Бойові втрати квітня. Ким були загиблі під Золотим на Луганщині бійці з Харківської області

Бойові втрати квітня. Ким були загиблі під Золотим на Луганщині бійці з Харківської області

Бойові втрати квітня. Ким були загиблі під Золотим на Луганщині бійці з Харківської області Суспільне Харків

З початку року на сході України загинули троє бійців з Харківщини. Двоє з них — за один тиждень у квітні. Після смертельних обстрілів українських військ Тристороння контактна група ініціювала екстрене засідання, а Володимир Зеленський викликав на розмову Путіна. Суспільне Харків згадує загиблих військовослужбовців з Харківщини ким вони були і як вшановують їх пам'ять.

Андрій Теперик

загиблі бійціСуспільне Харків

Чорні хустки, червоні гвоздики, плач та розмови про сенс життя — в останню путь у селі Мартове проводжають 24-річного Андрія Теперика, вбитого неподалік Золотого на Луганщині 10 квітня.

Олександр Конорев приїхав з Кочетка. Кілька років тому він служив з Андрієм на одних позиціях.

"Коли зустрічалися, говорили про мирне життя, про те, щоб вижити, щоб не померти, повернутися додому — це звичні розмови військових", — ділиться він.

Бойові втрати квітня. Ким були загиблі під Золотим на Луганщині бійці з Харківської областіСуспільне Харків

Спогади про Теперика у Сашка найтепліші. Каже, мало хто вмів так радіти життю, як Андрій.

"Відбув один контракт, пішов на інший, і ось від російського окупанта загинув... Треба молити Бога, щоб припинилася ця клята війна в нашій державі, щоб не гинули хлопці", — додає він.

"Він любив авто, пам'ятаю, що часто всі разом каталися, але останнім часом бачилися рідко — Андрій був на Донбасі. Запам'ятався як дуже весела та товариська людина", — каже Карина Голубецька. Її чоловік — найкращий друг Андрія.

загиблі бійціСуспільне Харків

Місця для всіх, хто зібрався, у церкві замало. Всередині — лише близькі.

загиблі бійціСуспільне Харків

На вулиці чекають вчительки місцевої школи. Класна керівниця Андрія Надія Гужва згадує, як школярем він любив фізкультуру, уроки праці та авіамодельний гурток.

"Молодий, життя не бачив... Дуже хороша дитина була. Коли ремонт в школі був, завжди допомагав, працьовитий хлопчина. Любив ремонтувати. Підлітком за свої гроші купив розбитий мотоцикл, назбирав на нього, весь час біля нього крутився", — говорить Надія.

Згадує, яким дружнім і веселим був клас. На прощання прийшли майже всі однокласники Андрія.

"Андрій завжди був шабутний, веселий, заводив клас, своїх захищав... Математика нам всім не давалася, — посміхається однокласниця Андрія Марина Улейко. — Бувало таке, що й билися з ним — все дитинство поруч росли: взимку — на гірки кататися, влітку — на річку ходили".

Фахівець "Беба"

Жителі села збираються на прощання біля будинку Андрія. Біля родини — медики, самі ледь стримують сльози. Військові з 92-ї бригади, в якій служив Андрій, мовчазні. Цього місяця це другі похорони побратима.

загиблі бійціСуспільне Харків

"10 квітня був на позиції, ніс службу... Його вже чергував снайпер", — каже заступник командира роти Олексій (позивний "Югович").

На вулиці села грає військовий оркестр.

"Беба" — так його хлопці назвали, і прижилося. Для свого досить молодого віку він був справжнім фахівцем. Це для нас дуже важка втрата", — каже "Югович".

За освітою Андрій був плиточником, після школи закінчив Ліцей будівельних технологій. Мрію про військову службу вирішив здійснити у 2017 році. Навчався у Чернігові у військовій частині "Десна-1", з 92-ю бригадою був на Донеччині та Луганщині.

