У 30 кілометрах на північ від сирійської столиці Дамаск на територію колишньої урядової вʼязниці Седная приїжджають люди з усіх провінцій шукати рідних, що зникли безвісти. Цієї тюрми, яку місцеві пошепки називали "людська бійня", немає на жодній мапі країни. Але в ній, з 2011-го, за даними правозахисників, закатували та стратили понад 30 тисяч людей. Загалом за час правління родини Асадів до вʼязниць потрапили сотні тисяч сирійців. Більшість з них вже ніколи не повернуться до родин.
Ясін аль-Раді — один з вʼязнів Седнаї, якому пощастило двічі. Перший раз, коли його вирок до страти замінили на довічне увʼязнення. Другий — однієї ночі у грудні 2024-го, коли двері його камери відкрили бійці сирійської опозиції.
Журналісти Суспільного Тарас Ібрагімов та Олександр Магула провели тиждень у Сирії після повалення режиму Асада і поговорили з людьми, які у різний час потрапили у сирійські тюрми. Суспільне розповідає їхні історії.
Країна зниклих безвісти
Ейфорія на вулицях Дамаска продовжується і за декілька тижнів після того, як опозиційні угруповання 8 грудня 2024-го звільнили місто, а Башар Асад, родина якого понад 50 років правила Сирією, втік до Росії, що поклало кінець громадянській війні, яка тривала з 2011-го.
Окрім загиблих в боях та під час бомбардувань міст урядовими силами та їхніми союзниками, наприклад Росією, в Сирії всі ці роки тисячами зникали люди, що виступали проти режиму Асада. Їх увʼязнювали, катували та страчували. Загалом йдеться про сотні тисяч жертв режиму.
Після перемоги опозиції, на вулицях Дамаска впадають в очі безліч фото таких людей. Знімки зниклих безвісти, з їхніми прізвищами та номерами телефонів, розклеєні всюди — на стінах, памʼятниках. Їхні рідні таким чином сподіваються дізнатись хоча б щось про них.
Головне "місце плачу" — площа Марджех. 6 травня 1916 року (тоді ця територія входила до складу Османської імперії) за наказом османського лідера Джамаль-паша тут стратили декількох сирійців, що виступали проти імперії. Відтоді це місце має назву Площа мучеників. Після повалення режиму Асада, воно перетворилося на стихійний меморіал зниклих безвісти.
Одним з головних місць, де увʼязнювали та вбивали сирійців, не згодних з режимом Асада, була тюрма Седная, під Дамаском. Її між собою називали "заміським будинком дяді" та "людською бійнею". Згадування назви цієї катівні, навіть у приватних розмовах, могло призвести до арешту й увʼязнення.
Після перемоги опозиції, з Седнаї у дамаську лікарню Аль-Муджтахід привезли 35 тіл та два пакети із залишками тих, кого ймовірно закатували у цій тюрмі. Тіла розкладені в темних коридорах лікарні. "Тут є ті, хто помер від тортур — це встановлено експертизою. І є такі, кого розстріляли, на думку нашого судмедексперта, за день, два, або декілька днів до приходу опозиції", — каже Айман аль-Хараш, головний лікар закладу. Він — теж колишній вʼязень, провів 20 днів в одній з тюрем країни за обвинуваченням у "тероризмі". Розповідає, що родина дала хабар представникам тодішньої влади аби його відпустили.
В лікарні поки ідентифікували не всіх людей, чиї рештки привезли в пакетах, продовжує аль-Хараш: "Двадцять два тіла ми впізнали, про решту — немає інформації". Він розповідає, що до Аль-Муджтахід щодня приїздять люди зі всієї Сирії та запитують про зниклих рідних. "Тіла, які зараз у нас в лікарні, виглядають "цілими" порівняно з іншими, що були в Седнаї, де убивали під пресом у спеціальних кімнатах, розчиняли в кислоті, чи катували електричним струмом. Я не можу знайти слів, щоб описати те, що відбувалось у Сирії в ці роки. Який би злочин не скоїла людина, має бути слідство і суд, а не в'язниця, тортури, вбивство", — каже аль-Хараш.
