Два роки в Афганістані, а потім рік на Донбасі. Полтавець Іван Петренко – учасник двох війн. Службі в армії загалом віддав 36 років свого життя.
В Афганістані був зв’язківцем, поїхав туди молодшим лейтенантом за наказом військкомату. Спогадами про службу ветеран поділився із Суспільним у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Гори, пилюка, літаки злітають, сідають, вертольоти, артилерія стріляє, розриви. Вертоліт прилетів, сів десь за 50 метрів, звідтіля виносять вбитих, поранених. Кров, джгути, оте відірване м’ясо – отаке враження було. Це страшне.
Такі перші враження від Афганістану були у Івана Петренка. На війну він потрапив у 23 роки.
Я закінчив училище, мене викликали і сказали: «Товаришу старший лейтенант, йдіть у військовий госпіталь, проходьте медкомісію на предмет проходження служби в країні зі спекотним кліматом». Кажу: «В Афганістан?». «Так, в Афганістан».
Це був 1986. А після цього понад два роки Іван Михайлович керував взводом зв’язківців.
Ми передавали всю інформацію: місцезнаходження, обстановка навколо нас, характер поведінки противника, наші втрати, наші проблеми. Дуже важлива функція була зв’язківця. Якщо зв’язок втрачався, фактично ця група була приречена на знищення.
На війні довелося опанувати ще не одну військову спеціальність, каже ветеран.
Ти повинен бути універсальним. Під час ведення бойових дій доводилося бути всім. І авіанавідником, я став і арткоригувальником, знав ази артилерійського вогню і як керувати артилерією.
Нині про ті часи, говорить, нагадують нагороди та фотографії.
Це командир батальйону, замполіт, лікар, арткоригувальник і я. Бачите дві радіостанції. Це такий командний пункт, ми тут декілька діб перебували і вели бойові дії.
В Афганістані Іван Петренко служив два роки. А через чверть століття добровольцем пішов на Донбас. Там понад рік керував 16 окремим мотопіхотним батальйоном тероборони.
На війні все головне, нема нічого другорядного, все має бути в ідеалі, тільки тоді ти зможеш залишитися живим.
Повне відео
