Марія Берлінська – волонтерка, керівниця проєкту Victory Drones фонду Dignitas, що допомагає військовим та цивільним українцям опановувати актуальні воєнні технології. Учасниця російсько-української війни періоду АТО/ООС. Суспільне зустрілося з Берлінською на тлі призначення Михайла Федорова міністром оборони України та заяв про те, що США прагнуть до літа закінчити російсько-українську війну.
Наскільки це реалістичний сценарій, які очікування волонтерської спільноти від нового міністра оборони та чому Марія вважає, що російське суспільство ще може вплинути на завершення війни — про це й не лише читайте та дивіться Марію Берлінську в проєкті “Ремовська Інтервʼю”.
Пропоную почати з більш загальної теми. США хочуть досягти завершення російсько-української війни до літа і, ймовірно, тиснутимуть на сторони відповідно до цих очікувань. Це заява Володимира Зеленського. Як ви оцінюєте перспективу завершення війни відповідно до “графіка” Трампа?
24 години наче вже минули? Так і оцінюю. Ми пам'ятаємо про те, що війна мала бути завершена “за 24 години”. Це був меседж, який Трамп активно озвучував протягом усієї передвиборчої кампанії.
Я була з тих, хто вважав, що це неможливо, що це видавання бажаного за дійсне. Більше того, що тиск буде насамперед на Україну, бо досягти миру намагатимуться ціною слабшого. А слабшою стороною, на жаль, вважають нас, хоча це дуже дискусійне питання. Вочевидь, по ресурсах ми об'єктивно слабші, ніж об'єднана військово-промислова машина Китаю, Росії, Північної Кореї, Ірану, Білорусі та інших проксі-союзників. З іншого ж боку, за чотири роки повномасштабного вторгнення і на 13-му році війни як такої ми бачимо, що Росії не вдалося зламати Україну. Більше того, за всі чотири роки повномасштабної — скоро буде п'ятий — вони отримали максимум близько одного відсотка території. Це якщо не рахувати бліцкриг перших місяців. Не отримали жодного обласного центру. Отримали Херсон, але потім ми його відвоювали.
Тобто ми воюємо з ядерною супердержавою, в якої є ще ядерні союзники. Яка має величезну військово-промислову могутність: запущена машина, яка працює 24/7, в котру вливаються сотні мільярдів. Але при цьому їм не вдається зламати Україну, їхні просування на фронті це сотні метрів, іноді кілометри — але вони завойовують здебільшого села й невеликі міста.
Ще 30 грудня 2024 року – тобто в момент, коли Трамп не був офіційно призначений президентом – я писала, що Трамп буде намагатися забезпечити собі образ миротворця ціною слабшого, тобто нашою ціною. Примусити поступитись Путіна важко.
Зараз нас дотискають щодо територій, щоб ми, по суті, без бою віддали міста Донбасу — те, що Росія не може завоювати силою вже котрий рік поспіль. Здійснюється глобальний тиск на військово-політичне керівництво країни. Я точно не належу до людей, які поклоняються владі, я завжди скептично ставлюсь до людей при владі й вважаю, що там взагалі порядних людей вкрай мало, з мого досвіду. Але я вважаю, що от у цьому питанні треба чітко підтримувати президента як інституцію, як гаранта Конституції, суверенітету й територіальної цілісності.
Ви маєте на увазі, що поступитися територіями буде неприйнятно?
Так. Я буду підтримувати президента як інституцію рівно до того моменту, поки президент відстоює інтерес щодо наших територій і суверенітету. Поки що він під величезним тиском не віддає наші території. Якщо він почне поступатися – я в ту ж секунду не буду підтримувати президента як інституцію й гаранта Конституції. Тому що він перестане бути безпосередньо гарантом, тому це означатиме, що він піддався на цей шантаж.
Але поки що я бачу, що на цей шантаж наше військово-політичне керівництво, включно з президентом, не піддаються. І намагаються до останнього не віддати наші території без бою. Намагаються не вестись на цей шантаж. І це правильно. Так і має бути, тому що це – путінські “хотілки”, які, по суті, через Ушакова, Дмитрієва передаються в Америку і вже начебто озвучуються американською стороною як їхні побажання. Ми ж бачили, як ці умови писалися, коли навіть було видно, що це написали росіяни, що цей текст навіть не переклали нормально.
Про те, що можуть домовитися ціною слабшого. Впродовж усього року багато українців цим переймалися: бо ж Україна менша, чисельно в тому числі, має значно менший ресурс. Але вже рік у цих умовах, під цим тиском Україна стоїть. За рахунок чого?
За рахунок українського солдата. За рахунок українського інженера. І за рахунок того, що у військово-політичному керівництві країни є люди, котрі суб'єктні і не прогинаються під цей тиск.
Я повторю, що точно не належу до фанатів ні теперішньої, ні попередньої влади. Ні, напевно, майбутньої теж. Дуже багато зроблено помилок, які призвели до важких наслідків. Але в даному питанні – з того, що я бачу – президент відстоює українські інтереси. І саме тому, наприклад, Трампу не подобаються ці речі. Він розмовляв із Зеленським, пам'ятаєте, рік тому в кабінеті про “відсутність карт”, відсутність костюмів, відсутність там ще чогось — по суті, намагаючись тиснути і примусити приймати путінські “хотілки”.
Як на мене, це три основні причини. Але передусім — це наші військові на фронті. І дипломати, й політики мають можливість про щось домовлятися тільки тому, що хтось стоїть на землі, хтось зараз ловить собою FPV-дрони, хтось підривається на мінах, хтось своїм тілом заступає, щоб ця тьма легіонів абсолютного зла не котилася далі або котилася якомога повільніше.
Ми всі маємо підтримувати ці три напрямки. Що стосується виробників зброї — маємо дерегулювати галузь, дозволити експорт за зрозумілими правилами. Бо це — гроші, робочі місця і можливість за кошти західних урядів розробляти ті технології, які потрібні для нашого фронту.
Ми бачимо, що зараз виробники й держава шукають компромісний варіант спрощення експорту.
Що стосується військово-політичного керівництва, у січні міністром оборони України став Михайло Федоров. Які ваші враження й очікування від цього призначення?
Із призначенням міністра Федорова я бачу одну суттєву проблему – воно запізніло мінімум на два-три роки. Зараз Михайло Альбертович і його команда будуть змушені ремонтувати помилки, закладені задовго до нього. А валитись це буде на нього.
