За майже 30 років в українській політиці Юлія Тимошенко сім разів обиралася до Верховної Ради, двічі була прем'єркою, тричі програла президентські вибори, відсиділа три з половиною роки у в'язниці, півтора місяці у СІЗО й стала фігуранткою десятка кримінальних справ. Суспільне нагадує історію політикині, яку Національне антикорупційне бюро підозрює у спробі дати хабаря.
Юлія Тимошенко прийшла в українську політику в 1997 році: обралась депутаткою Верховної Ради на довиборах по мажоритарному округу №229 на Кіровоградщині. За рік до того парламент ухвалив Конституцію, яка гарантувала народним обранцям статус недоторканності. Юлія Тимошенко проторила дорогу до Верховної Ради нової для парламенту групи — бізнесменів усіх типів, у тому числі й “авторитетних”, які вирішили легалізуватись через бізнес і політику. Наступного 1998 року на чергових виборах до парламенту обрали кілька десятків бізнесменів.
У CРСР, що розвалився за шість років до того, підприємницька та фінансова діяльність була заборонена й каралась жорстко — аж до смертної кари. Це не завадило сформуватись класу тіньових бізнесменів (“цеховиків”), які легалізувались у часи “перебудови”. У незалежній Україні вони отримали сприяння держави, що почали будувала ринкову економіку. Майже одразу з'явилися й перші великі бізнесмени, які почали заробляти шалені гроші, отримавши від уряду дозвіл постачати сировину на державні підприємства й продавати їхню продукцію. Щоб працювати за такою схемою, потрібен був “патрон” у владі, який міг змінюватись. У 1994 році перші українські протоолігархи, які вже мали капітал, але ще не мали активів, і самі зайшли у владу через парламент.
Юлія Тимошенко стала народною депутаткою у статусі “газової принцеси” — на той момент вона очолювала корпорацію "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ), яка мала контракт на постачання в Україну газу російського “Газпрому”. Уряд, який у той час очолював “патрон” Тимошенко Павло Лазаренко, зобов'язав державні підприємства закуповувати газ у ЄЕСУ. Ця ціна була суттєво вища за ту, яку ЄЕСУ мала платити “Газпрому”. Оскільки “живих” грошей державні підприємства не мали, розраховувались за газ своєю продукцією. ЄЕСУ успішно її продавала, у тому числі за валюту.
Контракти корпорації передбачали для порушників величезні штрафні санкції, які заганяли підприємства в борги й відкривали перспективи їх майбутньої дешевої приватизації. З часом росіяни звинуватили Тимошенко у хабарництві: начебто саме таким чином вона отримала для ЄЕСУ контракт на 450 мільйонів доларів від Міноборони РФ. У вересні 2004 року Московський гарнізонний військовий суд навіть видав санкцію на арешт Тимошенко, на той момент вже одну з лідерок української опозиції президенту Леонідові Кучмі.
Росіяни внесли її до бази розшуку Інтерполу, однак за рік, у грудні 2005-го Головна військова прокуратура РФ закрила справу через закінчення строків давнини. Тоді ж росіяни зняли Тимошенко з міжнародного розшуку.
Це було не перше кримінальне провадження політикині. У 1995 році її двічі затримували в аеропортах за порушення правил перевезення готівки. Спочатку голову ЄЕСУ затримали українські правоохоронці у аеропорту Запоріжжя, вона мала при собі 26 тисяч доларів, хоча тоді дозволялось перевозити не більше 500. За кілька місяців Тимошенко разом із чоловіком Олександром затримали у московському аеропорту “Внуково”: на двох подружжя мало готівкою 100 тисяч доларів. За чотири роки українська Генпрокуратура закриє цю справу після скасування кримінальної відповідальності за такі дії.
