"Там не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольця

"Там не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольця

"Там не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольця Колаж Суспільне Черкаси, фото Романа Вовченка

"Від солдата до комбата — всі добровольці": так про батальйон, у складі якого захищав у 2014-му Україну, розповів черкащанин Роман Вовченко. У День добровольця чоловік розповів Суспільному чому проміняв офіс на берці, як пережив перші дні на фронті та коли зрозумів, що не боїться "кадирівців".

"Мав підготовку звичайного спортивного хлопця"

Що має воювати, Роман вирішив у червні 2014-го, коли бойові дії на сході України були вже у активній фазі. Пішов до військкомату і сказав, що хоче служити, у запасі не числився, бо в армії до цього ніколи не був.

"Я пішов як доброволець. На той час дехто з моїх знайомих уже приєднався до війська, і я теж вирішив, що мушу. Найпершим відчуттям було якесь чоловіче "відчуття власності": ну як це так, це моя земля, моя країна, а сюди хтось вдерся і хоче в мене щось забрати", — розповів він.

У військкоматі познаймився з такими ж як і він сам хлопцями-добровольцями. На те, що вони не мали військового досвіду, реагували спокійно, додав Роман. На той час основні сили армії відразу кинули на відсіч ворогу, але цього було недостатньо. Тому добровольців брали.

"У нас не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольцяФото Романа Вовченка

"Я мав два варіанти: черкаський автобат або 8-й добровольчий батальйон Нацгвардії, що базувався у Львові. Наш автобат тоді стояв на Одещині, на кордоні з Молдовою. Там теж була загроза нападу на українські землі. Але я обрав Донбас, який на той час почали окуповувати: там уже була ворожа техніка, збивали літаки, гелікоптери".

Тоді генерал Сергій Кульчицький сформував із бійців Самооборони Майдану батальйон оперативного призначення, який пізнішне найменували на його честь. Він був ще й командиром львівської військової частини 3002, на базі якої теж набирали добровлольчий батальйон. Саме в нього і потрапив Роман.

"Я людина не військова, підготовка в мене була на рівні звичайного спортивного хлопця. Хоча зброю в руках до цього тримав, адже у школі ми проходили початкову військову підготовку і наш учитель був "бойовим" пенсіонером, який добре нас "наштурмував". Тому, як розбирати автомат я знав", — розповів боєць.

"Дехто навіть мав бізнес за кордоном"

До Львова виїжджали ввечері. Тодішній військовий комісар проводжав їх як синів, розповів Роман. Приїхали вранці у свою частину:

"Там уже стояли автобуси із інших міст. Чимало хлопців було із Західної України, з Карпат. Ці мені запам'яталися особливо — щирі, привітні. У частині ми пробули буквально кілька годин. Отримали амуніцію і поїхали на полігон, що був під Львовом".

Там гвардійці тренувалися і жили. А менш ніж через три місяці, після курсу прискореної підгтовки, поїхали в АТО.

"Тоді не було таких, хто передумав і повернувся. І філософських розмов, як у фільмі "Кіборги", теж не було. У нас сформувався дружній і мотивований колектив. Мабуть, багато в чому тут заслуга самого Кульчицького, що зумів зібрати таку команду. У нас усі були добровольцями — від солдата до комбата. Навіть офіцерів мобілізували із запасу. Це були успішні люди, які реалізувалися в житті, дехто навтіь мав власний бізнес за кордоном".

"Я, собача і обстріл"

Опісля підготовки всіх відправили в АТО. Роман потрапив в Дебальцеве. Це був початок вересня, ворог уже стягнув свої сили, а українських воїнів бракувало.

"Заїхали вже поночі на першу локацію, переночували прямо на вулиці. Удосвіта наш батальйон розбили на групи. Я потрапив у штурмову. Зайняли позицію в околицях Дебальцевого, яка називалася "Олімп". Ворожі сили розташовувалися близько, у нас був постійний візуальний контакт із ворогом", — розповів Роман.

Розповів, що цього війну бачив лише у фільмах, а насправді вона виявилася зовсім не такою, як там. Перший обстріл застав його і побратимів через півтори години після заїзду на позицію.

"Ми тоді тільки закинули наплічники, роздивлялися хто де буде спати. Позиція була понад дорогою і там стояв вагончик. Я у ньому перевдягався. Стою в одній спідній білизні і тут прилітає міна. Відчуття були такі, наче впала прямо біля мене. У вагончику якраз було собача, яке приручили хлопці, які базувалися там до нас. Я зрозумів, що не встигну добігти до бліндажа, швидко одягнув "броник", упав на підлогу. Собача те пищало, то я його сховав під себе. Обстріл тривав десь близько хвилини, прилетіло зо два десятки мін: "привітали новеньких". Коли втихло, так і вийшов — в трусах і бронежилеті", — розповів боєць.

"Зрозумів, чому вони такі жорстокі"

Наступного дня вперше контактували з ворогом. Коли побачив перших убитих, зрозумів, що життя швидкоплинне, і що на війні потрібно вміти мобілізуватися, зазначив Роман. При цьому, додав, "кадировці" і "казачки", які стояли навпорти них, ще й постійно морально тиснули на українців. Та і чисельністю вони переважали.