Міністерство дуже складне. Складніше значно, ніж створена з нуля Мінцифра. Завжди складніше управляти тим, що давно створено і значно чисельніше. Тут усе має забетоновану основу ще з Радянського Союзу. Тому буде дуже непросто.
Зараз у багатьох в інтелектуально-технологічних колах, хто займається галуззю роками, є величезний оптимізм. Люди чекали на це призначення й дивляться на нього зараз як на чи не останню екзистенційну надію.
Я не вірю, що можна створити диво за лічені місяці, навіть якщо ти геніальний. Федоров об'єктивно талановитий управлінець. Він на моїй пам'яті – а я займаюсь розвитком військових технологій та індустрії з 2014 року – перший міністр, який взагалі побачив потенціал цієї галузі. І в більшості процесів дерегуляції він брав участь безпосередньо — і його команда, хоч це не був їхній прямий обов'язок. Тоді був міністр [оборони Олексій] Рєзніков, до цього був міністр [Андрій] Таран, після цього був міністр Умєров, Шмигаль і так далі.
Але ми пам'ятаємо, що міністр Рєзніков два роки принципово не купляв найпоширеніший дрон тактичного рівня – “мавік”. І через рік після початку повномасштабки говорив, що цей дрон не має суттєвого значення для фронту, що це “весільний дрон”. Тобто, якщо ти як міністр не розумієш, що твій солдат тримається на цьому дроні – ще й досі, і ще буде триматись роками – про що тут говорити? Весь тактичний рівень тримався на “мавіках” і досі тримається на “мавіках”, на FPV.
Я тоді провела не одну розмову з тодішнім міністром на тему розвитку індустрії. Нічого особистого, я не хочу зараз гратися в “доганялки”, але я йому тоді на початку літа 2023 року чесно сказала, що бачу Міністерство оборони тодішнє як “міністерство поразки”. І що буду про це говорити публічно. Я написала тоді статтю “Міністерство поразки”.
Потім був міністр Умєров – це було, об'єктивно, “міністерство хаосу”. І туману.
Про це ви теж написали статтю.
Так точно.
Скільки ви даєте Михайлу Федорову, щоби показати результат? Якісь перші ознаки, що міністерство рухається в правильному або неправильному напрямку.
Та неважливо, скільки дасть йому Марія Берлінська. [Важливо] скільки йому дасть його керівник прямий у цьому питанні. І на скільки його вистачить… Його-то вистачить надовго, він людина, за моїми спостереженнями, яка займається улюбленою справою і не вигорає, і вірить у те, що робить. І вміє будувати архітектуру таких величезних процесів.
Наскільки проблеми Міністерства оборони зав'язані на персоналії міністра?
А наскільки СБС зав'язаний на Роберті Бровді (“Мадярі”)? А наскільки був зав'язаний підрозділ Lasar’s Group на Павлу Єлізарові? Чи К-2 на Кирилі Вересі? Чи якась успішна компанія – умовно, “Нова Пошта” – зав'язана на тому, що там є Поперешнюк?
Є критики, які кажуть, що міністр не встигає попрацювати, вибудувати процеси — а вже виходять громадські активісти і “зносять” його та його команду. Що, зокрема, впливає й на те, що в Міністерство оборони не хочуть іти працювати професійні люди з-поза системи – через репутаційні ризики. Як би ви відповіли на таку критику?
Ай-яй-яй, які погані громадські активісти і волонтери, і військові. Но-но-но, не можна. Треба тримати неефективного міністра хоча б років 7-10, тоді можна на щось подивитись. Наприклад, подивимося тоді на те, як майорять російські прапори над Києвом.
Дивіться, по факту. Скільки часу Рєзніков був міністром оборони? Майже два роки. Що ми мали в результаті? Коли всі західні ЗМІ трубили про те, що буде повномасштабне вторгнення – це була осінь 2021 року -- The Washington Post, The New York Times та інші. Кожна домогосподарка десь у Ріо-де-Жанейро знала, що в Україні буде повномасштабна війна. Як ви пам'ятаєте, це була частина цілеспрямованої стратегії західних спецслужб і політиків — зливати ці дані в медіа. Як ви думаєте, скільки дронів було законтрактовано за ці кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення міністром оборони Резніковим?
Ми вже з'ясували, що “мавіків” ніскільки не було закуплено. І “мавіки”, до речі, Міністерство оборони не купляло аж до весни 2024 року. Я навіть не знаю, скільки людей – одному Богу відомо – загинули через те, що Міністерство оборони, маючи гроші, не купляло “мавіки”.
На той момент в Україні було буквально п'ять-сім виробників [БпЛА]. Так от, в одного з топових виробників, компанії DEVIRO – виробника на той момент розвідувальних безпілотників “Лелека” – було законтрактовано на весь 2022 рік три комплекси. Це те, що збивається за годину-дві, це вам будь-який аеророзвідник скаже.
Але в імовірність повномасштабного вторгнення не вірив не лише міністр Рєзніков, а й президент України Зеленський.
Я рада, що вони всі такі оптимісти. Можливо, щиро ці люди не вірили в повномасштабку. Але історія показала, що нам потрібно готуватися до найгіршого сценарію. І [що праві] от такі “панікери”, як Берлінська та інші, які говорили не про “два-три тижні”, як Арестович. Усі ходи записані, ви можете почитати мої тексти, подивитися Facebook. Переважно такої думки були ветерани АТО або чинні військові, які вже пройшли війну і розуміли, що таке Росія. І що, на жаль, з Росією неможливо домовитися, бо Росія розуміє тільки мову сили.
Я просто хочу констатувати, що потім за ці оптимізм і віру в добрі сценарії ми платимо людьми. Відсутність закупівель “мавіків” і розвідувальних літаків Міністерством оборони Резнікова вилилась потім у тисячі, а можливо й десятки тисяч життів. Розумієте? І ніхто за це не поніс відповідальність.
Я тут зроблю невеликий відступ. Якщо в пана Рєзнікова буде бажання відреагувати на цю критику, запрошуємо його в нашу програму.
Так само відсутність здорового управління міністром Умєровим теж мала свої конкретні наслідки. Весь цей хаос, який там тоді був на той момент, всі ці ігри з АОЗом, відсутність здорового планування, прогнозування.
Повторюся, я не хочу нікого “доганяти”. Я говорю зараз про цих людей як про посадових осіб.