В той час Тимошенко мала значно суттєвіші підстави для хвилювання, ніж кримінальні справи. У 1996 році вбили одразу кількох її конкурентів по газовому ринку. У березні в Києві застрелили Олександра Шведченка — президента української філії російської компанії ITERA. У травні в Донецьку розстріляли співзасновника компанії ISD Олександра Момота, а в листопаді того ж року в аеропорту Донецька — ще одного співзасновника цієї корпорації Євгена Щербаня. Від показової страти його не врятував навіть статус народного депутата. На “патрона” Тимошенко Павла Лазаренко того ж року також було скоєно замах.
У парламенті Тимошенко вступила до партії “Громада” того ж таки Лазаренка. 1998-го вона знову обралась до Верховної Ради, цього разу за списком “Громади”, Однак того ж року Лазаренко втратив посаду прем'єра й перейшов в опозицію до президента Леоніда Кучми. Згодом його затримали правоохоронні органи Швейцарії за підозрою у відмиванні коштів. Вони передали колишнього прем'єра до США, де його судили за корупційними статтями й засудили до 10 років за ґратами.
Тимчасом Юлія Тимошенко стала урядовицею. 1999-го Віктор Ющенко запропонував їй посаду віцепрем'єрки з питань паливно-промислового комплексу. Тимошенко на пропозицію погодилась. За два роки на посаді вона ліквідувала ті самі бартерні схеми в енергетиці, які дали їй заробити капітал, і здобула репутацію “української залізної леді”. Однак у січні 2001-го її звільнили з уряду, й Тимошенко на місяць опинилась у Лук'янівському СІЗО. 13 лютого того року її заарештували слідчі Генпрокуратури (на той час вона ще мала слідчі функції, — ред.) за звинуваченнями в хабарництві — перерахуванні майже 80 мільйонів доларів на швейцарські рахунки Петра Лазаренка, а також у контрабанді — нелегальному постачанні в Україну російського газу без сплати мита.
Однак до суду у цих справах не дійшло. Арешт Тимошенко відбувався на фоні масштабних протестів акції “Україна без Кучми”, які розпочались у грудні 2000-го, після появи інформації про його причетність до викрадення і вбивства співзасновника видання “Українська правда” Георгія Ґонґадзе. Як лідерка опозиційної до президента фракції “Батьківщина” (так після арешту Лазаренко перейменували його партію “Громада”, — ред.) Тимошенко підтримувала протести. Саджати одну з лідерок опозиції Леонід Кучма не наважився. Тож Апеляційнийсуд звільнив її з СІЗО, а Верховний заборонив арештовувати до завершення слідства.
Саме після виходу із СІЗО Тимошенко на одну з пресконференцій опозиції зʼявилась із заплетеною довкола голови косою — фірмовою зачіскою, яку вона носить і досі. Вже після перемоги в Помаранчевої революції, яка зробила Тимошенко прем'єркою, Генпрокуратура закрила справу через спливання строків давності. Надалі генпрокуратура ще кілька разів вносила до Верховної Ради подання про зняття з Тимошенко депутатської недоторканності, однак необхідних голосів “за” ніколи не набиралось.
Президент Віктор Ющенко, хоч пізніше й називав призначення Тимошенко прем'єркою єдиною помилкою свого президентства, не намагався посадити її за ґрати — як і правоохоронці, яких Ющенко більшість свого президентського строку не контролював.
Він настільки не любив свою колишню союзницю, що погодився на коаліцію “національної єдності" з Партією регіонів. Тимошенко домоглась дострокових парламентських виборів і таки повернулась на посаду голови уряду. На ній вона віддячила Ющенкові: запропонувала Віктору Януковичу поділити між собою владу в країні на 15 років, тобто до 2024-го. Угода передбачала зміни до Конституції, за якою президента обирали б у парламенті, натомість “Батьківщина” та Партія регіонів обʼєднувались би в єдину політсилу і спільно йшли на вибори. Однак у підсумку Янукович відмовився від цієї пропозиції та переміг Тимошенко на президентських виборах 2010-го.
