки, а хтось просто не хотів їх віддавати: пристрасті точились як у справжніх лас-вегаських казино. Ну і що казати про те, що ці напіврозмиті, максимально неточні у найпотрібніших місцях зображення для багатьох були чи не першою можливістю побачити, як виглядає жіноче тіло без одягу.

Менш поширеними були "еротичні карти", де замість пікової дами була… Ну, ви зрозуміли. Якась чергова безіменна героїня з еротичних фантазій українських підлітків. Ситуація ускладнювалась тим, що гральні карти були під суворою забороною і їх часто вилучали, викликали батьків, а кому це все потрібно? Тому "еротичні карти" існували у більшому підпіллі, ніж жуйки з наліпками.

Соціальна реклама "Кохаймося"

Кохаймося: великий гід українською еротикою

Були часи, коли на бігбордах висіли не лише "креативні" реклами алкоголю, фармацевтики й іншої важкої артилерії. Влітку 2005 року вся столиця (а за нею — і країна) жваво обговорювала близько тисячі рекламних щитів, встановлених Асоціацією зовнішньої реклами. На них були дуже добре відомі всім написи із закликом: "Нас має бути 52 мільйони. Кохаймося!" А також "Країні не вистачає Оскарів!", "Країні не вистачає космонавтів!". Цікаво, що через 9 місяців після старту рекламної кампанії в Україні був зафіксований невеликий демографічний стрибок (у квітні народилося 34,7 тисяч українців, у травні — 39,4, а в червні — 36,9).

Український Tinder

Кохаймося: великий гід по українській еротиці

Імовірніше за все, ви не знали, але в Україні існує власний Tinder — сервіс знайомств "Кохаймось.com". На сайті зазначено, що існує він з 2002 року, але перевірити це немає жодної можливості. Якісь згадки про нього в інформаційному полі датуються 2008 роком, коли тодішня заступниця мера Києва Леоніда Черновецького коментувала журналістам появу своєї сторінки на "Кохаймось.com". І зазначила, що якби дійсно шукала на таких сайтах чоловіків, то "головним критерієм був би банківський рахунок".

Наступна "поява" цього сайту знайомств у ЗМІ не краща: виявляється, хитрі власники "Кохаймось.com" якимось чином заволоділи доменом google.ua. І коли нещасні українці намагалась скористатись Google за "рідною" адресою, їх перенаправляли на сайт знайомств. У 2011-му творці "Кохаймось", на щастя, програли суд українським представникам компанії Google — і відтоді про сервіс згадують нечасто. Але, на диво, він існує і пропонує свої послуги до сьогодні. Можна створити анкету у декілька кліків та вирушити на пошуки свого кохання, користуючись функціоналом сайту, який нагадує одразу всі відоміші сервіси цього сегменту — від Tinder до Mamba.

Читайте також: "Коротка історія українського гумору. Від Сковороди до Зеленського"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди