Рівно рік тому, 27 листопада 2024-го, війська опозиційного сирійського обʼєднання Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ) почали наступати з підконтрольної їм провінції Ідліб на решту Сирії. Менше ніж за два тижні режим родини Асадів, які правили країною близько пів століття, впав. А в цивільних сирійців на звільнених від влади Башара Асада територіях одним із найбільш нагальних завдань було відшукати своїх зниклих близьких.
За серпневими даними моніторингової групи Syrian Network of Human Rights, за 14 років громадянської війни жертвами насильницьких зникнень у Сирії стали близько 180 тисяч людей. 90% із них постраждали від сил режиму Асада. І це консервативні дані: за словами голови Сирійського центру правових досліджень (SCLSR) Анвара аль-Боні, правозахисникам відомо про понад 200 масових захоронень сирійців, у яких може бути до пів мільйона тіл.
Пошук та ідентифікація зниклих може чимало розповісти про злочини режиму Башара Асада. І він це добре розумів, тож проводив таємну операцію з перевезення десятків тисяч тіл з одного з найбільших відомих масових поховань країни до секретного місця у віддаленій пустелі. Як зараз просувається пошук зниклих безвісти в Сирії, який нова влада обіцяла зробити своїм пріоритетом, і чому багато родин через рік від початку зміни режиму відчувають розпач, замість надії — розповідаємо в матеріалі.
Відчайдушні пошуки
Родина втратила звʼязок з Алі Мустафою 12 років тому, коли його викрали з власного дому. Його донька Вафа отримала притулок у Німеччині, де стала активісткою і правозахисницею, і весь цей час шукала інформацію про батька. Тепер вона повернулась до Сирії в надії, що на місці пошук прискориться. На думку Вафи, а також її матері та сестри, за викраденням Алі стоять підконтрольні уряду Асада сили безпеки. "Падіння режиму було неймовірним шансом для всіх нас. А водночас прийшло усвідомлення, що мій батько вже може ніколи не повернутись додому. Справедливість для мене й моєї родини починається з того, аби знати, що саме сталося з моїм татом, чому його заарештували, хто катував і вбив та де тепер його тіло", — розповідає жінка в інтервʼю Al Jazeera.
Лік родин, які проходять через подібний досвід, нині в Сирії йде на десятки тисяч. Прийшовши до влади майже рік тому, Ахмед аш-Шараа пообіцяв, що питання пошуку зниклих безвісти внаслідок війни буде для нового уряду "національним пріоритетом". Він і зараз часто про це нагадує: зокрема, під час нещодавнього візиту до США в інтервʼю The Washington Post аш-Шараа знов звернув увагу на проблему зниклих безвісти. За його словами, в Сирії щонайменше 250 тисяч людейЦе приблизні оцінки, озвучені аш-Шараа. Ці дані відрізняються від тих, які озвучують правозахисники: в Сирії немає уніфікованого реєстру, який веде облік зниклих безвісти. із незʼясованою долею. Здебільшого це сирійці, однак "ця кільківсть враховує і тих, хто має інше громадянство". Один із них — американський журналіст Остін Тайс. У серпні 2012-го урядові сили затримали його неподалік Дамаска — й відтоді він зник.
"Я зустрічався з деякими родинами зниклих безвісти, зокрема з матір'ю Остіна Тайса. Вона — чудова жінка. І я також запросив її зустрітися з моєю матір'ю, бо неї була подібна історія: мене вважали зниклим безвісти сім років, і всі думали, що мене вбили — крім моєї матері. Вона твердо вірила, що колись я повернуся", — каже аш-Шараа. Найімовірніше, він згадує свою напівтаємну діяльність часів громадянської війни в Сирії, яка почалась у 2011-му. Тоді він під псевдонімом Абу Мухаммада аль-Джулані очолював ХТШ — угруповання, яке на Заході вважали терористичним, а в Сирії — одним із найефективніших у боротьбі проти Асада. До 2020 року аш-Шараа лишався "в тіні", не розкриваючи свого справжнього імені та обличчя.
