За даними Міністерства у справах ветеранів, станом на початок 2025-го в Україні 61 534 ветеранок російсько-української війни. Серед них 2173 бійчині після 2014 року отримали інвалідність внаслідок війни. Попри те, що жінки в Збройних силах України нарівні з чоловіками виконують військові обов’язки, вони й на дванадцятий рік війни стикаються з упередженим, зверхнім ставленням та дискримінацією навіть після повернення до цивільного життя. Ось декілька історій військових і ветеранок, що зібрані в межах проєкту Fight For Right "Розширення можливостей ветеранок з інвалідністю".
Домагання, відмова в пільговому перевезенні, кпини за зовнішність
Учасниця руху Veteranka, офіцерка ЗСУ Катерина розповідає, що упродовж 2015-2021 років їй було складно потрапити в лави Збройних сил. Їй говорили, що жінки у війську не потрібні, що не хочуть бачити жінку в підрозділі: "Що з вами робити? Якби хоча б були офіцером, могли б запропонувати вам посаду не кухаря".
"Згодом, як я отримала первинне офіцерське звання, чула: "Подивіться на себе, ви така маленька". Тобто маленька? Я адекватна жінка, яка хоче захищати державу, яка цього прагне. Вони ж не бачили моїх результатів у спортивних досягненнях, моїх медичних показників", — обурювалася військова.
Про гендерну дискримінацію в армії — а саме сексуальні домагання — розповіла "Слідству.Інфо" військова медикиня Оксана. Вона має досвід в АТО, нагороду "Сталевий хрест" від головнокомандувача ЗСУ, працювала на Лиманському, Бахмутському та Вовчанському напрямках. Торік перед черговою ротацією Оксана проходила бойове злагодження на Львівщині, і водій підрозділу Сергій почав до неї чіплятися. Оксана приховано зняла це на відео, повідомила командуванню. Там провели інструктажі проти дискримінації, т.в.о. командира пізніше повідомляв, що Сергій перепросив. Його та Оксану, втім, подали на переведення, адже командирам потрібні "морально-психологічно стійкі люди".
"Я була не готова, що під час служби хтось може собі таке дозволити. Оскільки до мене ніколи не домагалися. Я не була готова до того, що тебе можуть лапати, принижувати, пояснювати, що ти маєш бути чиєюсь жінкою, бо ти тут", — говорила журналістам військовослужбовиця.
Оксана написала заяву в Державне бюро розслідувань, там відкрили кримінальну справу. Сергія поки не притягнули до відповідальності, проте виписали сувору догану та відрядили на Покровський напрямок.
Співзасновниця й заступниця керівника ГО "Жіночий ветеранський рух" (Veteranka) Катерина Приймак наголошувала, що матеріал "Слідства.Інфо" вперше від 2020 року вивів тему сексуальних домагань в армії на суспільне обговорення.
Військовослужбовиця Ксенія Пономарьова надавала першу допомогу пораненим на Євромайдані у 2014 році, потім волонтерила для АТО, а з початком широкомасштабного вторгнення РФ пішла доброволицею в піхоту. З минулого року — офіцерка ЗСУ.
18 лютого Ксенія розповіла в себе на Facebook, що водій маршрутки в Києві відмовився везти її за посвідченням учасника бойових дій (УБД). До того ж, з її слів, умисне різко поїхав та так само рвучко загальмував, через що жінка впала в салоні на бруд від снігу. Інші пасажири не допомогли їй підвестися та не заступилися. Крім того, водій назвав Ксенію "п’яним бидлом", додає військова.
"Я — п’яне бидло. Яке їхало з курсу англійської мови для військових на подальшу підготовку. Я, яка одним оком після контузії вже майже не бачу і тому маю уповільнені рухи", — написала Ксенія.
Жінка запевняє, що водій не вперше ішов з нею на конфлікт і впізнав захисницю: попереднього разу виганяв, аби вона їхала тролейбусом.
Через два дні після конфлікту Ксенія повідомила, що ситуація на контролі Державної служби України з безпеки на транспорті, у компанії-перевізниці перепросили, а водій відсторонений.
24-річна військова медикиня Катерина Поліщук із позивним "Пташка" захищала Маріуполь, потрапила в полон, після — певний час служила в 59 окремій штурмовій бригаді імені Якова Гандзюка. Навесні минулого року брала участь у боях за Первомайське на Донеччині.
Катерина на своїй сторінці в Instagram розповіла, що деякі люди в коментарях дорікали їй за зайву вагу. Для медіа Sestry вона в березні цього року поділилася, як її зупинив на блокпосту київський поліціянт, коли військова, повертаючись із Покровська, порушила комендантську годину.
