Житомирська художниця Наталія Мощенко малює з дитинства і вважає це своїм покликанням. Вона вже створила понад тисячу художніх робіт. В інтерв'ю Суспільному мисткиня розповіла, як з'являються ідеї її картин, що надихає, як змінилася її творчість після повномасштабного вторгнення Росії та як волонтерить разом із сином.
Коли і чому стали художницею?
Дуже подобалося малювати ще з дитинства. З часом я зрозуміла, що хист до малювання передався мені генетично від моїх родичів. Тому від початку я відчувала, що це — моє покликання. Ще з початкових класів мама водила мене на гурток малювання. Після закінчення школи я пішла навчатися у вищий художній заклад. Все моє подальше життя було пов'язане винятково з творчістю.
Чи пам'ятаєте свою першу картину? Що це було?
Я пам'ятаю свою першу справжню серйозну картину. Саме нею я охрестила себе званням — художник. Картина "Соняшники" була написана у 2003 році олійними фарбами та має розмір 60 на 85 сантиметрів. На той час мені виповнилося 20 років. Відтоді "Соняшники" прикрашають стіни батьківського будинку.
В яких техніках працюєте?
Творчість — процес доволі динамічний. Техніки і стилі виконання картин залежать від багатьох факторів. Наприклад, від матеріалів, які доступні на той момент. Наразі я віддаю перевагу полотну та акриловим фарбам.
Бувало таке, що закохувалася в якийсь відомий твір і намагалася створити щось подібне в тому ж стилі. Також на техніку і стиль впливає настрій художника, грайливість, мода, вподобання більшості поціновувачів та інше.
Одного дня зародився мій власний стиль виконання робіт. В ньому я створила серію картин під назвою "Абетка стилю". На сьогоднішній день я також працюю в цьому стилі. Але паралельно практикую інші. Все залежить від сюжету.
Чи можете пригадати приблизно, скільки картин написали?
За багато років творчого життя кількість робіт вже перевищила тисячу. Я не знаю, чи ведуть такі підрахунки мої колеги. Але мені здається, що неможливо рахувати свої картини, якщо це творчість для свого власного задоволення та для души. Ніхто ж не рахує, скільки він зробив подихів на день. Зі своїми картинами я маю такі ж відчуття —малюю, як дихаю. Інша справа, якщо це комерція. В такому випадку я чітко розумію, скільки потрібно написати картин і по якій ціні продати, щоб отримати певний фінансовий результат.
Що малюєте найчастіше? Як з'являються ідеї?
Ще з дитинства малюю все, що бачу. Але з віком навчилася бачити не лише очима, а й серцем. Підключаю інтуїцію. Пробудила в собі маленьку саму себе і дивлюся на світ через призму дитячих почуттів. Таким чином було написано багато різних дивних образів тваринного та рослинного походження. Використовую яскраві, насичені кольори та контрастні сполучення. Такі картини викликають приємні емоції у глядачів, занурюють людей у спогади безтурботного щасливого дитинства. Також пишу різні сюжети в інших стилях. Але вони поєднані між собою характерними рисами, тому мої поціновувачі завжди можуть впізнати мене, як автора.
Ідеї з'являються з навколишнього середовища. Я надаю їм філософського значення, прописую історію, і тому картини завжди загадкові та магічні. Дуже часто мої картини — це внутрішні переживання. Наприклад, коли відчувала глибокий душевний спокій, я писала туманний ліс. А коли біль — чорних птахів.
Що надихає?
Надихають люди, події, природа, книги та власні роздуми про щось захмарне. Дуже часто чекаю, допоки ідея сама знайде мене.
Однією з останніх таких ідей була калина біля батьківського будинку. Цю калину я виростила у вигляді дерева на штампі (дуже люблю садівництво). І цей єдиний стовбур знесло шматком російського снаряду, який прилетів до батьків на ділянку. Але калина не здалася і з кореня пустила безліч нових потужних гілочок. Ця картина має назву "Горихвістка". Саме ця пташка, яка сидить на зламаному стовбурі на моїй картині, символізує снаряд російської армії. А калина символізує Україну, яка не здається, і обов'язково стане ще більш сильною та красивою.