Мустафа Хаїд — сирійський правозахисник та експерт із перехідного правосуддя, один із засновників Dawlaty Foundation. Це сирійський некомерційний фонд, який працює з активістами ненасильницького руху над поступовою демократизацією країни. У розмові з Суспільним він пояснює: часто в Сирії викрадали та утримували людей під вартою без жодного судового процесу. Це траплялось і задовго до початку громадянської війни, ще з 1980-хСимволічний початок цього — різанина в місті Хама в лютому 1982 року. Тоді збройні сили Сирії, аби придушити повстання ісламістів під керівництвом організації "Брати-мусульмани", бомбардували, а потім взяли штурмом місто. Тоді було вбито щонайменше 10 тисяч людей. Іще тисячі було заарештовано й піддано тортурам, чимало людей зникли. Але з початком масових протестів та війни 2011-го ситуація загострилась. Людей хапали, коли ті перетинали контрольно-пропускні пункти, під час мирних демонстрацій на вулицях, часом поліція проводила рейди в будинках активістів, заарештовувала їх чи навіть просто тих, кого сусіди звинувачували в підтримці революції.
До таких репресивних методів під час громадянської війни вдавався не лише режим Асада, каже Хаїд: "Сирія була фрагментована та "насичена" багатьма групами [впливу] — і певною мірою досі так є. Більшість цих груп також викрадали людей або чинили насильницькі зникнення — коли, викравши, вимагали в родин викуп, а тоді або вбивали людей, або ні, але близькі так і не дізнавались про їхню подальшу долю. Хтось також нелегально тікав із країни, сівши на човен чи скориставшись послугами контрабандистів. Частина з цих людей потонули дорогою до Європи або їх убили бандити чи ці ж контрабандисти".
Коли Мустафа розповідає про відповідальність за зникнення цивільних із боку інших учасників збройного конфлікту, крім режиму Асада, — він знає, про що каже. У 2013-му році його двоюрідну сестру викрали представники ІДІЛ"Ісламська держава Іраку й Леванту", терористичне угруповання, що з 2006 року воює за обʼєднання сучасної території Іраку, Сирії та Лівану в єдиний халіфат із жорсткими нормами шаріату. В 2014-2016 роках організація досягла найбільшої могутності, контролюючи сотні квадратних кілометрів території на півночі Сирії та Іраку. Наприкінці 2017-го, завдяки діям західних армій та місцевих союзників, ІДІЛ втратила значний вплив у регіоні. на підконтрольних їм територіях. "Це сталося, коли вона разом зі своїм хлопцем відвідувала рідне місто. Тоді ІДІЛ сприйняла їх за журналістів — а іділівці в той час викрадали журналістів та активістів, сподіваючись на викуп. Але навіть коли його отримували, нерідко все одно вбивали цих людей". Через кілька місяців місцеві жителі почали боротися з ІДІЛ та вигнали їх із регіону. Терористи лишили по собі невеликі цвинтарі біля шкіл, лікарень, своїх колишніх баз. Сім'ї зниклих кинулися до цих захоронень, намагаючись упізнати в останках своїх близьких.
"Так зробила й мати моєї двоюрідної сестри. Вона побачила багато могил — усе намагалась зʼясувати, чи є серед тіл її донька. А тоді її родина почала отримувати з багатьох різних джерел неправдиву інформацію, — ділиться Мустафа Хаїд. — Від неї вимагали грошей. Наприклад, казали: "Я знаю, де ваша донька. Якщо ви заплатите мені пʼять тисяч доларів, я дам вам знати". І було багато родин, які платили. І попри все, крізь що вони пройшли, їх просто надурили й вичерпали їхні фінансові заощадження. Втім, я маю сказати, що вона (мати двоюрідної сестри Хаїда, — ред.) усе ще оптимістично налаштована. Вона вважає, що її донька жива, адже на північному сході Сирії ще лишається чимало осередків ІДІЛ, де її могли б утримувати".
Мабуть, найяскравіший масовий спалах надії зустрітися зі зниклими безвісти родичами можна було побачити в Сирії торік — одразу після падіння режиму Асада. Наші колеги спостерігали, як з усіх провінцій Сирії люди зʼїжджалися до колишньої урядової вʼязниці Седная, що за 30 кілометрів на північ від Дамаска. Там вони шукали близьких. Цієї вʼязниці, яку місцеві пошепки називали "людською бійнею", немає на жодній мапі країни. Але з 2011-го там, за даними правозахисників, закатували й стратили понад 30 тисяч людей. Після звільнення Седнаї світові медіа розповідали неймовірні історії порятунку та зустрічей з близькими навіть після десятків років розлуки. Але порівняно з кількістю тих, хто досі не має ніяких відповідей щодо своїх рідних, такі історії — поодинокі.
Хто шукає зниклих
Система пошуку зниклих безвісти в Сирії зараз складна й розгалужена: це і профільні держструктури, і міжнародні організації, і обʼєднання родин. До першої категорії належать дві головні інституції: Національна комісія щодо зниклих безвісти осіб, яка відповідає за "розкриття долі зниклих безвісти та жертв насильницьких зникнень, впровадження національної бази даних та забезпечення підтримки родинам зниклих", а також Національна комісія щодо перехідного правосуддя, яка має ширші функції і розглядає зниклих безвісти у контексті встановлення повоєнної справедливості. Мазін Аль Балхі — керівник профільної програми Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти — старт роботи урядової комісії в Сирії оцінює позитивно.
"Комісія зʼявилась у травні за указом президента. До неї ввійшли комісари, які мають по шестеро радників від громадянського суспільства та від сімей зниклих безвісти осіб. Разом вони розробляють нову стратегію ідентифікації зниклих безвісти", — розповідає Аль Балхі.
Мустафа Хаїд натомість вказує на недолік нових інституцій: вони розслідують лише злочини, скоєні режимом Асада. "Інакше це означало б розслідувати діяльність і їх самих, і багатьох інших угруповань, зокрема ІДІЛ", — каже він. І бачить у такому кроці спробу вилучити з розслідування випадки вбивств національних меншин, які відбувалися на сирійському узбережжі та місті Сувейда вже за правління нової влади. Крім того, пригадуючи історію своєї двоюрідної сестри, Мустафа зауважує: родини зниклих безвісти внаслідок викрадень ІДІЛ тепер почуваються покинутими. "Їм здається: а, ну значить наша донька не має значення, раз її викрав ІДІЛ, — каже він. — Сумно, коли доводиться розділяти жертв на тих, на кому ми зосереджуємося в першу чергу, і хто ще начебто може зачекати".
Також Хаїд звертає увагу на недостатньо активне долучення до процесу пошуку родин зниклих безвісти. "Коли було створено комісію з питань зниклих безвісти, уряд додав до її складу деяких членів родин жертв, але до, власне, розробки програм пошуку й відновлення справедливості їх не залучили. Замість участі це скоріше представництво. Але для такої роботи ці люди мають бути в центрі процесу: сидіти за столом переговорів, керувати, а не просто бути представлені", — міркує Мустафа.
Голова Сирійського центру правових досліджень, правозахисник Анвар аль-Боні теж критикує роботу новоствореної комісії. Його організація та інші правозахисні ініціативи вже склали список осіб, убитих під тортурами, та влада досі не взяла його до уваги й не повідомила родини загиблих. "Родинам потрібне завершення пошуку — юридичне завершення, яке допоможе їм продовжити своє життя. Досі жодного серйозного кроку в цьому напрямку, на жаль, немає", — каже аль-Боні. Окрім морального аспекту, "юридичне завершення" важливе для вирішення прагматичних, але пріоритетних питань — наприклад, спадщини, можливості отримати розлучення й знову взяти шлюб.
Cім'ї зниклих безвісти ці проблеми, схоже, не зупиняють. "Наш рух не зупиниться, доки не буде звільнено та знайдено кожного сирійця. Ми продовжуватимемо розширюватися, щоб охопити кожну сім'ю, в якій є затримана чи зникла безвісти людина, незалежно від релігії, політичних переконань чи етнічної приналежності", — йдеться в повідомленні обʼєднання "Сирійські родини за свободу" — одного з цілої мозаїки угруповань родин зниклих. Його учасниці (а це здебільшого жінки, — ред.) зауважують: оскільки вони багато говорять про воєнні злочини попереднього режиму, їх неодноразово намагалися змусити мовчати. Утім, вони й досі продовжують пошук.
Стівен Рапп, юрист і експосол США з особливих доручень, який розслідував воєнні злочини, називає родини "найсильнішою групою тиску" на уряд у питанні пошуку зниклих безвісти. "Новий уряд негативно ставиться до будь-кого, хто займається такою "самодопомогою". Якщо хтось вийде й почне копати [на місці масових поховань], таку людину можуть заарештувати, — каже Рапп. — Це правильно, бо ви ж не хочете, щоб хтось пошкодив докази, забрав якісь кістки та знищив шанс точно відтворити, що сталося на цьому місці. Тиск із боку родин існує в іншій формі. Рідні зниклих щодня ходять до будівлі парламенту з плакатами з фотографіями своїх дітей. Я сам бачив у будівлі суду в Хомсі у лютому близько трьох сотень людей із фото своїх дітей або членів родини, і багато хто з фотографіями людей, яких вони вважають відповідальними за зникнення. Коли прокурори проходили коридорами, вони відчайдушно хапалися за їхній одяг".
Ще одна велика проблема для Сирії — в тому, що для пошуку зниклих бракує ресурсів, адже країні доводиться "гасити" багато пожеж одночасно. Треба і відбудовувати країну після війни, і реабілітувати її економіку, нагадуючи міжнародній спільноті про потребу скасувати санкції, і переосмислювати відносини з країнами регіону. Як пише ВВС, у справі безвісти зниклих лишається актуальною проблема з ресурсами для проведення ДНК-експертизи: наразі у Сирії діє лише одна ДНК-лабораторія.
Частково розділити навантаження Національній комісії щодо зниклих безвісти допомагає Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти. Вона веде свою сирійську програму понад сім років і за цей час задокументувала понад 30 тисяч випадків зникнень, її члени зустрічалися з понад 80 тисячами представників родин зниклих. Раніше ми розповідали, як працює її міжнародна ДНК-лабораторія в Гаазі, куди, крім сирійських зразків, потрапляють також зразки з України. Як розповідає керівник сирійської програми МКЗБ Мазін Аль Балхі, за часів Асада працювати на території Сирії його організація не могла. Це стало можливим лише після падіння режиму.
"Режим Асада не дозволяв сімʼям звертатися до жодної міжнародної організації, аби повідомити про зниклих безвісти рідних. Однак тут, у Дамаску існувало постійне представництво Міжнародного комітету Червоного Хреста й Червоного Півмісяця. Його працівники зафіксували 37 тисяч випадків зникнення безвісти. Вони продовжують працювати, як і Незалежний інститут зниклих безвісти осіб — агентство під управлінням ООН. Усі вони тісно співпрацюють з Національною комісією щодо зниклих безвісти і готові допомагати їй".
Шлях до правосуддя
"Я залишив Сирію через місяць після революції: мене розшукували, коли я почав телефонувати іноземним медіа й повідомляти про скоєні армією сирійського режиму злочини. Я перебував поза Сирією 14 років: відвідував лише звільнені райони на півночі. На щастя, тепер я повернувся сюди зі своєю родиною та дітьми", — ділиться з Суспільним Мазін Аль Балхі. Для нього питання зниклих безвісти теж особисте: 22 члени родини Мазіна не знайдені й досі.
Чоловік повʼязує питання розшуку зниклих безвісти зі встановленням післявоєнної справедливості. "Як професійний працівник міжнародних організацій протягом останніх 15 років я вважаю, що не буде миру без справедливості, а стійкий мир прийде лише через процес правосуддя, — каже Мазін. — Процес правосуддя розпочнеться з ідентифікації зниклих безвісти осіб, а потім буде виплата компенсацій їхнім сім'ям. Це може бути відображено у відповідному законі, який уряд готовий ініціювати, щойно запрацює новий парламент".
Однією з ініціатив для пошуку зниклих безвісти, який запустила МКЗБ і до якої вона пропонує долучатися сирійцям, є додаток для смартфонів Site Locator. Там кожен, хто має бодай якусь інформацію про масове поховання на території Сирії, може повідомити про це і вказати точні координати місця. За словами Мазіна, наразі йому і його колегам відомо про щонайменше 78 місць масових поховань, але це далеко не вичерпний перелік. "Ледь не щодня ми дізнаємося про нові місця. Днями було виявлено нове поховання у Думі та Телль-аль-Саван (регіон Східна Гута неподалік Дамаска, — ред.), де знайшли останки дітей та жінок", — розповідає він.
Розшуки масових поховань — складне й важливе завдання не лише через масштаби, а й через те, що переможений режим часом намагався умисно їх приховати. Як зʼясувало розслідування Reuters, з 2019 до 2021 років уряд Асада проводив таємну операцію з перевезення десятків тисяч тіл з однієї з найвідоміших братських могил в Кутайфі до секретного місця в пустелі за межами міста Думайр. За даними Reuters, нова могила має щонайменше 34 траншеї довжиною в 2 кілометри. Вона стала однією з найбільших, створених під час громадянської війни в Сирії. Розповіді очевидців та її неймовірні розміри свідчать, що там можуть бути поховані десятки тисяч людей.