Взагалі, за 30 із лишком років незалежності я не можу пригадати жодної офіційної посадової особи, яка б готувала нас до технологічної війни – по суті, найбільшої технологічної війни в історії людства. Ми зараз тільки на початку великої війни роботів, дронів, штучного інтелекту й систем ситуаційної обізнаності, де загалом усе буде зав'язано в цифрове поле, де рішення будуть приймати на основі штучного інтелекту, де буде автономність, де будуть рої, де будуть гуманоїди.
Я розумію, що це зараз звучить як якийсь футуристичний технологічний хорор. Але це факт. Покажіть мені хоч одного діяча, який хоча б 10 років тому, 15, 20 — не важливо, хоч колись до 2022 року — вийшов і сказав, чи вийшла і сказала, що "на нас чекає технологічна війна, давайте готуватись".
Це були волонтери, і військові, і інженери. І людей, які починали цю індустрію, було кілька десятків спочатку, в 2014-му, на всю країну. В 2015-му їх вже стало, може, кілька сотень. Було кілька виробництв, і усіх нас разом було чоловік, може, 200. Дуже невеличке коло людей, які всі одне одного знали, які це штовхали. Але штовхали знизу. Пробували переконувати, ходили до депутатів, до міністрів, пробували пояснювати, що за цим — майбутнє. Тому що бачили, до чого все рухається, бачили цю перспективу. І випередили свій час умовно на вісім-дев'ять років.
Відповідаючи вам зараз на запитання щодо міністра Федорова, фіналізуючи: чи є в мене супервеликі очікування, що все зміниться за лічені тижні? Ні, тому що занадто багато помилок закладено було до. І доведеться витратити дуже багато часу, щоб пофіксити низку цих помилок. Федорову дісталась дуже складна структура, дуже неповоротка, яка чинитиме максимальний спротив. І буде робити все, щоб це був біг у болоті, а не їзда на велосипеді.
Нещодавно Михайло запросив поговорити. Перше, що я йому сказала, – що він сьомий міністр оборони на моїй пам'яті. Але перший, хто розуміє суть технологічної війни. Я дуже бажаю йому успіху і бажаю, щоб його команді вдалося. Всі, з ким я говорила перед цією зустріччю – топові командири технологічних підрозділів, виробники, волонтери – покладають на нього величезну надію. Бо розуміють, у якому ми екзистенційному зараз моменті: або-або.
Ситуація значно складніша, ніж у 2022 році. Бо тоді в нас були вмотивовані люди, і це була основа. Зараз ми перебуваємо в моменті, де Росія тільки нарощує сили. На початку повномасштабного вторгнення росіяни отримали тягла, ми їм дуже добре підняли ціну за кожен [захоплений] метр. Але вони врахували урок, перегрупувалися і вирішили грати в довгу. Нещодавно головнокомандувач Сирський сказав, що мобілізаційний потенціал росіян – 20 мільйонів.
Тому і я, і вся наша галузь бажаємо міністру оборони успіхів.
Ви нещодавно розповіли, що за ці роки вам неодноразово пропонували доволі високі посади в Міністерстві оборони. Чи надходила вам така пропозиція від Михайла Федорова – долучитися до команди і разом ізсередини цю систему міняти?
Я "на березі" означила Михайлу, що я насправді вже в команді багато років, тому що я – в команді України. І я в команді кожної людини, хто щось робить. І ця людина також у моїй команді. Я вважаю, що це наша спільна команда, незалежно від посад, ролей… Хтось на волонтерських ролях, хтось усередині, хтось в армії, хтось у громадському секторі, хтось на офіційних посадах, але це – єдина команда. Повірте, людей дієвих, які щось уміють і розуміють в оборонці, вкрай мало.
Тому я й запитую. Чому ви для себе не розглядали – принаймні, поки що – варіант піти і спробувати зсередини Міністерства оборони щось змінити?
Тому що я веду найбільший в країні волонтерський проєкт із розвитку військових технологій. Наша команда – це кілька сотень людей, які об'єктивно вплинули на створення галузі. Це один із найбільш системотворчих проєктів, як визнають просто всі стейкхолдери в галузі.
Як ми жартуємо, ми найбільш системний позасистемний проєкт. І для мене особисто, та й для нас усіх, важливий результат, а не посада, позиція, звання, погон, медаль — що завгодно.
Тобто ви не вважаєте, що зсередини системи ви могли б принести більше користі?
Я буду значно менш ефективною.
А хто тоді має робити цю роботу, наприклад, усередині Міністерства оборони? Якщо ви самі сказали, що людей, які знаються на технологіях і тому, що потрібно міняти, не так і багато.
Ми всі разом маємо робити. Ніхто ж не стоїть, вигулюючи біле пальто, і не каже: значить, ви, погана влада, робіть — а ми тут, такі класні пухнасті котики, будемо спостерігати й вас критикувати.
За дуже багатьма позитивними змінами стоїть наша команда. Ми навіть багато про що не комунікуємо. Дуже багато регуляторки змінено. До речі, команда Федорова якраз і була тими, хто першими почали чути ці речі ще в 2022 році. І підтримували мене, коли в мене була битва з Державною службою експортного контролю восени 2022 року.
Я до того, що, не будучи зовсім на якійсь офіційній посаді, я особисто, наша команда, ми включились в цю боротьбу і зробили цю дерегуляцію. Не має значення, по суті, в якому кріслі ви сидите. Має значення, чи ви об'єднані з розумними людьми й чи робите спільну справу.
У державі, як і в будь-якій команді, є низка порядних і розумних людей. Є низка ідіотів. Є низка розумних, але непорядних людей. І от загальна температура по лікарні десь дається по медіані. Я в своїй роботі опираюся на роботу з порядними людьми в державі. Вони там є. На жаль, мало, треба було б значно більше.
Мене особисто пробували неодноразово переконувати, що, наприклад, Федоров десь у чомусь неефективний управлінець. І він багато піариться: мовляв, Міністерство не цифровізації, а презентацій. Що десь ДССЗЗІДержавна служба спеціального звʼязку і захисту інформації — підпорядковувалась Міністерству цифрової трансформації й займалась, зокрема, закупівлею безпілотників. на контрактах були якісь вкрадені коштиУ 2024 році видання hromadske випустило розслідування, у якому підрахувало, що внаслідок зловживань на закупівлях БпЛА Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації держава втратила близько 600 млн гривень.. Я особисто маю позитивний досвід. Готова подивитись якісь матеріали, але поки мені ніхто не показав нічого реально такого, що б свідчило проти Федорова.