"Людська бійня"
Вʼязниця Седная — це фортеця на пагорбі на північ від Дамаску. Її оточувало кільце мінних полів та двометровий паркан. За даними правозахисних організацій, в Седнаї утримували десятки тисяч людей. Їх катували, змушували ґвалтувати один одного, били, позбавляли їжі, води, медикаментів. Тисячі стратили після фіктивних судових процесів. За оцінками правозахисників, в Седнаї вбили понад 30 000 ув’язнених. У більшості випадків сім'ям вбитих не повідомляли про долю їхніх рідних.
Три корпуси Седнаї, які сходяться до центру, нагадують виробничі будівлі. У камерах — гори взуття і речей колишніх вʼязнів та затхлий сморід. Утримуваним тут не дозволяли дивитися на охоронців, розмовляти й видавати звуки навіть під час тортур. Їх могли покарати, відмовивши у воді або змусивши спати роздягненими на морозі. Щоранку охоронці забирали тіла померлих за ніч і доставляли їх до військового госпіталю, де ці смерті фіксували як випадки серцевої або дихальної недостатності. Потім тіла вантажівками вивозили до масових могил за межами Дамаска.
Зараз територія Седнаї щодня заповнюється людьми. Дехто годинами гортає журнали охорони, в надії знайти інформацію про зниклих родичів. Інші приходять зняти фотографії й відео з камер вʼязниці. Сирійці відвідують тюрму сімʼями, показують дітям "людську бійню" і розповідають про тиранію.
Один з таких відвідувачів — Імад аль-Халабі. Він привіз до Седнаї трьох доньок, дружину та маму. Імад теж був увʼязнений. Чотири місяці провів у вʼязниці аероповітряної розвідки та ще два у вʼязниці Адра. "Я хочу щоб діти побачили через що я пройшов, щоб памʼятали про жахи режиму Асада і не допустили цього у майбутньому", — говорить Імад.
Ясін з міста Дар'а, де все почалось
Протести, які врешті призвели до громадянської війни в Сирії, почались 18 березня 2011 року у місті Дар'а, на південному заході країни. Один з їхніх учасників — 30-річний Ясін аль-Раді, колишній військовослужбовець Вільної сирійської армії та ексвʼязень. Він погодився розповісти свою історію спротиву та увʼязнення.
У 2018 році, коли урядові війська Асада контролювали більшу частину країни, Ясіну, як і багатьом опозиціонерам запропонували підписати з владою так звані "контракти прощення". Це дало змогу чоловіку повернутись до сімʼї. Але вже за півроку Ясіна поставили перед вибором — служба у сирійській урядовій армії, або тюрма. Деякий час він переховувався, але у 2021-му чоловіка заарештували на блокпосту на вʼїзді у столицю. Після допитів і тортур Ясіна чотири місяці утримували у тюрмі Військової охорони в Дарʼа, а потім у вʼязниці "Палестина" в Дамаску. Звідти його та інших вʼязнів перевезли до Седнаї.
Перші 10 днів в ній Ясін провів роздягненим в "одиночній" камері ще з пʼятьма людьми. "Наглядачі нам пояснили правила: у всьому лише згода, очі піднімати не вище колін, — розповідає він. — Якщо дають їжу — добре, якщо ні — не маєш права просити. Те саме з водою. За будь-який звук чи шепіт нас били".
Вʼязням видавали менше літра води на пʼятьох на декілька днів, з їжі міг бути лише хліб і по дві-три оливки. "Одного разу я ввічливо попросив охоронців дати нам ковдри й трохи води, бо в камері було холодно і нам вже було несила терпіти, — згадує Ясін. — Охоронець вивів мене з камери й бив допоки я не почав задихатись".
Пізніше Ясіна та інших вʼязнів перевели у більші камери. Чоловік, як і більшість з тих, з ким він ділив увʼязнення, чекали на "вироки суду". Після 26 днів розгляду його "справи" суд визначився з покаранням — страта. "Всі, хто був засуджений до страти у Седнаї, за списками в алфавітному порядку чекали своєї черги, — каже Ясін. — Я готувався до смерті, але саме у той час президент видав указ замінити вироки, подібні до мого, на довічне увʼязнення. Коли мене перевели до іншої камери, люди у ній сказали, що я щасливець. Усіх моїх попередників з цієї камери стратили". З 60 людей, говорить Ясін, яких він бачив у камерах очікування на страту, до президентського указу дожили лише шість.
