"Є адреси, одягайте броню, нас уже чекають", – командує Ростислав і евакуаційна група швидко прямує до машини. Через пробитий російським КАБом міст ще можна проїхати автівкою. Втім, якщо обстріли моста продовжаться, херсонський мікрорайон Корабел, більш відомий як Острів, ризикує залишитись відірваним від основної частини міста. Тому ми їдемо до його мешканців.
Напередодні російська авіація завдала по цьому мосту через річку Кошева кілька ударів. Тепер сюди не ходять маршрутки, відсутні газ та електрика, а водопостачання є лише в деяких будинках. Люди почали залишати Острів: пішки, власним чи спеціально організованим комунальним транспортом, або ж із волонтерами.
Після перших ударів по мосту з Корабелу евакуювали 400 осіб, серед них 34 дитини, повідомили в Херсонській ОВА. Наразі тут залишаються близько півтори тисячі мешканців. І далеко не всі вирішують їхати.
Кореспондент Суспільного побував на виїзді з евакуаційною групою громадської організації "Сильні Бо Вільні", які протягом двох днів здійснили шість рейсів.
Єдина дорога на Острів
"Це єдина дорога, якою сюди возили продукти, маршрутки ходили. Якщо її розіб’ють, Острів буде оточений водою й тоді ми не зможемо нікого витягнути", – пояснює за кермом мікроавтобуса волонтер Максим.
Ми їдемо на визначену точку за важкохворою бабусею. Дорогою Ростислав не відривається від телефона: постійно надходять нові заявки на евакуацію, люди кидають адреси в месенджері.
Під ногами пищить аналізатор дронів, який має сповістити нас про наближення ворожого FPV. Останніми місяцями Острів, як і інші прибережні райони Херсона, перебуває під щоденними російськими атаками з повітря. До них додаються постійні удари зі ствольної та реактивної артилерії з лівого берега Дніпра.
Ми швидко пролітаємо дірку від бомби на мосту — і, оминаючи каміння й уламки на дорозі, дістаємось першої адреси. 89-річну бабусю під руки виводить донька. Буквально днями літня жінка заблукала на Острові. Пощастило, що тоді ще ходив транспорт і водій маршрутки привіз її прямо додому. Жінка хворіє на деменцію.
"Все ми тобі купимо, все буде — а те нехай у минулому житті лишається, господи боже", – приказує донька, саджаючи матір до автобуса. Вона додає, що з Херсона все одно їхати не збираються, лише хочуть перебратися у безпечніший район.
"Ось візміть хоч на каву", – каже донька, протягуючи нам 500 гривень. Волонтери відмовляються й жартома погрожують висадити з машини "за такі витівки".
"Я ще не зібрався"
Біля підʼїзду, з якого щойно вийшли жінки, сидить Олександр Іванович, їхній сусід. Хлопці з евакуаційної групи переконують його виїжджати.
"Я ще не зібрався. Може й поїду. Мені в Умань треба, довезете?", – невпевнено каже чоловік, але просить Ростислава про всяк випадок залишити свій номер.
Повз евакуаційний автобус проходять ще двоє літніх людей, яких береться вмовляти вже Максим.
"Ви ж розумієте, якщо моста не стане, вам сюди передачі річкою не будуть відправляти? У нас такі вже в Антонівці є. Набрали гуманітарки й сиділи. А тепер просять, щоб ми їх забрали. Тільки туди заїхати вже дуже важко – дрони вдень і вночі, міни на дорогах. Думайте, кажіть нам, поки не пізно", – емоційно пояснює Максим. Поки він говорив, Ростислав отримав ще кілька заявок на виїзд із Острова.
Раптом на фоні тихого спекотного дня гримить дзвінкий вибух – працює українська артилерія. Ми мчимо на нову точку, підбираємо там іще двох жінок і чоловіка. Всі вони пенсійного віку.
Далі кружляємо дворовими проїздами в пошуках ще однієї адреси. Забираємо чоловіка з телевізором — і вирушаємо на збірний пункт, куди привозять евакуйованих.
"У мене там ще мама лишилася. Будемо вмовляти"
На місці людей реєструють, пропонують їжу й воду, надають тимчасовий нічліг. Хтось самотужки викликає таксі й одразу прямує на автовокзал, щоб виїхати до Миколаєва. Інші роз’їжджаються по сусідніх районах Херсона.
Начальник Херсонської міської військової адміністрації Ярослав Шанько, який приїхав подивитися, як організований процес евакуації, каже, що крім Херсона людям пропонують поїхати в кілька населених пунктів області. Місця для їхнього тимчасового проживання є й в інших регіонах.
Біля входу до пункту реєстрації сидять кілька сімей із дітьми. Ірина з Миколою тримають рюкзак із котиком Лео всередині.
"Міст бомблять, треба виїжджати тепер, – каже Ірина, заспокоюючи переляканого кота. – Прийшли на пункт збору на Острові, там були автобуси, нас забрали. У мене там ще мама залишилася. Не хоче їхати. Будемо якось умовляти її, забирати".