"21 століття, а в них досі в голові "Росія-матушка" і "цар-батюшка", я не думав, що таке справді може бути. Вони жорстокі, але в певний момент я зрозумів чому і все змінилося. Одного разу до нас потапила їхня рація. Вони стояли через поле і ми через цю рацію з ними говорили. Один обіцяв нас усіх порізати. Боялися, адже їх було більше, та й не раз чули, що краще підірвати себе гранатою, ніж потрапити до таких у полон. А через деякий час ми взяли кількох полонених, серед яких був цей самий "різник". Його голос ми впізнали. Ми їх "упакували", поклали в БТР і поїхали. Коли я бачив, як він лежав на підлозі, кричав страшним голосом, наче нелюдським, і "ходив під себе" від страху, зрозумів, що вони нас насправді бояться, і від цього страху хочуть завдати нам якомога більше болю. І перестав боятися їх сам. І хлопці теж", — розповів ветеран.

За словами Романа, якщо вони брали полонених, то передавали їх в СБУ, і навіть не цікавилися, що з ними було далі.

"Побачив танк — намалював"

Після першої ротації бійців на тиждень відпустили додому. Потому була двотижнева допідгтовка з інстукторами і знову поїздка у Дебальцеве.

"Ми й самі хотіли в ріденьке Дебальцеве. Знали там обстановку, з усіма підрозділами перезнайомилися, хотілося до побратимів. Комбат ставився до нас як до дітей, не хотів нас втрачати. Каже із сумним виглядом: "Їдемо у Дебальцеве". Ми: "Ура!", а він — "От дурні...", — розповів Роман.

Вдруге, на початку січня, на Дебальцівському плацдармі гвардійці змінили бійців на "Хресті". Однак завдання були вже дещо іншими, не просто тримати позиції. "Хрест" — це не околиці, а центр Дебальцевого, стартегічно важлива точка на кордоні Донеччини та Луганщини, які тоді між собою практично не мали зв'язку. Крім того, там був залізничний вузол, шахти. За їхніми підрахунками, розповів Роман, довкола міста було сім тактичних груп ворога. Наших було значно менше.

"У нас не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольцяФото Романа Вовченка

Людей, які щиро любили б Україну, особисто він серед місцевих не зустрічав, додав боєць:

"Були пресленці, які розповідали, що не проти жити в Україні. Але більшість нас люто ненавиділа. Навіть наших поранених доводилося возити за 40 кілометрів у госпіталь в Артемівськ, хоча там така ж звичайна районна лікарня. Але з Дебальцевого їх викрадали. Були такі медики, які самі й здавали "сепарам". А потім хлопців знаходили замордованими. Або ще пам'ятаю був один дід. Постійно щось ходив із тачанкою, начеб на дачу. Хоча це була вже пізня осінь, роботи на городах не було. Ходив, поки хлопці одного разу його не обшукали. Знайшли листочок у клітинку, а на ньому ручкою намальований наш "Хрест" і усе, що там було: кожен блокпост, кожна споруда. Де який танк побачив — намалював. Словом, позначав усе, що бачив".

Таке ставлення місцевих особисто для нього нічого не змінювало, додав Роман, бо знав, що воює за своє, за Україну.

"Додому везли цілий "зоопарк""

Як могли підтримували бійців на фронті волонтери. І ця підтримка була безмежною, а часом — життєвонеобхідною, розповів ветеран.

"У нас там була лише одна дорога, і її періодично прострілювали, тому вони ризикували життям, коли до нас їздили. Це був перший рік війни, армію майже не забезпечували. Волонтери нам привозили продукти, одяг, теплі речі. Деякі проривалися навіть тоді, коли ми були вже в оточенні, добиралися на прострелених бусах", — зазначив він.

Втіхою були тварини: коти, собаки. Їх на позиції приводили місцеві жителі, які збиралися виїджати, коли бої стали вже занадто активними і замість мін почали прилітати гради. Чорного пса Діка привела одна з жінок. Так сталося, що собака вподобав Романа і ще одного його товариша, всіх інших не сриймав, декого навіть кусав.

"У нас не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольцяФото Романа Вовченка

"Він був молодий, гоноровий, із характером. Але у мене раніше були вівчарки, тому знав, як із ними поводитися, Планував забрати його додому. Одного разу по дорозі їхав екскаватор, ми зупинили і пропросили копнути яму. Поставили внизу будку, зверху накрили. Вийшов собачий бліндаж. Дік там ховався, коли були обстріли. А потім так сталося, що я був у госпіталі, а товариш на іншій позиції. Він був сам і чи то розгубився, чи не встиг — словом, приїхав я, питаю "Де мій пес?", а хлопці відповідають, що вже і похоронили його, побило осклолками. Загалом, коли їхали додому, то тварин везли чимало з собою, цілий "зоопарк", — розповів боєць.

"Це була необхідність"

Разом із побратимами Роман пробув у Дебальцевому аж до виходу з оточення. Вихід був важким: втрати, полонені.

"Коли зрозуміли, що вже оточені, була злість. Але навіть не можу сформулювати точно, на кого і на що. Незрозумілі емоції. Із хлопцями, з якими служив, зараз спілкуюся, як із рідними. Вони мені як брати, це особливе відчуття", — розповів він.

"У нас не було філософських розмов, як у "Кіборгах": історія черкащанина-добровольцяФото Романа Вовченка

Добровольчі батальйони у 2014-му році пішли воювати, бо тоді це було необхідно, але зараз треба думати над тим, як зробити всю армію сучасною і такою, щоб дати відсіч будь-якій агресії, додав боєць.

Що відомо

  • День українського добровольця відзначають 14 березня
  • Перше відзначення відбулось 14 березня 2017 року
  • Саме 14 березня 2014 року з Майдану на тренувальну базу в Нових Петрівцях відправилися перші добровольці, де почали підготовку до участі в боротьбі за територіальну цілісність України

Читайте також

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди