"Домашнє насильство справді існує. Це не галюцинація і не психологічний збій" – правозахисниця

"Домашнє насильство справді існує. Це не галюцинація і не психологічний збій" – правозахисниця

"Домашнє насильство справді існує. Це не галюцинація і не психологічний збій" – правозахисниця Pixabay

За перший місяць цього року домашнього насильства зазнали 63 жителів Кіровоградської області. Це 62 жінки і 1 дитина. За 2020 рік – 790 людей. З них 750 жінок, 34 чоловіки і 6 дітей. Як карають домашніх кривдників в Україні, на який захист можуть розраховувати потерпілі? Куди можна звернутися і яку реальну допомогу отримати? Журналістка Суспільного Вікторія Волошаненко говорила з людьми, чия професійна діяльність безпосередньо пов’язана з захистом потерпілих. Про 10-річну історію стосунків із домашнім агрессором розповіла кропивничанка Світлана.

У суспільстві недооцінюють проблему ­­­­

"Насильство починається тоді, коли в одного партнера виникає бажання контролювати ситуацію і бути домінантом у відносинах. І він чи вона (тобто партнер) починає ламати іншого партнера, щоб встановити домінантні відносини“, – розповідає правозахисниця, виконавча директорка громадської організації "Територія успіху" Інга Дуднік. Їй довелося спілкуватися з людьми, які постраждали від різних видів насильства. "Хіба що крім сексуального, – каже правозахисниця. – Бо в нас тільки починають про це говорити. Зґвалтування в шлюбі багато хто не вважає злочином".

Усі види насильства небезпечні, тому що будь-який з них може привести до розладів психічного здоров’я і до смерті. Фізичне насильство – це безпосередній вплив і пряма загроза життю. Психологічне може призвести до самогубства. Економічне насильство – це коли людину позбавляють їжі, потрібних ліків, умов проживання.

Інга Дуднік каже, що в суспільстві недооцінюють проблему. "Людині говорять, що їй усе здалося, і насправді нічого не сталося. А стороння підтримка має довести, що це все реально відбувається, це не галюцинація і не психологічний збій“.

За словами Інги Дуднік, є сталий алгоритм роботи з випадками домашнього насильства. Перше – це профілактика, широка інформаційна кампанія, щоб суспільство вчилося ідентифікувати насильство і мало нетерпимість до нього. Другий етап – це вже реагування. Підключаються соціальні служби і поліція. На них покладається відновлення майнових прав і юридичного статусу, психологічна допомога.

"Є напрямок, який в Україні існує лише номінально. Це корекційні програми для тих, хто вчиняє домашнє насильство. Вони законодавчо існують, але практично не проводяться", говорить правозахисниця.

Також у Кіровоградській області бракує притулку для тих, хто зазнав домашнього насильства. Закон передбачає, що їх мають створювати органи місцевого самоврядування. "У Кропивницькому процес триває з 2019 року. У грудні 2019-го створили робочу групу. Підготували всі документи. Але їх поки що не виносять на розгляд сесії. По області в деяких містах створено кризові кімнати", – розповіла Інга Дуднік.

Штрафи не мають ефекту. "Штрафи – це взагалі неефективно, – говорить Інга Дуднік, – тому що від цього страждає бюджет сім’ї. Звідки їх виплачують? З заробітної плати. Громадські роботи – це набагато ефективніший засіб".

Історія Світлани

Свою історію розповіла кропивничанка Світлана. Попросила на називати її прізивще. Вона – мама трьох дітей, переселенка з зони проведення Антитерористичної операції. Зараз розлучена. До цього, перебуваючи в шлюбі, упродовж десяти років потерпала від домашнього насильства.

“Ми з чоловіком прожили в шлюбі 10 років, – розповідає Світлана, – і з самого початку, фактично після весілля, я почала відчувати агресивні дії. Спочатку вони були дрібні. Потім усе перейшло в жорсткішу форму. Уже почали страждати від цього діти. І зрештою я вирішила піти, бо зрозуміла, що це вже переходить всі можливі межі. Я спершу думала, що все перемелеться, зміниться. Саме ця надія, і ще страх, заважали мені зробити якісь кроки. А потім почали з’являтися явні синці. Людям доводилося щось пояснювати. Я намагалася звертатися до правоохоронців, тоді ще була міліція. Але в міліції мені нічим не допомогли. Вони нічого не зробили. Я прийшла, вони все записали, а потім забули. До психолога і юриста не зверталася. А потім ще й війна прийшла. Я – переселенка. Зрозуміла, що я не можу з цим боротися і вже в Кропивницькому звернулася в центр безплатної правової допомоги, і вони сказали, що саме можна зробити. Колосальною для мене є підтримка адвоката“.