"Він запитує, чи я військова. Відповідаю, що так, доброволиця. Він презирливо дивиться на мене і запитує, що означає, що я доброволиця? Я чесно кажу, що воюю вже чотири роки, але без контракту. І перепрошую, що запізнилася, пояснюю, звідки їду, що це довгий шлях з фронту і я зараз буду вдома, бо живу неподалік. Він подивився мені в очі й знущально сказав, що зараз будь-хто одягає форму і називає себе військовим. Для мене це було справжньою зневагою. І як військової, і як людини", — казала Катерина.
Подібних випадків безліч. Навіть під час підготовки цього матеріалу ветеранки часом відмовлялися розповідати про вже відомі на загал факти зневаги до них, адже це болюче переживати. Ветеранка Юлія Григоренко у нашій розмові зазначила, що найбільшою проблемою є те, що дівчат знецінюють цивільні.
"Багато ярликів і звинувачень, що жінки не вмирають, що нічого не роблять, бо досі з ногами й руками. Інколи про дівчат забувають… Проте, що можна вимагати від людей, які не можуть на день приділити хвилину мовчання і не розуміють її важливості", — каже ветеранка.
Катерина Приймак: "Важливо підтримувати людину в проактивному ключі"
Співзасновниця руху Veteranka Катерина Приймак пішла у військо доброволицею у 2014 році. Близько року служила бойовою медикинею на Донеччині. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, восени 2022-го року у складі "Госпітальєрів" була прикомандирована до 46 ДШБ під час кампанії зі звільнення Херсонщини.
Громадська діяльність Катерини почалась у 2015 році з участі в адвокаційній кампанії "Невидимий батальйон". Цей проєкт об’єднав військових та ветеранок, щоб домогтися їхніх прав на фронті.
Тоді про жінок у війську ніхто не говорив, вони перші почали розповідати ці історії — це був перший крок до "Жіночого ветеранського руху", каже Катерина. І з-поміж іншого в складі "Невидимого батальйону" побороли колізію: для жінок у ЗСУ доти були заборонені бойові посади. Ці обмеження скасували на законодавчому рівні лише у 2018-му під тиском цієї спільноти.
"Реєстрація організації "Жіночий ветеранський рух" стала ще одним результатом адвокаційної кампанії, тому що нам потрібен був інструмент, щоб змінювати для жінок сектор безпеки і оборони", — говорить ветеранка.
Катерина наголошує, що права жінок — це насамперед права людей. "Що далі ти працюєш, то більше розумієш, що немає окремих жіночих питань. Це стосується всіх. Для мене тема жінок — це вікно, через яке ми маємо іти до здорового глузду, нормальності", — каже ветеранка.
Вона навела приклади нерівного ставлення до військовослужбовиць. Це й коли працівник рекрутингового центру не розказує жінці про наявні бойові посади. Це й коли Катерині — вже командирці екіпажу — новий вогневик у групі радив лишатися в медпункті замість бойового виїзду, "бо там небезпечно".
"Наша лідерка руху Андріана, яка служить у ССО, отримала жорстке поранення і повернулася після цього на бойову посаду на фронт. Це людина, яка дотична до створення цієї армії з нуля. Проте вона була за документами швачка. Її побратими мали ордени за мужність. Вона теж його має, слава Богу. Але це нонсенс. Орден "за мужність" — ідеться насправді про хоробрість, про звитягу, так? Тобто це риси, притаманні людині, а не чоловіку або жінці", — пояснює ветеранка.
Ком’юніті ветеранок також допомагають заявляти про свої права захисницям, які отримали поранення чи інвалідність під час боїв. З досвіду Катерини, після поранення має значення спілкування з близькими, хоча б дистанційно, але основна запорука відновлення — власне, воля до життя самої жінки: "Важливо підтримувати людину в проактивному ключі, щоб вона розуміла, що відповідальність за її життя все одно на ній самій".
Для людей з інвалідністю загалом потрібно мати змогу вийти з будинку, зайти у вбиральню на кріслі колісному, почуватися гідно, не лишатися в соціальній ізоляції. Це актуально, особливо в умовах війни, акцентує Катерина Приймак.
"Не потрібно якихось серйозних мільярдних державних програм, якщо дати людям з інвалідністю просто можливість приїхати на роботу і заробити собі гроші. Все. Інтегруйте соціально вразливі групи в професійний сектор — і у вас не буде соціально вразливих груп", — вважає Катерина.
На її думку, для ветеранок важливі, зокрема, освіта й реінтеграція в суспільство. А найважливіше для бійчинь після фронтового досвіду — свобода волі: "Нам важливо мати змогу обирати, як ми хочемо жити своє життя".