Як початок повномасштабної війни вплинув на Вас, як на художницю? Чи хотілося творити, чи навпаки — відчували якусь апатію?
В перші дні повномасштабної війни звісно ж всі були дуже налякані. Писати картини на той час не було ні сил, ні бажання, ні можливостей. До того ж наш будинок був наповнений людьми, яких ми прихистили. Моя домашня майстерня стала кімнатою для гостей. У зв'язку з цим я мала достатньо домашньої роботи, щоб всі почувалися затишно та безпечно.
З часом все змінилося. З'явилося трохи вільного часу для творчості. Для мене стало потрясінням, коли російська армія знищила музей Марії Примаченко. Саме це наштовхнуло мене до надзвичайно активного процесу створення картин на підтримку української культури та традицій. Однією з таких картин стала "Берегиня". Наразі продовжую цей шлях.
Ви разом із сином волонтерите, малюєте і своєю творчістю збираєте донати. Розкажіть про ці благодійні акції.
Час від часу підключаю сина до волонтерської діяльності. Сідаємо разом і малюємо невеличкі картинки з казковими сюжетами. Потім в соціальних мережах створюємо оголошення та збираємо кошти для наших військових. Син дуже захоплюється подібними акціями. Окрім того, я час від часу виставляю на аукціони свої власні картини.
Малюючи, прогнозуєте, що публіка прийме, а що ні?
Досвід навчив розуміти, що прийме публіка, а що ні. Є сюжети, які будуть завжди подобатися людям, наприклад, щось українське традиційне. Або для інтер'єру: тваринки, пейзажі, квіти. Є сюжети тематичні, які краще підлаштувати під свято, пори року, якісь вагомі події в країні і подібне. Маю доволі багато цікавих спостережень щодо вподобань людей стосовно картин і активно цим користуюся.
Коли починаєте роботу над новою картиною, чи маєте чітке уявлення, якою вона буде? Чи під час процесу все змінюється?
Коли маю якусь ідею, завжди попередньо пропрацьовую ескіз. Шукаю найкращу кольорову гамму, розташування елементів на полотні, витягую контрасти. Коли вже починаю писати картину, то вона ніби проситься жити своїм власним життям. Вже в процесі роботи завжди може щось кардинально змінитися. Але завжди на краще. Навіть банальна пляма, яка пошкодила картину, коли з рук вискочив пензлик, призведе до кращого варіанту.
Дуже часто відбувається процес імпровізації. Тим творчість ще цікавіша.
Скільки часу може піти на створення однієї картини?
Я завжди веду дві паралелі створення картин. Перша — це картини, які я дуже добре продумую, довго пишу і дорого продаю. Процес створення такої картини може зайняти навіть 3 місяці. Друга — це картини, які не мають якогось вагомого філософського змісту, створюються швидко і багатьом фінансово доступні.
Чи влаштовували виставки власних робіт?
Був період, коли я вела активне публічне творче життя. З серією картин "Абетка стилю" я організувала 7 персональних художніх виставок в містах України. Багато спілкувалася з журналістами радіо та телебачення. Бережу вирізки з журналів, які публікували мої інтерв'ю. Але життя відкоригувало мої творчі плани, коли народився малюк. Відтоді моя творчість відходить на другий план та чекає свого нового старту, до якого я зараз активно готуюся.
Над чим зараз працюєте? Що у планах?
Зараз працюю над серією картин, які згодом планую виставляти. Сюди увійде "Берегиня" та інші роботи, які будуть підтримувати українські традиції. Паралельно з цим працюю над замовленнями. Приємно, що люди звертаються до мене за картинами.
Раніше Суспільне розповідало, що син Наталії, тоді першокласник із Житомира Кирило Мощенко займається волонтерством від початку повномасштабного вторгнення. Він малює картинки, продає їх, а виручені гроші передає на допомогу Збройним силам України.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