загиблі бійціСуспільне Харків

"Його "золоті руки" на службі дуже допомагали. Наприклад, взимку, коли заготовляли дрова, дуже допомагав з ремонтом бензопил. Розумівся у техніці. Людина слова, скромний, відповідальний і розумний, за це його дуже поважали. В колективі зі всіма знаходив спільну мову", — згадує Олексій.

загиблі бійціСуспільне Харків

"Ситуація на фронті зараз складна. Противник активізувався, постійно нас провокує, але ми чітко дотримуємося перемир'я. Це важко", — говорить заступник командира роти.

Прапор України, яким під час церемонії прощання вкрили труну Андрія, військовий комісар передав батькам бійця.

Віктор Гелебрант

загиблі бійціСуспільне Харків

49-річний Віктор Гелебрант загинув від кулі снайпера під Золотим ввечері 5 квітня. Напередодні, згадує вдова Віктора Світлана Цал-Цалко, чоловік казав, що дуже хоче додому — обійняти її та сина, бо від осені бачив їх лише по відеозв’язку.

"Доля його кидала кругом"

Віктор народився у селі Неліпино на Закарпатті. Після школи вступив до технікуму, але так його й не закінчив — в 1990 році Гелебранта забрали в армію. Служив на Північному флоті, був оператором засекреченого зв'язку.

"Коли він три роки відслужив на підводному човні, хотів залишитися там, навіть вступив вчитися, але коли приїхав додому у відпустку, не повернувся. Наскільки я знаю, його мама просила залишитися, він поступився. Оженився, народилася донечка", — розповідає Світлана.

загиблі бійціFacebook.com

В Харківську область Віктор приїхав разом із двоюрідною сестрою на заробітки, сім'я залишилася на Закарпатті.

"Їздили на той час на Слобожанщину із західної України цукровий буряк полоти, кукурудзу. Вітя з сестрою працювали у нашому колгоспі "Маяк", — каже Світлана.

"Тут він познайомився з дівчиною, і так вийшло, що залишився тут. В родині народилася дочка, але сімейне життя не склалося. Після цього він залишився один — ні кола ні двора. Добре, що він у колгоспі робив, там його й годували. Доля його покидала кругом", — зітхає.

Любив діяти, а не чекати

Віктор познайомився зі Світланою, коли вона працювала диспетчеркою.

"З 2002 року стали родиною. В мене двоє старших дітей від попереднього шлюбу, ми виховували їх, а тоді Бог дав нам у 2010 році, хоч ми вже були немолоді, синочка спільного. Родіончиком його назвав тато. Зараз йому 10 років", — розповідає Світлана Цал-Цалко.

бійціFacebook.com

Віктор із дружиною. Світлана працює бібліотекаркою

Щоб забезпечити родину, Віктор брався за будь-яку роботу, згадує жінка.

"В нього були золоті руки, міг відремонтувати що завгодно! Працював на тракторі, сторожував, працював у краснокутському житлово-комунальному підприємстві, на заводі... Де він тільки не працював! І людям не відмовляв: чи каналізація, чи дах тече... Він до всього брався", — говорить Світлана.

"Усе любив робити сам. Навіть на риболовлі любив рибу руками ловити, вудочка його дратувала, він казав: "Не можу сидіти й чекати, мені треба діяти", — каже вона.

"Не міг сидіти просто так"

Коли в Україні розпочався Євромайдан, Віктор стежив за подіями в Києві, Світлана каже, душею був там.

"Він розумів, що від нього залежить матеріальне становище сім'ї, що син маленький, тому не їхав. Коли почалися бої в 2014 році, він переживав, я бачила, що душею рвався захищати Україну, але я просила залишитися, бо ж син малий, а він все казав, що не може сидіти просто так", — каже вдова.

загиблі бійціFacebook.com

Віктора мобілізували у 2015 році. Коли лікарі через стан здоров'я не хотіли підписувати довідки для служби, Гелебрант злився, пригадує Світлана.