Довічне ув'язнення Ясіна проходило з щоденними побоями: спочатку зранку, потім — увечері. У камері з ним перебували ще 20 людей. Їжа — 16 шматків хліба і склянка води раз на день. Ясін став головним у своїй камері та займався розподілом їжі. "Одного разу я попросив охоронців принести нам бодай трохи більше води. Охоронець вилив її на підлогу і змусив нас злизувати", — розповідає він.
"Одним з найскладніших випробувань для мене був спільний душ, — згадує Ясін. — Охоронці заганяли нас туди оголеними, заради розваги розливали рідке мило на підлогу та змушували бігти. Казали: хто впаде, прощайтесь з життям. Літні люди падали частіше, охоронці забивали їх до смерті кийками".
"В душі вони також змушували нас ґвалтувати один одного. Змушували робити це і під час того, як голили нам голови", — продовжує Ясін. Вʼязнів голили у центрі коридору, де не було камер спостереження. Їм забороняли виходити за певний периметр, щоб не потрапити на відео. Так само камер не було і в душі.
Ясін каже, вʼязні, які тяжко хворіли, зрештою не повертались зі шпиталю. Чоловік згадує лікаря, який приходив на виклик, клав слабких від хвороби на землю і стрибав на їхніх спинах. "Іншим способом "лікування" були смертельні інʼєкції, — говорить Ясін. — Людину наче відвозили у госпіталь, але насправді вбивали. Більшість померли, бо боялись просити про медичну допомогу, знали чим вона є насправді — катуванням".
Ясіна й інших увʼязнених Седнаї звільнили бійці опозиційного угруповання "Хаят Тахрір аш-Шам", які зайшли на територію тюрми. "Це сталося о 3-й ранку. Ми бігли декілька кілометрів від вʼязниці, плакали й молились. Я не міг повірити, що вільний, — розповідає Ясін. — Зупинився на мить і запитав когось на вулиці, що відбувається. Якийсь чоловік крикнув: "Режим пав, повертайся до родини". Я відчував щастя і страх одночасно".
Ясін вдома у Дарʼа вже понад 20 днів. Каже, досі не може їсти більше, ніж шмат хліба в день, але потроху пробує іншу їжу, наприклад, рис.
Говорить, попри психологічні проблеми, знайшов сили повернутись на територію вʼязниці, коли там були журналісти. "Я не буду відчувати себе щасливим, поки кожен злочинець, кожен охоронець кожної сирійської тюрми не буде покараний", — каже Ясін.
Чоловік нині шукає роботу та лікується: "Я маю проблеми з нервами, не відчуваю ні щастя, ні суму. Іноді мені сняться жахіття, особливо те, що повертаюсь у вʼязницю. Я не можу довго стояти, довго ходити, я недостатньо сильний як для чоловіка мого віку".
Коли Ясін завершує розповідь про пережите у тюрмі, місто Дарʼа вже охоплює темрява. Чоловік попереджає, що у цей час тут небезпечно й іноземцям варто повертатись у столицю, в Дамаск. Місцеві після багаторічного конфлікту дивляться у майбутнє з надією, але й дещо з острахом. Занепокоєння у частини сирійців викликає головна сила опозиційної коаліції — угруповання "Хаят Тахрір аш-Шам”, яке вийшло з "Аль-Каїди". Хоча лідер угруповання Абу Мохаммед аль-Джулані й оголосив, що розірвав з "Аль-Каїдою" звʼязки, повернувся до свого справжнього імені Ахмед аль-Шараа (яке його не повʼязує з джихадистським минулим) та запевняє, що Сирія має стати демократичною країною і потребує виборів (а не урядування за законами шаріату), він все ще знаходиться в списку терористів в США та частині країн Європи.
В розмовах з журналістами бійці "Хаят Тахрір аш-Шам" наголошують, що їхня країна "священна і благословенна земля, змучена війною, де зійшлись геополітичні інтереси двох наддержав (США та Росії — ред), і всього світу одночасно". Люди на вулицях і площах Дамаску тим часом кажуть: "Після стількох років боротьби та страждань, ніколи не дозволимо знову забрати у нас свободу".
