2 березня до Житомира з виставою "Безталанна" приїздив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Роль Івана — батька Софії, однієї з головних героїнь, виконав Народний артист України, актор театру та кіно Олексій Богданович. В інтерв'ю журналістці Суспільного Марії Кравчук актор розповів про театральне мистецтво під час війни, зростання інтересу молоді до театру та свою улюблену роль.
Глядачі купують квитки на вистави Київського театру імені Івана Франка за два-три місяці наперед. На вашу думку, чим викликаний такий інтерес публіки?
Я думаю, що такий ажіотаж спостерігається не лише в нашому театрі, а загалом по всій країні. Впевнений, що і у вашому місті ситуація подібна.
Не настільки. У Житомирі все ж можна придбати квитки на виставу напередодні.
У такі важкі та буремні часи на кожного вистачить психолога. Театр стає своєрідним "психологічним хабом", куди люди приходять сховатися від буденних проблем, обстрілів, "шахедів", негативної інформації та постійного обговорення негараздів. Адже неможливо безперервно перебувати в такому психологічно важкому стані. Театр дає людям розраду. Ще одна причина зростання інтересу — зникнення естрадних майданчиків, які майже не працюють. Але залишився контингент глядачів, які раніше їх відвідували, і тепер вони приходять до нас. Це чудово, якби не війна. Було б прекрасно, якби театр та мистецтво завжди мали такий попит. Дай Боже, щоб після перемоги ця зацікавленість не зникла.
У час війни є місце для культури та творчості?
Беззаперечно. Неможливо постійно перебувати у стані "колапсу", в якому ми зараз живемо. Людський організм цього просто не витримує. Люди прагнуть вірити у щось інше, мати ілюзію, а театр цю ілюзію дає. Театр дарує надію та відчуття перспективи життя. Саме тому люди тягнуться до нього. І це прекрасно, що на наші вистави неможливо дістати квитки за два-три місяці наперед. Нещодавно я хотів запросити своїх лікарів на виставу, але квитків не було. Вдалося знайти лише на дату через півтора місяця.
Чи має змінюватися театр під час війни та підлаштовуватися під сучасні реалії?
Я не думаю, що варто це робити. У радянські часи було прислів’я: "Ввечері в куплеті, вранці в газеті". Але театр не має реагувати на події настільки миттєво, адже для їх осмислення потрібен час. Тоді ми збоку, з віддалі подивимося на ці події, вони будуть більш правдиво відображені. Зараз усе надто болюче, і події можуть бути не правильно трактовані. Можливо, я помиляюся, не претендую на істину. Але мені здається, що зараз це робити не варто. Якщо в побутовому житті буде війна і в мистецькому теж, то це буде перебір. Людям треба давати надію та перспективу.
За моїми спостереженнями, зараз зростає інтерес молоді до української літератури та культури. Чи стало більше молодих людей відвідувати театр?
На щастя, так. Ще 20 років тому в театрі можна було побачити переважно школярів або людей старшого покоління. Натомість останнім часом молодь дедалі більше тягнеться до театру. Вони шукають тут щось особливе, прагнуть відчути та пізнати нове. Побутова сірість може затягувати, але мистецтво дає можливість піднятися над буденністю, прагнути до чогось "вищого".
Ви також актор кіно. Чи знімаєтеся зараз у фільмах чи серіалах?
Ні, зараз не знімаюся. Вже навіть не пам’ятаю, коли востаннє був на знімальному майданчику. Можливо, це просто такий період у моєму житті. Ролі, які мені пропонують, не до вподоби. Чесно кажучи, я не люблю серіали. Колись спробував у них зніматися, але повторювати цей досвід не хочу. Якби була вартісна пропозиція, то, мабуть, погодився б. Але поки її немає, я хочу витримати паузу. Та й, якщо чесно, зараз просто немає настрою для зйомок — відчуваю трохи депресивний стан.
Чи є різниця між грою актора у фільмах та на сцені театру? Існує думка, що у фільмі можна помилитися, адже сцену можна перезняти, а в театрі — ні.
Це вічне питання: чи відрізняється актор театру від актора кіно. Насправді, якщо актор хороший, то він буде хорошим і там, і там. Я не можу сказати, де грати простіше. Особисто мені цікавіше в театрі, бо там є творчий процес. Кіно — це дивний вид мистецтва: воно потребує тебе на короткий проміжок часу, а потім просто "викидає". У театрі ж є можливість постійно вдосконалюватися. Театр — це більш творчий "організм", тоді як у кіно, на мій погляд, мистецтва менше.
Яка ваша улюблена роль? Або в якій ви почуваєтеся найбільш комфортно?
Мабуть, моя остання роль, адже вона для мене ще свіжа й принадна, я нею "не награвся". Це роль Альфреда у виставі "Візит" за п’єсою Дюрренматта. Виставу ставлять у нашому театрі близько півтора року, і ця роль мене досі притягує — я з радістю виходжу на сцену. Є й інші вистави, які я граю багато років. Вони вже постаріли разом зі мною, і часом їх не надто хочеться грати. Але мушу, бо глядачі йдуть на ці постановки, хочуть їх бачити, і тому вони залишаються в репертуарі.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