"Сварився з лікарями, ніхто не хотів підписувати документи. Потім він поїхав чи до Харкова, чи до Богодухова, і йому там підписали документи інші лікарі, бо виразки затягнулися", — розповідає дружина.

Хотів бути ближчим до сім'ї

На військовій службі за контрактом Віктор служив у складі 24 ОМБр з 2016 року. Вона базується в Яворові Львівської області.

"З 2015 року був водієм реактивної системи "Град", якщо казати коротко, з 2016 року — командиром відділення артилерійської групи", — каже Світлана.

загиблі бійціfacebook.com/Наталія Гончарова

Прощання з Віктором Гелебрантом. 9 квітня 2021 року, Краснокутськ

У 2018 році, коли закінчився перший контракт, Віктор приїхав додому. Не минуло й місяця, як підписав новий.

"Сказав: "Я не можу сидіти вдома, коли там хлопці гинуть, а молоді приходять, не знаючи нічого, а я скільки всього пройшов, багато чого знаю, піду в 92-гу бригаду". Він казав, що так ближче до родини буде, і як буде на ротації, зможе частіше приїжджати, бо з Чугуєва ближче, ніж з Яворова. Контракт підписав вкінці жовтня, цієї осені якраз мав скінчитися", — розповідає Світлана.

Остання розмова і наказ сину

Останнім часом, згадує дружина, Віктор частіше казав, що сумує за родиною, мріяв про відпустку. 4 квітня, коли говорив з сином, дав йому особливий наказ.

"Говорили, а він каже: "Це наказ, Родя, ти маму слухай, бережи, підтримуй, вчися добре, бо зараз без навчання нікуди, ти вдома — за мене, ти мужик, повинен в усьому мамі допомагати", — переказує почуту розмову батька з сином Світлана.

загиблі бійціfacebook.com/Наталія Гончарова

Востаннє Віктор говорив з дружиною незадовго до смерті, дуже радів вечері — йогурту з булочками.

"Казав, що після розмови поїсть, відпочине та піде на бойові позиції. Вийшов — і не повернувся. Знаєте, він мені казав, що дуже скучив, так хочеться до нас, побачити, обійняти. Коли вони виїхали восени туди, на передову, лише телефоном говорили. Він казав, що когось із хлопців відпускали. "Може і мене відпустять, бо я дуже-дуже скучив за вами, хочу додому", — казав. І приїхав додому...", — не закінчує речення Світлана.

загиблі бійціfacebook.com/Наталія Гончарова

"Не вір, поки не побачиш"

Молодшого сержанта, командира механізованого відділення механізованої роти 92-ї бригади Віктора Гелебранта поховали в Краснокутську. На прощання з ним зібралися жителі селища, побратими й друзі з Луганщини.

"На похороні командир розповідав, що Вітю спеціально висліджували снайпери. Він їм як кістка в горлі був. Через його опорні пункти вороги не могли пробратися... І сам вмів пробратися поміж мінами", — каже Світлана.

загиблі бійціfacebook.com/Наталія Гончарова

Служба, на думку Світлани, допомагала Віктору самовдосконалюватися. Він багато вчився, а після переходу до 92-ї бригади навіть кинув курити.

"За молодших побратимів завжди переживав, як за власних дітей. Тримав їх у суворості, але батьківській", — розповідає дружина.

загиблі бійціfacebook.com/Наталія Гончарова

Світлана каже, найважчим було розповісти про смерть батька 10-річному Родіону: "Вітя мені весь час казав: "Ти не вір як із військомату приїдуть [повідомити про смерть], не вір — поки не побачиш...", але я побачила, і досі — не вірю".

Читайте також

  • 14 лютого неподалік Новолуганська, що на Донеччині, під час переміщення на позиції загинув 26-річний харків'янин Дмитро Мироненко разом з двома побратимами з Полтавщини. Дмитра Мироненко поховали на Алеї слави 18 кладовища у Харкові.
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди