Формальним приводом для недавніх атак Ізраїля та США по ІрануІзраїль бомбардував Іран із 13 по 23 червня, Сполучені Штати 22 червня атакували три іранські ядерні обʼєкти. стало створення Тегераном ядерної зброї. Досі немає незаперечних доказів цього (хоча свідчень не бракує) ― натомість існує чимало даних, що ядерні боєголовки має Ізраїль. Так, Стокгольмський інститут дослідження проблем миру SIPRI, який відстежує збройні арсенали різних країн, щороку повторює: у розпорядженні єврейської держави 90 боєголовок ― це більше, ніж має Північна КореяВідповідно до свіжого звіту SIPRI, у неї 50.. А в цьогорічному звіті SIPRI, опублікованому за кілька днів після початку ізраїльських ударів по Ірану, ідеться про те, що країна активно модернізуєУ 2024 році Тель-Авів провів випробування ракетної силової установки, пов’язаної, можливо, з групою балістичних ракет “Єрихон”, які здатні нести ядерні заряди. Ізраїль також, схоже, модернізує свій реактор із виробництва плутонію в Негевському центрі ядерних досліджень. свою ядерну зброю.
Ізраїльська ядерна програма стартувала невдовзі після створення ізраїльської держави в 1948 році. Офіційно її не існує ― хоча Ізраїль не раз натякав на наявність ядерної зброї ворогам, а недавно розсекречені матеріали США проливають світло на те, що ізраїльський ядерний арсенал фактично під носом американських інспекторів. Як Ізраїлю попри небажання Заходу вдалось створити ядерну зброю ― у матеріалі Суспільного.
Ставка на молодих
Перший премʼєр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон ініціював ядерний проєкт у 1950-х роках. Тоді в місті Дімона, що в пустелі Негев у на півдні країни, зʼявився центр видобування та обробки ядерного палива. Пам’ятаючи про Голокост і першу арабо-ізраїльську війну 1948 року, влада молодої країни хотіла захистити себе на майбутнє. Ядерна зброя, яку тоді мали лише три країни світу, вважалась в оточеному ворогами Ізраїлі запорукою безпеки.
У мотиваційній брошурі для армії 1948 року Бен-Гуріон писав: "Ми живемо в епоху наукових революцій, в епоху, яка розкриває атом, його чудодійний склад і приховану в ньому величезну силу”. Його помічники пригадували, що в ті часи він нерідко був у тривозі: "У мене на душі був один і той самий страх: спільний напад усіх арабських армій".
Бен-Гуріон справді вірив у технології ― навіть в Армії оборони Ізраїлю він створив науковий відділ, який, за переказами керівників, любив найдужче. "Досі ми поширювали свій інтелектуальний капітал на чужих землях і допомогли багатьом народам у великих наукових досягненнях ХІХ і ХХ століть. Немає жодної причини, чому б геній науки не розквітнув і не процвітав на рідній землі", — казав прем’єр. До того ж ізраїльтяни пам’ятали: до винайдення ядерної зброї доклали зусиль фізики єврейського походження. "Те, що Айнштайн, Оппенгеймер і ТеллерЕдвард Теллер — фізик, керував створенням водневої бомби в США, троє євреїв, зробили для Сполучених Штатів, можуть зробити вчені Ізраїлю для свого народу", — прозоро натякнув Бен-Гуріон у 1956 році.
1949 року в пустелі Негев почалися перші геологічні дослідження для розміщення там ядерного обʼєкта. Ізраїль відрядив до США своїх науковців, аби ті здобули необхідний досвід. У 1952 році зʼявилась таємна Ізраїльська комісія з атомної енергії (IAEC) на чолі з Ернстом Бергманом — науковцем-хіміком, радником Бен-Гуріона. Цей орган ніколи не функціонував як справжня комісія, підпорядковувався прем’єру напряму, а громадськість дізналась про його існування лише в 1954-му. Розповідати про конкретну мету комісії заборонено досі ― відомо лише, що IAEC відповідає за всю діяльність Ізраїлю в ядерній сфері.
Тоді ж, в середині 1950-х, у Міноборони Ізраїлю служив Шимон Перес ― він по всьому світу закуповував зброю для країни. Добре знайомий з мріями Бен-Гуріона, він зрештою став відповідальним за ядерний проєкт Ізраїлю. Звісно, неофіційно. Пізніше він розповів про це у спогадах: "З самого початку я вирішив повністю приховувати свою роль від громадськості. Бен-Гуріон довіряв мені. Професор Бергман працював зі мною без застережень. З часом мені вдалося завоювати довіру інших вчених, інженерів та старшого персоналу, залучених до проєкту".
Чим же Перес займався в проєкті? Одна з головних його заслуг ― налагоджені взаємини з головним постачальником зброї для Ізраїлю, Францією. Покладатись на США не випадало: вони запропонували Ізраїлю купити в них невеликий ядерний реактор суто для навчання й досліджень і в режимі жорсткого контролю з боку Вашингтона. Ізраїлю було цього мало. Париж запропонував комфортніші умови ― зокрема через спільного супротивника в лиці арабських країн. Вони, зокрема Єгипет, постачали зброю бойовикам у Північній Африці, де Франція тоді ще мала колонії.
Вистачало у владі Ізраїля й опонентів ядерної програми ― зокрема, виступала проти майбутня прем’єрка країни Ґолда Меїр. Аргументи ― це зашкодить міжнародній репутації молодої держави, погіршить взаємини зі США, та й взагалі Ізраїль створити ядерну зброю просто не в силах. Перес і Бен-Гуріон не послухались. І науковців для програми обирали менш слухняних та упереджених ― в основному з молоді.
Гра в хованки зі США
Таємну угоду з Парижем Тель-Авів уклав 1957 рокуЗа деякими даними — на рік раніше. Відповідно до неї, Франція продає Ізраїлю невеличкий реактор та завод із виробництва плутонію. Американці знали про обʼєкт у Негеві, але вважали, що він може бути й просто науковим центром для розвитку атомної енергетики. А ізраїльтяни взагалі казали, що це текстильний комбінат.
Наступного року у Франції змінився премʼєр-міністр. Новий, Шарль де Голль хотів скасувати ядерну співпрацю з Ізраїлем і почав вимагати, наприклад, пустити на обʼєкти в Дімоні міжнародних спостерігачів. За ще кілька років Франція припинила постачати Ізраїлю ядерне паливо. Домовитись, зрештою, вийшло, але Париж уже не здавався надійним партнером у цій справі, тож Ізраїль створив структуру під назвою "Лакам", або ж "Бюро наукових звʼязків". Наукові звʼязки стосувались суто ядерної програми: працівники "Лакаму" збирали по світу інформацію про ядерну зброю та працювали над отриманням компонентів для її створення. До посольств Ізраїлю в різних країнах прибули наукові аташе (такий статус давав їм дипломатичний захист від імовірного увʼязнення за шпигунство). Щоб отримати необхідні знання, ізраїльські вчені спілкувались навіть із колишніми нацистами.
Наприкінці 1950-х влада США вже почала вимагати від Ізраїлю серйозних пояснень, яка мета в його об’єкта в пустелі. У відповідь Бен-Гуріон у грудні 1960 року таки підтвердив будівництво ядерного реактора, але запевнив, що все це лише заради досліджень на користь промисловості, сільського господарства, охорони здоров’я та науки. Щоб краще приховати діяльність, фінансування ядерної програми "розкидали" по інших програмах Міністерства оборони Ізраїлю.
Із 1961 по 1967 роки американські спеціалісти відвідали обʼєкт у Негев вісім разів ― але це не допомогло зʼясувати, чи дійсно Ізраїль розробляє ядерну зброю. Натяки на це були: приміром, виявилось, що Ізраїль має все необхідне, щоб із відпрацьованого ядерного пального виробляти плутоній ― а його використовувати в ядерних зарядах. Директор центру Емануель Пратт тоді пояснив: хвилюватись немає причин, відпрацьоване паливо повернуть до Франції для хімічної переробки. Це виявилось неправдою.
У березні 1967 році ядерна розвідка СШАОб’єднаний комітет із розвідки з атомної енергії (JAEIC). у звіті зазначила, що Ізраїль або вже має, або закінчує будувати завод із виготовлення ядерної зброї. Відповідно до нього, Тель-Авів може отримати ядерну зброю за 6-8 тижнів. Американці знов влаштували перевірку ― й вона знов нічого не дала. А вже у червні того року сталась подія, яка чимало змінила ― Шестиденна війнаШестиденну віну 5 червня 1967 року почав Ізраїль превентивним повітряним ударом по аеродромах Єгипту, бо дізнався про плани арабських країн напасти на нього. Ізраїлю протистояли Єгипет і його союзники, зокрема Йорданія та Сирія. Тель-Авів переміг і здобув контроль над деякими новими територіями, зокрема Сектором Гази, Західним берегом річки Йордан, Східним Єрусалимом та Голанськими висотами. між Ізраїлем з одного боку та Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком та Алжиром з іншого.
Свої перші ядерні снаряди Ізраїль зібрав, іще очікуючи нападу. Збірка пройшла не в Дімоні, але звідти доставили плутонієві ядра. В ізраїльському уряді та війську навіть уклали план детонації ядерних зарядів у єгипетській пустелі — щоб показати свою могутність і застерегти арабських противників.
Відомо про це стало аж через 50 років після Шестиденної війни, у 2017-му. Тоді Міжнародний історичний проєкт ядерного розповсюдження (NPIHP) при Центрі Вудро Вільсона оприлюднив свідчення та документи, раніше невідомі загалу. Їх центру передав історик та професор кафедри нерозповсюдження зброї та тероризму в каліфорнійському Інституті міжнародних досліджень Міддлбері Авнер Коен, один із провідних дослідників ізраїльської ядерної програми. Сам Коен дізнався більшість інформації від колишнього бригадного генерала Іцхака Яакова. У 1967-му той був офіцером армії Ізраїлю, відповідальним за розробку ядерного озброєння. За домовленістю з Іцхаком, Авнер міг зробити інформацію публічною лише після смерті військового.
У 1969 році президент США Річард Ніксон та прем'єр-міністерка Ізраїлю Ґолда Меїр уклали таємну угоду, яка забезпечила принцип: США знають про ядерну зброю Ізраїлю, але вдають, що їм це не відомо.
Чому Ізраїль так приховував свої роботи над створенням ядерної зброї? На думку Коена, передовсім Тель-Авів боявся реакції арабських країн: не хотів підштовхнути їх до превентивного нападу на центр у Негев. Також Ізраїль хотів уникнути обурення власних громадян та внутрішньої політичної нестабільності. А ще враховував побажання США щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Партнерство зі Штатами було й залишається для Ізраїлю важливим, тому непублічність у питанні ядерної зброї лишалась єдиним шляхом.
На що ядерна зброя Ізраїлю (імовірно) здатна тепер
За висновками SIPRI, Ізраїль не розміщує свої ядерні боєголовки безпосередньо на пускових установках, а зберігає їх в окремих сховищах. На 90 боєголовок є 120 пускових установок, які можуть ввести їх у дію з повітря, землі та моря. Це:
- 5 підводних човнів класу "Дельфін";
- літаки F-16I та F-15;
- наземні ракетні системи "Єрихон ІІ" та "Єрихон ІІІ". Потенційна дальність польоту з "Єрихону" — до 6500 км. Тобто, територія головних противників Ізраїлю в регіоні ― Ірану, Єгипту, Туреччини та Ємену ― повністю в зоні досяжності ізраїльської ядерної зброї.