Зараз я бачу Федорова як великий шанс для України. І бачу так не тільки я. Повірте, всі, хто глибинно й довго займається miltech, військовими технологіями і фронтом, бачить величезний шанс у ньому. І бачить у ньому розумну, спроможну й, найголовніше, порядну людину, в якої є величезний вотум довіри спільноти. Йому багато людей будуть готові допомагати зараз, розуміючи масштаб катастрофи, в яку ми зараз несемось.
Ми пишемо з вами це інтерв'ю в лютому 2026-го. Я закликаю всіх розумних людей включитися зараз і використати цей шанс, бо він може закінчитись дуже швидко. Немає ніяких ілюзій, що може бути якась зміна й так далі. Є купа людей всередині влади, котрі проти Федорова, будуть вставляти йому палиці в колеса й намагатися знецінити його і роботу його команди.
Ми знаємо, що робота міністра оборони може протривати пів року. Ми з вами згадали про Рєзнікова й Умєрова, але не згадали про Дениса Шмигаля, який був перед міністром Федоровим.
Не мені оцінювати призначення президента. Не тому, що я не критикую президента – критикую. І неодноразово говорила йому кілька разів, на великих зустрічах із волонтерами, з активістами, говорила йому це в очі. Я бачила об'єктивно багато рішень, які, на жаль, були реально або запізнілими, або не тими.
Але, можливо, президент бачив щось інше, призначаючи Шмигаля. У нього об'єктивно значно більше інформації, ніж у мене. Я вважаю, що Шмигаль – це була просто, скажімо так, технічна кандидатура. Він боявся приймати якісь рішення і ми втратили з ним теж час, добрих пів року.
Не тому, що Шмигаль поганий. Він якийсь час узяв на те, щоб розібратися в питанні. Я говорила з більшістю його замів і вони майже всі мені чесно сказали: знаєте, пані Маріє, в основному працювати ми почали десь під Новий рік. Налагоджувати якусь системну роботу.
Україна просто втратила час і все.
Я знаю, що мене за це інтерв'ю будуть критикувати, тому що є багато антагоністів Федорова, які почнуть казати, що все не так. У них є своя точка зору й це нормально. Але я маю повний карт-бланш це говорити, бо сама собі його даю, розумієте? Я ні від кого не залежу: не беру гроші в держави, не перебуваю на державній позиції, я не є виробником, який може бути зацікавлений у тому, щоб сказати щось добре про міністра.
Усі розуміють, що ми робили з 2014 року. Всі розуміють, якщо завтра Федоров буде робити щось погане, кудись не туди йти — вийде ще одна стаття від мене. Розумієте? І там не буде погладжувань.
Міністр Федоров на початку своєї роботи на посаді озвучив стратегічну ціль – знищувати 50 тисяч росіян на місяць. Наскільки раціонально саме таким чином вимірювати активність української сторони на полі бою?
А як ви думаєте, чому він назвав саме таку цифру?
Припускаю, втрати росіян на полі бою мають бути більшими, ніж щомісячне поповнення російського війська.
Ну, тут вам і відповідь. Це перший міністр, який почав от рахувати прямо. По-моєму, це супердобре.
У 2023 році Валерій Залужний, тоді ще головнокомандувач, казав, що він помилився, коли думав, що велика кількість втрат здатна зупинити Росію. Зараз, у 2026-му, міністр оборони Федоров каже, що треба знищувати 50 тисяч росіян на місяць. Чи дійсно це приведе Україну до того результату, якого ми хочемо досягнути?
Росію треба знищувати на різних рівнях одночасно. Це не скасовує діпстрайки та знищення їхніх НПЗ, їхньої енергетики. Це не скасовує мідлстрайки, знищення на оперативній глибині. Але при цьому вперше міністром оборони озвучено, скільки потрібно знищувати особового складу противника, щоб російська мобілізаційна машина забуксувала.
За різними підрахунками, зараз ворог мобілізує від 35 до 45 тисяч на місяць. Тобто 50 тисяч – це цифра не зі стелі.
Але в Росії, як у набагато чисельно більшій країні, завжди є можливість оголосити відкриту мобілізацію і набирати просто більше людей щомісяця.
Так, але чи мобілізаційна машина отак-от сходу справиться з тим, щоби переварити стільки людей? Ні. Це не так швидко відбувається. Вам цих людей треба прогнати через полігони. Вам потрібно вибудувати логістику, одягнути їх, злагодити, відправити в частини, озброїти. Ви ж все ж таки не вчора забрали [людину] в Воронежі, а завтра він уже йде на штурм у Покровську. Все одно є якісь процеси. І ця машина може зараз перетравлювати, наприклад, 45 тисяч. Чи можна розгорнути ще більше? Можна, але це потребує часу.
Якщо розібрати на компоненти – що може завдати Росії непосильних втрат в цій війні? Таких збитків, які б, наприклад, змусили Кремль дійсно вступити в переговори про закінчення війни.
На всіх рівнях робити ціну непідйомною, абсолютно на всіх. Починаючи від тактичного – знищувати більше особового складу, ніж вони можуть мобілізувати в конкретний період часу. Умовно, якщо вони через пів року зможуть мобілізувати вже, припустимо, 70 тисяч людей, то знищувати хоча би 72 чи 75 [тисяч], тобто завжди бути на кілька кроків попереду і піднімати ставки, щоб вони не могли накопичуватись.
І це робиться [за допомогою низки] засобів. Починаючи від замінованої, фортифікованої, ешелонованої, укріпленої кіл-зони, яка контролюється технологічно – наземними роботами, повітряними роботами й так далі, яку неможливо пройти, і вона має бути завширшки не менше 20-25 кілометрів, на мою думку. І закінчуючи тим, що вибивати їхню нафтопереробну галузь, не давати можливість отримувати кошти на війну. Плюс — ізолювати поле бою, тобто перерізати їм логістику, не давати можливості підвозити боєприпаси, знищувати склади. Зараз 2026-й – це рік, де нам треба зробити особливий акцент на мідлстрайк, на те, щоби знищувалось не все, що на відстані там кількох сотень метрів чи кількох кілометрів, а все, що на відстані 20, 40, 50, 60 і навіть 100 з лишком кілометрів — усе, що становить для нас загрозу.
Плюс — когнітивний домен. Федоров, до слова, перший міністр в українській історії, який згадав про когнітивний домен війни.
Поясніть, що це?
Колись у Вашингтоні я почула фразу: "Perception is reality". Є реальність, а є наше сприйняття реальності. І є битва за реальність – що саме ми вважаємо реальністю.