Жінка звернулась до юристів після того, як чоловік не просто жорстоко побив її. Він викрав ключі від квартири, вночі прокрався до ліжка, накинувся на жінку і почав душити, бити її, розірвав рота і зламав ніс. “Останнє, що пам’ятала жінка, це те, що дуже боліла голова від удару, коли колишній чоловік тягнув її за ногу по вулиці до своєї квартири. Наслідком всього цього був струс головного мозку, переломи кісток, гематоми й садна. За цим фактом було порушено кримінальну справу“, – розповіла адвокатка Анастасія Шепеленко. Стосовно кривдника отримано обмежувальний припис. На сьогодні відкрите кримінальне впровадження, триває досудове слідство.

“У випадку зі Світланою досить швидко зібрали документи, і суд швидко видав обмежувальний припис, тому що ситуація була кричущою. Те, що з нею зробив кривдник, жахливо для кожної людини. Я пишаюся цією жінкою, тому що вона, щоразу, переборюючи страх і біль, бореться за себе. Це наш обов’язок – допомагати таким людям, – каже адвокатка Анастасія Шепеленко. – На жаль, підозру чоловікові, який вдома чинив насильство, ще не вручено“.

Як допомагають юристи

Анастасія Шепеленко – регіональна представниця UNBA NEXT GEN в Кіровоградський області, адвокатка-тренерка у рамках проєкту "Стамбульська конвенція: інструмент для посилення боротьби з насильством стосовно жінок і домашнім насильством в Україні". З-поміж її клієнтів в адвокатській діяльності – люди, які шукають захисту від домашнього насильства.

“Звертаються переважно жінки різного віку і з різним соціальним статусом, – каже Анастасія. – Інколи трапляються чоловіки. Це пенсіонери, які страждають від економічного насилля. Наприклад, у них родичі можуть забирати пенсію. Але загалом соціального статусу насилля не має. Люди скаржаться на побиття, на погрози, на залякування. Чоловіки й жінки старшого віку зазвичай просять захисту від дітей – як правило, синів, рідше доньок. Молодші люди скаржаться на партнерів, зокрема, жінки на чоловіків. Наприклад, є випадки, коли подружжя багато років перебуває в шлюбі, дружина не працює і виховує дітей. Чоловік користується тим, що жінка не має роботи, і психологічно тисне на неї, говорячи: “Щось не влаштовує, іди“.

За словами адвокатки, насамперед треба дати людині розуміння того, що її права порушили, а також пояснити, як себе захистити. “Для деяких людей стає відкриттям, – розповідає Анастасія, – що стосовно них роками вчинялося домашнє насильство. Що, виявляється, фактом домашнього насильства є і побиття, і відбирання пенсії, і інтимні стосунки не за згодою, а з примусу з аргументацією “ми ж перебуваємо в шлюбі“.

Деякі люди так і залишаються на етапі консультації. Вони не мають, куди йти, бояться робити рішучі кроки. Але, як правило, коли людина приходить за порадою до юриста, вона все-таки готова виходити з цього кола насильства і рухатися далі, говорить адвокатка. З такими людьми збирають потрібні документи, звертаються до психолога, отримують його висновок, йдуть до суду за необхідністю отримувати обмежувальний припис.

Цифри про факти

У Кропивницькому за 2020 рік здійснили 1776 виїздів мобільної групи на виклики про факти домашнього насильства. Підтвердилося 778. Про це повідомили в секторі протидії домашньому насильству відділу превенції Кропивницького районного управління поліції. Винесли 118 термінових заборонних приписів. Склали 730 адміністративних протоколів. На облік поставили 425 людей, які здійснили домашнє насильство. Зняли з обліку 399.

У січні 2021 року здійснили 142 виїзди. 63 з них підтверджено. Винесли 11 термінових заборонних приписів. Склали 63 адмінпротоколи.

Як карають домашніх кривдників в Україні

  • Зараз за домашнє насильство в Україні передбачена адміністративна відповідальність: штраф, виправні роботи або адміністративний арешт до 7 діб, але в разі трьох і більше порушень правоохоронці можуть відкрити кримінальне провадження. У цьому разі покарання можуть бути такі: громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, арешт до шести місяців, обмеження волі до п’яти років або позбавлення волі до двох років.
  • У січні 2018 року в Україні набув чинності закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству“.
  • У січні 2019 року в Україні набули чинності зміни до Кримінального кодексу, що визнають системне насильство в сім'ї злочином.

Про обмежувальні і заборонні приписи

Обмежувальний припис – це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, розповіла Суспільному адвокатка Анастасія Шепеленко. За її словами, треба звертатися з заявою до суду, і суд може ухвалити рішення, наприклад, про заборону для кривдника наближатися до постраждалої особи чи покинути спільне місце проживання.

А терміновий заборонний припис видається на місці працівниками поліції і спрямований на негайне припинення домашнього насильства. Видається строком до 10 днів.

Як на практиці втілюється обмежувальний припис?

“Те, що в мене було на практиці, – каже Анастасія, – суд зобов’язував кривдників покидати спільне місце проживання, забороняв їм наближатися до жертви, спілкуватися та інше. За дотриманням припису стежить поліція. Але такі приписи отримати непросто. Повинні бути серйозні підстави і не бути спору щодо майна. З приводу повторних обмежувальних приписів до мене не зверталися. Мабуть, оті шість місяців є дієвими. Або людина, яка постраждала від насильства, встигає змінити місце проживання і загалом перелаштувати своє життя. Або ж заходи впливають на кривдника, і ситуація знижує градус. Але, враховуючи досить невеликий термін практичного впровадження цих обмежувальних приписів (три роки – ред.), я не можу однозначно сказати, наскільки вони включають повторність“.

Загалом, закон на боці потерпілої особи – каже адвокатка. Але щоб довести це, треба досить багато зусиль і з боку потерпілої людини, і з боку того, хто надає правову допомогу. “Головне – вивести людину з кола домашнього насильства, переконати її, що треба боротися. Є таке поняття, як синдром набутої безпорадності. Це коли люди не бачать виходу, який насправді є, і треба їм допомогти", – говорить Анастасія Шепеленко.

Від насильства не застрахований ніхто

“Від цього не можна бути застрахованим, – каже кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри практичної психології ЦДПУ імені Володимира Винниченка, практикуюча психологиня Ірина Радул. – Психіка людини унікальна і має здатність до змін. І ми не можемо спрогнозувати, що на нас вплине наступної хвилини. Психотипи людей, які страждають від домашнього насильства, різні. Навіть кремезні чоловіки часом потрапляють під психологічне насильство з боку жінок. І це не йдеться про маніпуляції. Це справді жінки наскільки деспотично ставляться до чоловіків, що це вже є психологічним насильством. Один з моїх клієнтів розповідав мені, що його била дружина.

Людина, яка здійснює насильство, сама переживає деструктивні стани у внутрішньому світі, незадоволення, нереалізацію. Сама впоратися не може і проявляє емоції на близьких людях. Це може бути авторитарна людина, яка звикла керувати, або та, яка відчуває залежність від неї членів родини. До речі, кривдники за психологічною допомогою до мене жодного разу не зверталися. Вони, мабуть, упевнені, що впораються і взагалі на правильному шляху. Не знають, що можна жити якось по-іншому.

Анонімність чи оприлюднення проблеми – це вибір самої людини, яка потерпає від насильства. Щодо психологів, то вони всі працюють на засадах конфіденційності і анонімності, не розголошуючи дані. Але, наприклад, якщо ми дізнаємося про загрозу скоєння вбивства, ми повинні повідомити правоохоронним органам“.

Смирення – це не бездіяльність

“Як священик я постійно стикаюся з конфліктами в сім’ї, часом з випадками агресії. Це питання дуже болюче, – говорить протоієрей Іван Верескун, священик Благовіщенського храму в Кропивницькому (Українська православна церква). – Я перебуваю в пошуку, як це можна вирішити. Зі свого боку намагаюся знімати просвітницькі відео, писати пости в соцмережах про сімейні стосунки, про конфлікти. І я вважаю, що ми – суспільство – цій темі мало присвячуємо уваги.

Фізичне насильство – це злочин проти того, хто з тобою ділить хліб і живе з тобою під одним дахом. У випадку психологічних проблем терпіти можна тоді, коли людина хоче мінятися і визнала свою помилку, наприклад, погарячкувала, образивши словом. Але якщо людина вважає, що вона вчиняє правильно, не рахується з твоїм емоційним станом, то це ні до чого хорошого не приведе.

Існує відмінність між смиренням і позицією жертви. Смирення не означає послух в усьому. І це зовсім не бездіяльність. “Змиритися“ – це реагувати мирно, спокійно і врівноважено на ситуацію. Це не означає нахилити голову і мовчати. Навіщо тоді такі стосунки? Треба піднімати ці теми, обговорювати, спілкуватися. Та людина, яка хоче жити щасливим сімейним життям, не знущатиметься зі своєї половинки. Люди сходяться для щастя, а не страждань“.

На який захист, окрім психологів, правознавців та поліції можуть розраховувати в Україні люди, які потерпають від домашнього насильства?

В Україні запустили сайт для людей, які потерпають від домашнього насильства. Онлайн-платформа має назву “Мені здається“. ЇЇ створили Інститут когнітивного моделювання, фонд Марії Єфросініної за підтримки Товариства Червоного Хреста України. Сайтом може скористатися будь-яка людина, яка хоче анонімно розповісти свою історію. За бажанням, можна залишити дані для зворотного зв'язку.

Що відомо: депутати Верховної Ради хочуть посилити відповідальність за домашнє насильство. Законопроєкт №3908-1 підтримано в першому читанні 3 лютого. Пропонується карати тих, хто здійснює насильство, суспільно-корисними роботами з одночасним спрямуванням грошей за виконання таких робіт потерпілій людині.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди