До 35 роковин Чорнобильської трагедії команда UA Суспільного створила фільм "Люди зони". Авторка проєкту Євгенія Подобна в ефірі Радіо Культура розказала, чому цей фільм не про минуле, а майбутнє зони відчуження, хто став героями стрічки та як вона ставиться до туризму у зоні відчуження.
Дивіться прем'єру фільму на Суспільному о 20:00, 26 квітня.
За 35 років, як на Чорнобильській АЕС стався вибух, створено чимало аудіовізуального контенту – фільмів, серіалів. Здається, що тема розкрита з різних боків. Чому команда Суспільного вирішила зняти фільм, розповівши про долі людей, пов'язаних зі станцією?
Я багато років працювала з чорнобильською темою, і так сталося, що кожен рік це був дуже схожий контекст: згадували аварію, говорили про ліквідаторів, про вимушених переселенців. І цього року захотілося поговорити не про минуле, бо дуже багато про це знято і сказано, а про сьогоднішнє і – головне – про майбутнє. І так сталося, що за багато років я познайомилися з неймовірною кількістю унікальних людей, які пов'язані із зоною, бо вона – не лише зона ядерної катастрофи і трагедії, це наш унікальний антропологічний досвід. Такого немає ніде в світі.
Зона згуртувала навколо себе дуже багато цікавих людей. Це і переселенці, і люди, які там зараз проживають, і люди, які поїхали туди розвивати науку, і ті, хто піклуються про нашу з вами безпеку просто зараз, бо працюють на четвертому енергоблоці. І мені було цікаво показати сьогоднішню зону їх очима, розповісти про них, спробувати зрозуміти їхню мотивацію. Ну от чому фахівці такого рівня, які можуть знайти роботу будь-де в Україні і навіть за кордоном, їдуть у зону відчуження? І, звісно, поговорити про те, що буде далі. За 35 років зона сильно видозмінилися. Якщо раніше це був населений регіон, то зараз – царство тварин.
У фільмі є п'ять героїв. Хто ці люди?
Першим нашим героєм став колишній сталкер. Це людина, яка практично зі школи пов'язана з зоною відчуження. У свій час він вивчав зону, був нелегалом, але зараз співробітник зони відчуження і, попри свій юний вік, обходив близько 60 відсотків зони. Він дуже добре знає ці території, орієнтується, де що знаходиться.
Друга історія, одна з моїх улюблених, про зоолога Дениса Вишневського, який двадцять років провів у зоні відчуження. Він приїхав працювати у Чорнобиль у той день, коли зупинили реактор Чорнобильської АЕС. І всі ці роки вивчає флору, фауну – взагалі природу чорнобильської зони: веде дослідження, які тварини повернулися жити у цю місцевість, які тварини її перетинають, розвінчує міфи про мутантів. У фільмі ми показуємо одного мутанта, але не скажу, пов'язаний він із зоною чи ні – дізнаєтесь під час перегляду.
Також Денис один з тих, хто вважає, що у майбутньому зона має бути екологічним заповідником. Власне, вона вже зараз ним є. Загалом радіація виявилася меш небезпечною для тварин, ніж людина. Якщо ми свого часу всіх цих тварин або винищили, або загнали на маргінес, то зараз вони царюють в зоні.
Третя історія – історія кохання пари, яка живе в зоні відчуження, а саме в Чорнобилі. Він – місцевий мешканець, вона – киянка, музикантка. Так сталося, що вони покохали один одного в рік аварії: одружилися восени 1986 року і до того часу живуть у зоні відчуження. Ця пара, яка вражає своєю філософією і підходом до життя. Ми звикли вважати зону чимось страшним, а для них вона – місце спокою.
Четверта історія про етнографа Ростислава Омеляшка. Зона відчуження унікальний регіон ще тим, що з одного боку є реактор – унікальний винахід, вершина науки, а зовсім поряд, в сотнях метрів, – архаїчні села, де у мешканців було багато вишитого одягу, інструментів ручної роботи. Наш герой 25 років свого життя присвятив експедиціям по селах зони, де збирав разом зі своїми однодумцями артефакти. Він знає про чорнобильське Полісся абсолютно все.
П'ятий герой – інженер, людина з династії енергетиків. Його батьки працювали на об'єкті "Укриття", і зараз він один з тих, хто працює над тим, щоб четвертий реактор був для нас безпечним.
(дзвінок слухача) Як ви ставитесь до того, що до зони відчуження возять туристів?
Моя думка щодо туристів у зоні відчуження дуже неоднозначна. Є люди, які їдуть для того, аби побачити все на власні очі, щоб зберегти це у пам'яті і передати свої враження іншим. Як на мене, такий вид туризму позитивний. Якщо це безпечно, з повагою до цього місця, з метою пізнання. Але є і абсолютно інший вид туризму, коли люди сприймають це як пригоду. Вони одягають комуфляж, уявляють себе сталкерами, ведуть себе без найменшого натяку на повагу, наприклад, фотографують дозиметр, який показує шалені цифри, і при цьому посміхаються, показують пальцем "клас". У мене навіть особисто були конфлікти з такими туристами: такий рівень радіації – не привід зробити радісне селфі, а привід подумати, що 35 років тому саме через це загинуло багато людей.
Туристи – це складна тема. Я завжди наголошую, що Чорнобиль – не Діснейленд. Туди не їдуть за пригодами, туди їдуть за знаннями. Ще є такий момент, не знаю, наскільки етично це називати "науковим туризмом", але зараз у зону приїжджають студенти профільних факультетів. Вони є на екскурсії, але з науковою метою. Як на мене, це є плюсом. Оскільки зараз у зони є великий науковий потенціал.
І ще є такий момент, що в зону постійно проникають нелегально, є нелегальні туристичні групи. І мені здається, що такі речі більш страшні. Тому якщо ми маємо нездоровий інтерес з боку багатьох романтично налаштованих людей до Чорнобильської зони, все ж таки краще, щоб це буде організовано, під наглядом і по затверджених маршрутах, які є безпечними, а не там, де людина маже нахвататися радіації.