І, по суті, це визначальна битва. Бо війни починаються й завершуються не в окопах, а в головах. Росія активно виграє цю інформаційну війну – і не просто інформаційну війну, а когнітивно-інформаційну війну. Річ же не тільки в інформаційних операціях, усе значно складніше.
Як ми сприймаємо інформацію, як ми загалом сприймаємо світ? Відкрийте TikTok і телеграм і подивіться, що росіяни разом із китайцями намагаються зробити з нашим програмним кодом. Я жартую іноді, що в мене є певне професійне викривлення – оскільки я 13-й рік займаюся дронами, роботами, то й до людей (з собою включно) також ставлюсь як до певного робота. Тобто в нас є наш “хард” — залізо, тіло, в якому ми живемо. А є “софт”, програмне забезпечення. П'ятирічна дитина в Москві – це не окупант. Це дитина. Але через 12 років програмування це вже буде окупант, який прийде сюди під Бучу, в Ірпінь нас убивати. Йому вже буде нав'язане певне програмне забезпечення, де він буде розуміти, що от НАТО напало на Росію, що “нам нужно защищать русский мир” і так далі. Тобто всі ці хибні патерни, які не відповідають реальності, але в його реальності це буде реальність, вибачте за тавтологію.
По суті, Росія зараз виграє в цьому домені війни. Вони беруть під мікроскоп певні наші розколи й максимально їх роздувають. І справедливості заради, ці проблеми в нас є, як і в будь-якої країни. Наприклад, “Міндічгейт” – це нормально? Це не нормально. Ми всі були вражені тим, що ми тут віддаємо останнє, люди віддають взагалі життя і здоров'я, волонтери не сплять ночами, намагаються зібрати донат на цей “мавік”, умовно, – а хтось відправляє “двушечку на Москву". Або питання якихось “прокурорів-інвалідів”, або питання ще якоїсь несправедливості, яка є в суспільстві.
Росія дуже активно з цим працює. Вони беруть кожну з таких історій і просто починають цей наратив роздувати для того, щоб створити розколи. Щоб ми, як українці, не відчували єдності. Пам'ятаєте оцей вайб, цей настрій початку 2022 року? Коли було відчуття рідності, єдності. А потім усе більше й більше почалося розколів всередині. І кожен із таких розколів, навіть найменших, росіяни дуже майстерно підігрівають. Це десятки тисяч акаунтів у соцмережах. Це і канали в телеграмі, і тіктоки, певні вірусні відео, які вони створюють часто за допомогою штучного інтелекту.
Але суть полягає в тому, щоб ви, Олена, і я, не відчували нічого спільного. Щоб ми дивились одна на одну не як дві українки, які хочуть забезпечити результат, які хочуть спільної безпеки — а кожен думав атомізовано про себе, й ми не довіряли одне одному. І я думала: ага, я зараз поїду, не знаю, під Покровськ і буду ризикувати життям, щось там робити — а тим часом Олена і її команда будуть просто сидіти в кав'ярні, пити каву і навіть не скинуть мені 100 гривень на дрон, так? Тобто щоб ми відчували себе чужими людьми. Умовно, "мій чоловік служить, він ризикує життям, а, мовляв, от ваш чоловік, чи ті чоловіки-сини-брати за кордоном десь сидять, гарно заробляють і навіть не донатять". Наприклад.
Над цим активно працює величезна російська когнітивно-інформаційна машина, щоб стирати цю спільність і взагалі ідентичність. І в якийсь момент зробити для нас ціну психологічно непідйомною — і змусити все-таки здатися й прийняти мир на їхніх умовах: "Хай уже, тільки б мир. Вже за будь-яку ціну. Та вже віддайте їм той Слов'янськ, віддайте…" От так вони хочуть.
Але ми бачимо, що це поки що не працює. Принаймні, якщо соціологію подивитися.
Поки що ні, але вода камінь точить. Вони працюють системно. Подивіться соціологію 2022 року щодо компромісів із Росією і подивіться зараз – відсоток людей, які так чи інакше згодні на якісь уже компроміси, хай повільно, але зростає. Їхнє завдання полягає в тому, щоб атомізувати наше суспільство.
В нас уперше з'являється шанс зробити частиною державної політики роботу в когнітивному домені. В нас уперше з'являється можливість робити це не на волонтерських засадах, а справді зібрати ту експертизу, яка в країні є. А вона в нас унікальна. Крім нас, є лише один народ, який розуміє російський програмний код – білоруси. Але вони під внутрішньою окупацією. Навіть грузини, литовці, поляки не були настільки русифіковані, як ми, українці. І зараз ми можемо перевернути цю шахівницю, розумієте? За рахунок того, що вони нас русифікували століттями, ми дуже добре розуміємо, як працює їхній програмний егрегор у цьому суспільстві. Ми розуміємо, бо ми дивилися ці серіали, ці КВНи, “Что было дальше”, “Поле чудес”, слухали всю цю музику і так далі. Читали їхні книги, всю цю “достоєвщину”. От ми це все знаємо не гірше за самих росіян, а іноді й краще.
А це означає, що ми можемо з цим працювати. Ми можемо той конструкт реальності, який їм нав'язав Путін, поступово замінювати на реальну реальність.
Це не питання одного дня. Але нам і не треба переконати 140 з лишком мільйонів. Важливі кілька мільйонів росіян, тому що завжди кожне суспільство – це спектр. Тут завжди буде умовно 5% “яструбів”, тут — 5% “голубів”. А в решти буде спектр. Нам потрібно перетягнути частину в нейтральність, а частину – в пацифістичні настрої про те, що потрібно припиняти війну.
А чого ви від них очікуєте? Уявімо ідеальний сценарій: частину ми перетягуємо в пацифістичні настрої. На що вони вплинуть?
Багато на що. Вже навіть рахували, скільки коштує відмовити людину від того, щоб іти у військкомат. Розумієте, не обов'язково завтра будуть акти непокори, величезні мітинги на площах і так далі. Але те, що частина людей вже не піде підписувати контракт – це вже уповільнюватиме їхню машину мобілізації. Коли Путін оголосить, теоретично, мобілізацію, а вони почнуть ухилятися від служби — це вже дуже допоможе. Коли почнуться відцентрові рухи. Наприклад, заворушення в ДагестаніБули в 2023 і 2024 роках. режисували не в Дагестані, це робили віддалено. Росіяни це знають, я не відкрию тут секрет.
Тобто ви вірите в те, що російське суспільство ще може сказати своє слово в цій війні?
Я вважаю, що ми інфантильні, якщо думаємо, що ми слабші за Путіна й не можемо на них впливати. Він просто дав їм один програмний код, підмінив їм реальність. Він робив це роками – це правда, і тому зняти цей туман і дати їм реальну картинку займе теж роки. Але над цим треба працювати вже. І що більш масово й професійно ми будемо працювати, то більше матимемо впливу.
Чи можемо ми змінити програмний код китайців? Ні, не можемо, бо ми не знаємо китайської мови і там є “фаєрвол”Розвинена система блокування небажаного контенту.. Чи корейців? Маю на увазі Північну Корею. Ми не знаємо їхньої мови, ми не знаємо соціокультурні коди, ми не знаємо, на чому вони росли. Але росіян ми знаємо, як ніхто інший. І при цьому ми дистанціювалися і сказали: та ні, це чмобіки, ми не будемо з цим працювати.
І тому, по суті, як би це зараз цинічно не звучало, ми воюємо – якщо порівнювати людей із роботами – “хардом” проти “харду”, розумієте? Залізом проти заліза. Ми беремо дрон і спалюємо залізо тих легіонів роботів, які сюди йдуть. Або беремо свою людину — і, по суті, тілом своєї людини… Навіть міняючи одного українця на трьох росіян — але ми воюємо, знову ж таки, “хардом” проти “харду”.
Нам треба продовжувати це. Але, знову ж таки, по-перше, підняти цінник для росіян. Тобто на одного загиблого українця, я це повторюю ще з 2022-го, має бути як мінімум 7, 8, 10, 12 загиблих росіян. А то й більше. А по-друге, нам потрібно перейти на рівень вище й говорити про те, щоб заходити в програмний код, а не тільки працювати з тим, щоб фізично спалювати залізо.
Останнє вам на цю тему скажу. Як ви думаєте, чому Росія так швидко закриває інтернет?
Бо боїться цього впливу.
Так точно. Чому національний месенджер MAX? Чому вони йдуть по ірансько-китайській моделі? Щоб контролювати все, що є в громадян у телефоні, а насправді – в голові. Чому обмежують WhatsApp, YouTube, інші соцмережі? Чому створюють “білі списки” [прийнятних] сайтів? Чому закривається повністю периметр?
Якщо раніше в нас був інформаційний безвіз – українці туди заходили натовпами, вони до нас ходили натовпами — то тепер вони закривають. Для чого? Тому що розуміють, що вплив на мізки людей – це можливість показати їм іншу картину реальності. А значить, вони можуть стати непокірні вождю.
Путін тримається при владі тільки тому, що його люди вмирають. І це точно не та інформація, яку Путін хоче, щоб вони дізналися: що запорука його політичного, фізичного життя — це сотні тисяч їхніх смертей. І що він буде йти ва-банк і готовий платити мільйонами, тільки щоб утриматися при владі.
Але хіба можна казати, що росіяни не знають про сотні тисяч смертей на війні? Люди по Росії втрачають там членів своїх сімей.
Але вони воюють, “тому що НАТО напало”. Їм роками показують картинку, де на них напали і вони обороняються.
Колись чи то Геббельс, чи то Гіммлер сказав, що дуже легко заставити людей воювати – просто скажіть їм, що “на нас напали”. А всіх, хто буде проти, оголошуйте зрадниками, які не хочуть обороняти своє плем'я. Це приблизна цитата.
Вони живуть у зовсім іншій реальності. Для нас дико, що це відбувається, ми не хочемо з ними працювати. Нам здається, що не можна не бачити таких очевидних речей – що ви творите безчинство, вбиваєте наших дітей, влучаєте по пологових [будинках], по “Охматдиту”, по церквах, школах, торгових центрах.
Але ми забуваємо один важливий момент. Їм подається зовсім інша реальність — причому системно десь із МюнхенаПромови Путіна на Мюнхенській безпековій конференції, де він заявив про протиставлення Росії Заходу й назвав розпад СРСР найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття., з 2007 року. Їм подається реальність, де вони в оточенні ворожого західного світу, який на них нападає, який усе ближче підсувається до них, бо все більше країн входять до НАТО. Де їх, по суті, викинули з-за столу рівних. Вони вважали себе частиною двополярного світу, де є Штати й вони — і світ поділено між двома імперіями.
Вони відчули величезне приниження в 90-ті, коли був голод, коли їхні пенсіонери не мали за що жити, навіть у тій же Москві. Де п'яний Єльцин бігав по США й вимагав піцу й горілку. Як маса, вихована в імперському дусі, вони відчули величезне приниження. І тому десь наприкінці 1990-х, коли в Росії було опитування, кого вони бачили своїм президентом — вони говорили про Гліба ЖегловаЗа сюжетом радянського фільму "Місце зустрічі змінити не можна", це справедливий, діяльний та безстрашний керівник міліціонер., кіношного героя Штірліца.
І от вони обрали собі умовного Штірліца. Вони хотіли такого молодого спецслужбіста, який працював на начебто ворожій території, в Німеччині, і який виведе їх у поле рівних, виведе за цей стіл переговорів.
Мало хто зараз пам'ятає, але ранній Путін декларував вступ до НАТО. І вони хотіли бути частиною Альянсу. І зараз я скажу дуже непопулярну річ, але треба тримати в голові, що… Зрозуміло, що вся відповідальність за звірство в цій війні й за розв'язання війни проти України лежить на Путіні й на росіянах. Але треба не забувати також, що певну “лепту” деякі безвідповідальні західні політики теж у це внесли.
Погодьтеся, коли перед нами закривають двері в Євросоюз, у НАТО, розмовляють із нами не як із рівними, які зараз є живим щитом для всієї Європи, – це принизливо. От росіяни свого часу теж отримали певну дозу приниження. Путін використав це для того, щоб налаштувати народ на таку ізоляціоністську авторитарну політику.
А хіба це не їхні психологічні проблеми, що приниження стало для них приводом розв'язати війну, і не одну?
Це стало нашою проблемою. Не умовного Клінтона, який між відпочинками на острові Епштейна десь там теоретично принизливо спілкувався з Путіним. Західні політики зараз не платять життями своїх людей. І вони не покарали росіян за Крим, до речі, з 2014-го. А непокараний злочин повторюється.