За часів його президентства Юлія Тимошенко все ж потрапила до до в'язниці. 11 жовтня 2011 року суддя Печерського суду Києва Родіон Кірєєв визнав її винною в перевищенні влади під час укладання газової угоди з РФ у січні 2009-го. Тоді Тимошенко вдалось викинути зі схеми постачання газу компанію RosUkrEnergo, пов'язану з бізнесменом Дмитром Фірташем — спонсором Віктора Януковича на президентських виборах. За це Тимошенко погодилась купувати російський газ за вдвічі вищою ціною. Юлію Тимошенко засудили до семи років вʼязниці. На додачу до цього Генеральна прокуратура звинуватила колишню прем'єрку у зловживанні коштами, отриманими в рамках так званого Кіотського протоколу, поновила слідство у справах про борги ЄЕСУ та звинуватила Тимошенко в замовленні вбивства народного депутата Євгена Щербаня. За версією слідства, разом із Павлом Лазаренком вона замовила вбивство так званій донецькій банді й таким чином планувала усунути конкурента на газовому ринку. За вбивство народного депутата Тимошенко загрожувало пожиттєве увʼязнення.
Однак до суду в цій справі не дійшло: почалась Революція гідності. 22 лютого 2014 року Верховна Рада звільнила Тимошенко з в'язниці — відповідну постанову аргументували необхідністю виконання міжнародних зобовʼязань. Звільнити Тимошенко від Віктора Януковича вимагав Європейський Союз, від Угоди про асоціацію з яким той відмовився.
У день, коли Янукович утік із країни, Тимошенко вийшла на волю з Качанівської жіночої колонії на Харківщині — після трьох із половиною років ув'язнення. Вона знову обралась до парламенту і знову програла президентські вибори, цього разу Петру Порошенку. Вийшовши на волю, Тимошенко втратила давнього соратника Олександра Турчинова, який очолював усі її передвиборчі кампанії та керував “Батьківщиною”, поки вона сиділа. Турчинов спершу пішов у власний проєкт, а тоді перейшов до команди Петра Порошенка, ставши секретарем Ради національної безпеки та оборони. Попри це, за президентства Порошенка Юлія Тимошенко знову стала впливовою опозиціонеркою та протягом тривалого часу вважалась основною конкуренткою Порошенка на виборах у 2019 році. Втім, попри очікування, вона навіть не вийшла до другого туру.
“Батьківщина” знову пройшла до Верховної Ради, а Юлія Тимошенко у 2019-му всьоме стала народною депутаткою. У парламенті Тимошенко, яка колись впроваджувала ринкові схеми в енергетиці, виступила проти запровадження ринку землі та вдавалась до риторики про “зовнішнє управління Україною”. Після початку повномасштабного вторгнення Тимошенко залишилась в Україні. Цього разу вона засудила агресію РФ і підтримала ідею політичної консолідації та створення уряду національної єдності. До втілення останньої, втім, не дійшло.
Ідучи з посади, Петро Порошенко запропонував народним депутатам позбавити себе недоторканності й зареєстрував відповідний законопроект. Верховна Рада проголосувала його вже за нового президента — Володимира Зеленського. Тимошенко не раз наголошувала, що недоторканність їй не потрібна і навіть обіцяла добровільно відмовитись від неї. Тож, як і ще 328 нардепів, вона проголосувала “за”.
Шість років потому, 14 січня 2026-го, Національне антикорупційне бюро повідомило політикині про підозру в пропозиції хабаря. Правоохоронці стверджують, що вона пропонувала 40 тисяч доларів трьом народним депутатам від “Слуги народу” за те, що ті протягом двох місяців голосуватимуть так, як вона їм скаже.
Юлія Тимошенко традиційно не визнає провини та вважає, що НАБУ мстить їй за те, що влітку минулого року вона підтримала позбавлення незалежності антикорупційних органів і з трибуни Верховної Ради закликала позбутись інструментів “зовнішнього управління” Україною.