Для Мазіна відкриття масового захоронення в пустелі не стало несподіванкою. "Ми це вже бачили в Сребрениці, в Боснії. Ми в МКЗБ були свідками того, як Слободан Мілошевич та Радован Караджич також переміщали останки тіл жертв різанини в Сребрениці з одного місця в інше. Ми знаходили одне з тіл у п'яти різних місцях, — каже він. — І ми очікували на те ж у Сирії. Прикро ускладнювати процес ідентифікації, тому що кожного разу, коли ви знаходите нові останки, вам потрібно провести аналіз ДНК, щоб пов'язати їх зі скелетом, встановити походження останків. Це ускладнює життя сирійців та експертів".
Ще один важливий аспект встановлення правосуддя — робота з доказами злочинів режиму у вигляді документів. Цим займається, зокрема, проєкт CIJA — Комісія з міжнародного правосуддя та підзвітності. Команді CIJA вдалося таємно вивезти з Сирії 1,3 мільйона документів, які стосуються військових операцій, безпекових аспектів і розвідки та безпосередньо повʼязують воєнні злочини з представниками режиму Асада, які їх коїли. Частина цих документів уже "працюють" в судах — у справах проти топпосадовців та військових командувачів із команди Асада, які розглядалися в межах принципів універсальної юрисдикціїПідхід, за якого у випадку особливо тяжких злочинів судити за його скоєння може суд третьої країни — приміром, якщо там проживає обвинувачений. в Німеччині, Нідерландах та Франції. Нині ж сирійський суддя заочно видав ордер на арешт Башара Асада у зв'язку з масовими вбивствами цивільних. Втім, експрезидент знайшов притулок у Росії, яка підтримувала його під час громадянської війни, а тепер не хоче його видавати.
Стівен Рапп, який теж долучений до проєкту CIJA, каже, що в розпорядженні нинішнього сирійського уряду є ще близько 30 мільйонів сторінок документів від попереднього режиму. "У грудні, щойно відкрилися установи (де режим утримував вʼязнів — ред.), у слідчих ізоляторах були мільйони сторінок записів. Наприклад, ми тоді зайшли до установи військової розвідки, звідки походила більшість трупів ЦезаряМова про фото, які є одними з найперших доказів систематичних воєнних злочинів та злочинів проти людяності, скоєних сирійським режимом Башара Асада. Колекцію знімків таємно вивіз із Сирії колишній військовий фотограф сирійської армії, якому правозахисники дали кодове ім'я "Цезар" (Caesar). На фото задокументовано тіла понад 11 тисяч ув'язнених, убитих у місцях тримання під вартою сирійського режиму в період із 2011 по 2013 роки. — там були книги прийому, спостережень за людьми. Ми звернули увагу на дати: було видно, що навіть коли режим уже зазнавав невдачі, вони продовжували арештовувати людей і привозити їх сюди. Скрізь були купи речей, які можуть засвідчити, кого саме сюди привезли — зокрема, паспорти та посвідчення особи. Також є інформація про те, хто загинув. Звісно, потрібно багато роботи, щоб відсканувати всі ці документи, оцифрувати їх та зробити їх читабельними арабською мовою, щоб перевірити імена", — каже Рапп.
Мустафа Хаїд каже, що хотів би бачити кращу координацію між урядовими та міжнародними ініціативами, причетними до пошуку зниклих безвісти і становлення правосуддя, аби "культура безкарності" для Сирії лишилась у минулому. І не лише щодо колишніх сирійських посадовців, але й представників міжнародних сил, які були залучені до боротьби на боці Асада. Хаїд помітно розчарований нещодавньою зустріччю аш-Шараа з очільником Кремля Володимиром Путіним: "Як ви знаєте, Росія також причетна до багатьох злочинів проти сирійців, адже це вона завдала більшість авіаударів, які спричинили більшість убивств і збитків. Це також були напади на школи та лікарні. Та я не дуже оптимістично налаштований щодо того, що причетність росіян до загибелі й насильницьких зникнень на сирійській території буде доведена. Адже є культура імунітету для Росії, яку демонструє нинішній перехідний уряд".