А по-друге, у 2022 році нам давали три дні чи три тижні. Я особисто їздила у Вашингтон і переконувала конгресменів, сенаторів і так далі, що ми не впадемо. Казала: ви не знаєте мій народ. Дайте нам зброю. Не “джавеліни” й “стінгери” для партизанської війни, а щось серйозне. І щось серйозне нам почали давати аж десь місяців через чотири. Вже не кажучи, скільки ми переконували дати нам F-16.
Знов-таки, відповідальність – Путіна й росіян. Але контекстуальні речі теж треба брати до уваги. На ВВС є документальний серіал “Путін проти Заходу”, рекомендую подивитися. Не для того, щоби з когось зняти відповідальність – очевидно, чия це відповідальність. Але для того, щоб ми бачили ширший контекст. І поступово вирощували в собі позицію найстаршого дорослого.
Нам потрібно знайти ключі до росіян на когнітивному рівні. Пояснити їм, що вони сюди йдуть умирати тільки тому, що одна людина хоче політично вижити. Один дід у Кремлі. І нам потрібно частину з них — всіх не вдасться — повернути в реальність і щонайменше в нейтральну позицію, щоб вони принаймні ухилялися від служби в армії, принаймні робили якісь акти непокори. Щоб вони нам полегшували роботу.
20 мільйонів – мобілізаційний потенціал росіян. Плюс північні корейці, плюс ще найманці зі всього світу — теж знайдеться там добрий мільйон, я впевнена. Ми не потягнемо, бо в нас всього населення стільки разом із літніми людьми та дітьми. Ми не можемо собі дозволити розкіш воювати тільки тілами проти тіл. Маємо бути розумнішими й працювати на різних рівнях паралельно.
Тому мене дуже потішило те, що Михайло Федоров — перший міністр в історії України, який згадав про цей домен і сказав, що він для нього пріоритетний. Тому що це і є позиція найстаршого дорослого в кімнаті. Коли ми не чекаємо, що десь там західні партнери щось за нас зроблять і розуміємо, що розраховувати треба тільки на себе.
І західним партнерам треба казати, що їм робити для їхньої ж безпеки, щоб вони потім своїх дітей де-небудь у Таллінні, Варшаві чи Брюсселі не діставали з-під завалів по частинах. І росіянам треба казати, що робити, щоб наші голос і авторитет були сильніші, ніж оця сотня в кремлівській верхівці.
Слухатись потрібно нас. Те, як говорять українці, буде безпечніше для всього світу. Бо українці знають, що таке війна, і знають, як цю війну виграти, зупинити. І як зробити життя на цьому континенті кращими для всіх народів, які тут живуть.
Пропоную зазирнути трошки далі в 2026 рік. Минулого року було багато розмов про “оптоволокно” на фронті, наприклад. Що в технологічному плані впливатиме на перебіг російсько-української війни зараз?
Буде багато всього розвиватись. Дуже сильно — наземні роботи. Це вимушена річ, без неї ніяк: кіл-зона збільшується, доїзд-виїзд на позицію неможливий, навіть для медиків. Відповідно, розвиватиметься евакуація наземними роботами. Слава Богу, НРК, наскільки мені відомо, є на складах, тож треба максимально прибрати людину з поля бою й прибрати ризики на логістиці.
Дрони-перехоплювачі, безумовно, будуть розвиватися. Тому що росіяни будуть намагатися викурити нас із нашої землі десятками тисяч дронів.
До речі, що стосується перехоплювачів. Мені здається, що таких наслідків масованих ударів Росії ракетами і дронами, як цієї зими, цивільне населення, мабуть, за чотири роки повномасштабки не відчувало.
Ми весь минулий рік чули про перехоплювачі, які є нашою надією проти “шахедів”. Те, що “шахеди” все-таки активно влучають в цілі – це тому, що перехоплювачі ще не залучені на 100% їхніх можливостей? Чи це вже їхній максимум, і коли дуже багато “шахедів”, то перехоплювачі теж безсилі?
Якщо коротко, то перше – погодні умови. Друге – об'єктивно безпрецедентні атаки. Жодна країна у світі з такими масованими ударами не справилася б. Зараз тільки вибудовується система [протидії такому].
Третя причина – те, що об'єктивно систему почали вибудовувати із занадто великим запізненням. Перші атаки “шахедами” по Україні – це осінь 2022 року, [відповіддю] були мобільні вогневі групи. Ми дуже довго не могли злізти з мертвого віслюка МВГ: вони показували пару відсотків результатів, а ми такі – "МВГ"! Я навіть не хочу зараз вам називати цифру, скільки досі людей, десятків тисяч людей, є в МВГ офіційно. Ці всі люди отримують зарплату. Але замість того, щоб їх перекваліфікувати на операторів перехоплювачів, держава цим не займалась.
Зараз із великим запізненням [у сферу малої ППО] зайшов Павло ЄлізаровВіднедавна – заступник командувача Повітряних сил. До того – командир підрозділу Lasar's Group.. Знову ж таки – Федоров запросив. Я вважаю, це блискуче, правильне рішення. Але на нього теж будуть навішувати попередні помилки. Мине пару місяців — і в нього будуть вимагати якісь результати, а ти так швидко не можеш пофіксити те, що роками не прибиралося й не створювалась система.
Тому велика проблема цієї команди в тому, що вони призначені з запізненням на кілька років як мінімум.
Четвертий фактор – ворог постійно вдосконалюється. Згадаймо нещодавню історію зі “старлінками”, коли “шахед”, по суті, перетворився на великий FPV, який може полювати за потягом у режимі реального часу. Ворог удосконалюється зі швидкостями, з висотами, з тактиками застосування. Це вже далеко не така проста мішень, як раніше було.
Нинішнє рішення з верифікацією терміналів Starlink в Україні, суттєво вплине на можливості росіян?
Вплине. Рішення правильне по “старлінках”. Тобто одну із загроз ми прибрали. Також це вплинуло й на певні штурмові дії росіян, які користуються “старлінками” по лінії фронту. Чи повністю їхній зв'язок зав'язано на "старлінках" на фронті? Ні. Сказати, що завтра фронт [у них] посиплеться, як у Куп'янську, і росіяни побіжать назад, – це не так. У них є свої різні системи зв'язку. Але певні неприємності їм це на фронті створило, не тільки в небі.