Анастасія Войнаровська: "Треба суспільству ставати зрілішим"
На думку ветеранки з інвалідністю, психологині Fight For Right Анастасії Войнаровської, з 2014-го, або й з 2022-го ставлення суспільства до ветеранок змінилося хіба що на позір. Публічно зроблено чимало заяв, що ветеранки — "великі молодчини, які нас захищали й повернулися до цивільного життя". Але, додає фахівчиня, якщо зняти цю "мішуру", ветеранка стикається з геть іншою реальністю: де є складнощі в пошуку роботи та в оформленні документів у держструктурах; де сімейні лікарі відмовляються супроводжувати ветеранку з інвалідністю, бо, приміром, не знають, що робити; і де досі існує упереджене ставлення до ветеранки — нібито вона не виконувала бойові завдання нарівні з чоловіками, а прийшла в ЗСУ, щоб вирішити питання особистого життя та не працювати.
Анастасія стикалась і з випадками, коли ветеранки замовчували досвід служби, щоб запобігти скептичному ставленню: "Роки служби в ЗСУ декотрі жінки не записували собі в резюме, натомість вказували, що вони “без досвіду". Тому що роботодавці/-виці сприймають досвід 5-7 років служби гранатометницею чи кулеметницею як незрозумілий, який не можна застосувати".
Жінок-військових досі де-не-де описують як "берегинь у погонах", про них кажуть "наші красуні", наголошує Анастасія. А насправді це жінки-воїнки.
"Ти так само воюєш, так само живеш у бліндажах, не бачиш води, їжі, сім’ї. І чомусь до хлопців-військових ставляться зі співчуттям, а до жінок говорять: "Ну, ти ж могла б не йти". То навпаки жінка заслуговує більше поваги, адже вона дійсно могла б і не йти воювати, втрачати здоров’я, красу, можливості, відкладати бізнес, сімейне життя тощо. Але вона вибрала захищати Батьківщину і заслуговує відповідної поваги й ставлення", — каже психологиня.
І не лише ветеранкам слід адаптовуватися до цивільного життя, але й суспільство має змінюватися, каже Войнаровська: "У нас велика кількість ветеранів і ветеранок. Це люди, які пішли нас захищати, віддали здоров’я, благополуччя, у когось розбилися сім’ї, вони відмовилися від багатьох благ. Тобто вони вже і так чимось пожертвували. І суспільство, яке вони захищали, теж має чимось пожертвувати, десь стати більш гнучким і терпимим".
Допомогти ветеранкам, зокрема з інвалідністю, почуватися в суспільстві вільно й повноцінно може щире спілкування з ними. Важлива підтримка родичів, близьких, друзів, однодумців/-миць у форматі рівний рівному / рівна рівній. Необхідні групи підтримки, де спілкуються ветеранки. І заходи за їхньої участі мають організовувати не "для галочки".
Анастасія Войнаровська додає: ветеранки з дітьми взагалі мають мінімум можливостей до соціальної взаємодії, бо нема на кого залишити дітей. Тому добре було б під час організації подій це враховувати: паралельно проводити захід для дітей, чи щоб соціальний працівник/-ця побув/-ла з малечею, поки мама на заході/терапевтичній групі. Також важливо створити доступність просторів і громадських заходів, адже багато ветеранок мають значні зміни в здоров’ї, зокрема, порушення опорно-рухового апарату.
Як зазначає психологиня, держструктури мали б запрошувати ветеранок не на формальні зустрічі, а "за чаєм" по-людськи послухати, чого бракує жінкам, запропонувати інструменти, як розв’язати питання. Після поранень має бути інформаційна підтримка, щоб пройти бюрократичні кола: реабілітацію, протезування тощо. І, як підсумовує Анастасія, для успішної адаптації ветеранів і ветеранок важливо відчувати прийняття від кожної людини.
"Коли вас дратує щось в інших людях, коли ви відвертаєтеся й удаєте, що чогось немає, подумайте, що ви не приймаєте в собі. Є страх смерті, скажімо, є страх втратити здоров’я, а це асоціюється з ветеранами. Тому треба працювати над тим, щоб суспільство ставало зрілішим — ще з виховання за шкільною партою".
***
Якщо ви чи ваша знайома ветеранка потребуєте підтримки, звертайтеся до Fight For Right. Організація має значну експертизу в темі інвалідності та ресурси для посилення потенціалу людей з інвалідністю, зокрема ветеранок.
Нині Fight For Right надає психологічну та юридичну підтримку ветеранкам. Також запит можна залишити на гарячій лінії Fight For Right 0 800 30 66 33 або на пошті [email protected]
Fight For Right реалізує проєкт "Розширення можливостей ветеранок з інвалідністю" (“Empowering women veterans with disabilities”) завдяки підтримці Center for Disaster Philanthropy @funds4disaster для зміцнення спільноти людей з інвалідністю та розвитку й відновлення України.