Щодо загалом повітряного, дронового терору. Раніше — умовно, в епоху палеоліту — люди постійно робили що? Вбивали один одного й розмножувались. Війни – це постійний процес. Нам здавалося, що війни це щось таке виключне, от як Друга світова. Після Другої світової людство навчилося – на цих концтаборах, на мільйонах жертв — що більше такого не може повторитися. Але, на жаль, війни – це постійний процес. Просто війною ми називаємо те, що вже у видимому домені, коли йдуть танки і летять ракети. Але ж є купа невидимих доменів війни – економічні, шпигунські, кібервійни, інформаційні й так далі. Війни йдуть постійно — це крайня форма конкуренції між людьми. Крайня форма співпраці – це сім'я. От ми зараз з вами всі маємо бути єдина українська сім'я.
У палеоліті люди вбивали один одного палицями, так? Що таке дрон? По суті, довга палиця. І якщо колись племена один одного викурювали димом із печери – [росіяни] зараз намагаються дроновим терором викурити нас із нашої землі. Створити умови, де ми почнемо масово виїжджати, тому що немає енергетики, вдома холодно, немає можливості дітей водити в школу нормально… Постійний страх – умовно, як у Херсоні зараз, коли ти не можеш у магазин сходити нормально.
Вони пішли цією тактикою. З одного боку, тиснуть на фронті. З другого — намагаються інформаційно нас розколоти, атомізувати. І, з третього боку, вони створюють нам постійний дроновий терор, який буде тільки наростати.
2026 рік – це початок ери автономних систем, автономних роботів. Подивіться наш канал “Розвідка ворога” в телеграмі. Там ми аналізуємо, що у китайців, в іранців і, в першу чергу, у росіян — по технологіях. Там видно, як починається ера автономних роботів і гуманоїдів у Китаї, яких уже почали випускати там десятками тисяч, а випускатимуть мільйонами.
Росіяни намагатимуться тероризувати не лише прифронтові міста. Поняття фронту стане розмитим. Тому що, умовно, і Тернопіль, і Вінниця, і Луцьк, і Рівне, і Хмельницький, і навіть Чернівці — ці всі міста теж можуть бути під атаками автономних систем. Наприклад, дрон-матка принесла кілька дронів, а далі там відбувається атака на якийсь, не знаю, бензовоз, щоби заправки не працювали, чи на якийсь магазин. Вони намагатимуться тримати людей у постійному страху.
Один із наших напрямків в Victory Drones – ми безкоштовно навчаємо людей збивати дрони різними системами, щоб люди могли "чистити" небо над собою. Цей проєкт називається “Небо громад”. Усі, хто бажає, — я використаю можливість сказати — будь ласка, ми навчимо вас, як "чистити" небо над своїми містами й селами, покажемо, де брати засоби, як це робити все.
Це – тенденція 2026 року, відповідаючи на ваше запитання. Одна з тих, яку росіяни будуть активно застосовувати.
Найбільше, найважливіше питання, що перед нами стоїть — це питання інженерного прогнозування. Ми рухаємося в тумані війни. І питання електромагнітної, лазерної зброї, питання радарів, автономності роботів і багато чого іншого — ми зараз відповідаємо на них регресивно, ворог часто нав'язує нам цю гру. Так сталося і з дронами на оптоволокні, хоча ми першими їх застосовували. Якщо ми не будемо прогнозувати, якщо ми в кожному з цих доменів не зберемо найкращих 10-12 спеціалістів і вони не будуть напрацьовувати конкретні рішення для міністра й особисто для президента, щоб подивитись на пів року чи рік вперед... [Щоб розуміти,] що буде в жовтні 26-го? Які загрози?
Це одне із завдань, яке, я бачу, могло б бути достойне рівня міністра оборони – мати таку команду інженерного прогнозування, щоб рухатись не в тумані війни, а чітко знати, куди нам іти. І що нам уже потрібно робити, щоб випередити ворога хоча б на пів року, на рік. Тоді встоїмо й тоді переможемо.
Я знаю, що є багато людей, які вас слухають і дивляться, і вони вас вважають песимісткою. Мені здається, що в цьому інтерв'ю від вас прозвучало багато рішучого оптимізму.
Історія просто все розставляє на свої місця. Я відповідаю за кожне своє слово за попередні 12 років, ви можете взяти всі мої старі інтерв'ю й подивитися. На жаль, це не про песимізм – це про реалізм. Я завжди ставлюся дуже відповідально до того, що говорю, бо вважаю, що любити своїх людей – це захищати їх. А захищати – це не казочки про “два-три тижні”. І люди потрапили потім в окупацію, бо повірили й не виїхали. Бо їм говорили, що “ось-ось” усе закінчиться.
Любити – це бити у дзвони, щоб люди пробудилися, вивезли своїх дітей, батьків, не потрапили в окупацію. Щоб вони були в безпеці, щоб вони не потрапили в братські могили. Любити – це захищати, попереджати, навіть якщо це неприємно.
Я вважаю, що треба завжди готуватися до найгіршого сценарію. Якщо його не станеться — супер. А якщо станеться, то ти вже готовий.
Один коментатор прийшов до мене у фейсбук і написав: "У 22-му році я читав Берлінську і вважав песимісткою. Слухав її й думав, що вона найбільший песиміст. Тепер просто слухаю”.
Я хочу помилятись у своїх прогнозах. Я точно не хочу бути істиною в останній інстанції. Точно хочу, щоб більшість із цього не збулось. Уся ця ера технологічної сингулярності, штучного інтелекту, яка на нас зараз навалюється, де ми як людство створили щось, що самі не знаємо, як далі контролювати, — воно тільки починається. І ті армії роботів, які вже виготовляє Китай, ті технологічні перегони війни… Виглядає так, що наша війна є тільки інтро до значно більшої війни у світі.
Іде підготовка таборів, які вже, по суті, створилися. Табір країн зла, така вісь країн зла – авторитарних тоталітарних режимів, які мають могутню науку й військову промисловість. І табір так званих країн добра. І розстановка сил може бути різною.
У мене є передчуття, як колись у 14-му році, що буде війна дронів, війна технологій. І я тоді активно закликала готуватись. Так само й зараз у мене є передчуття, що все тільки починається. Але мені не так важливо, що буде відбуватися в світі — мені дуже важливо, щоб наші з вами люди були готові. Щоб наш із вами народ, наші діти не воювали. А це значить, щоб ми всіх відповідально підготували. Не заколисали, не розказали якусь гарну приємну казочку, від якої не псується апетит. А зробили так, щоб у нас у країні всі вміли збирати дрон, літати на дронах, накладати турнікети, збивати “шахеди” над собою і багато чого іншого.
Бо армію можна перемогти. Армія виграє тільки битви і час. А народ, який став армією, перемогти неможливо. Тому тримаємось і встоїмо.
