Український піаніст Євген Хмара був у Житомирі з концертною програмою "Музика для зцілення душі". Як розповів артист, унікальність туру в тому, що гроші спрямують на потреби військових.
Кореспонденти Суспільного зустрілися з піаністом перед концертом і записали інтерв’ю про творчість, музику та культурну дипломатію українських артистів за кордоном.
Знаю, що ви декілька годин тому приїхали в Житомир, і побачила в Instagram, що вже запостили фото. Крім Михайлівської вулиці і Михайлівського собору, чи вдалося ще щось побачити?
Знаєте, "бігла через місточок, вхопила кленовий листочок" — оце про нас, коли ми приїжджаємо в якісь міста. Справді, Михайлівський собор. Ми там зупинились, в смачній кав'ярні випили кави. Звичайно, я знаю, назву не будемо казати, тепер це центральний житомирський парк. Обожнює його син. Місточком, по якому неодноразово я гуляв. І з житомирянами ми знайомі через культурну версію дня Житомира. Неодноразово я тут був, за що дуже вдячний насправді місцевій владі, за організацію саме таких подій, тому що мені здається, що така культурна версія, вона привчає все-таки українців до чогось іншого. Таким чином я дуже вірю в силу культури, і мені здається, що це теж певний базис нашої держави. Тому прямо клас, я дуже щасливий бути тут сьогодні.
Ви приїжджаєте в кожне місто, і я переконана, що ви відчуваєте певний вайб цього міста. А скажіть, будь ласка, які асоціації з Житомиром?
З Житомиром — це молоді красиві люди, це однозначно. Це перше, тому що кожен раз, коли я тут, дівчата, хлопці завжди танцюють, дуже активні, дуже відкриті, знаєте дуже такі, я не знаю — от чесні. Можна так сказати? Знаєте, коли є така аудиторія, коли їм щось не подобається, мені здається, вони це проявляють. Коли щось подобається, вони це теж дуже проявляють в позитивному плані.
Емоційно відкриті?
Це абсолютно так, це про Житомир.
Ваша програма так і називається "Музика для зцілення душі". У мене до вас зустрічне запитання, як музика зцілює?
І знеболювальне, і те, що справді зцілює, і те, що в першу чергу взагалі про життя. Якщо говорити, музика — це мова, і це те, що музика здатна розказати, розкрити, коли ти не можеш щось пояснити словами. Музика дозволяє знаходити ті ключики, які десь лежать, незрозуміло де. Музика їх знаходить, і завдяки цим ключикам потім відкриваються якісь іноді двері, а іноді потаємні куточки наших душ та сердець, і це однозначно.
Як ви знаходите ці паролі, ці ключики до музики? Чи вона вас знаходить?
Ви класне питання задали, тому що в мене є свій жарт про те, як приходить музика. А я не знаю, не можу пояснити, і вигадав таке пояснення — як wi-fi роутер. Коли в тебе немає паролю доступу, ти не під'єднаєшся до інтернету, то тут так само. Тобто музика, вона ж не пишеться для чогось чи для когось. Вона приходить в той чи інший період. І сьогодні, як кожен українець переживає свій біль, свої страждання, своє світло, яке треба тримати, цю вертикаль світла, тому, якщо ми всі зневіримось — не буде цієї перемоги. Тобто це дуже важливо насправді.
Як тримати цей баланс, де його знаходити?
Ви розумієте, Тетяно, щоб я зараз не відповів, як пояснити мамі, дружині, доньці, які втратили свого батька? Жодних слів не може бути. І насправді, повертаючись до музики, мені здається, що музика може трошечки допомогти, але ніхто і нічого ніколи не загоїть ці рани по-справжньому. Але в той самий момент, от в Святому письмі було написано: "По Вірі нашій, да буде нам". І, чому я кажу про те, що світло потрібно тримати, тому що наша віра здатна створювати реальність навколо нас. Коли ми всі в унісон будемо на 100% вірити, що ця перемога буде. Знаєте, от я жартую, у нас тут українці люблять застілля, кажуть там: "За перемогу". Так от, дуже важливо додавати: "За перемогу у 2024 році". І всі, якщо в унісон почнемо так робити, так воно і буде. Дивіться, ми дивом не впали. Це було диво, що ми продовжуємо бути українцями.
Ми пам’ятаємо 2022 рік.
Абсолютно. Я переконаний, що таким самим дивом ця війна закінчиться. Ми не знаємо як, ми не пророки. Але я переконаний, що вона закінчиться в один день, всі наші хлопці та дівчата будуть повертатись додому. Ми всі будемо ридати від цього щастя, але однозначно я вірю всім серцем в те, що Україна вона настільки буде потужною, настільки ми переживемо. І це буде, знаєте, такий поштовх, тобто всі країни, до яких ми сьогодні прагнемо, вони будуть до нас приїжджати і дивитись на нас. І це не якась там зверхність, просто дуже вірю, що так буде. Я закликав до того, що всі ми маємо в це вірити, бо так буде.
Якщо на сьогоднішній день сказати, хто такі українці, то як би ви описали?
Давайте трошки історично, хто такі українці. Українці — це люди, які завжди співали, які збирались родинами, селами. В яких є оце відчуття, клітинне, на рівні ДНК, сімейності, любові до землі. Бо українці — це землероби, українці — це нація, яка пережила війни, нація, яка пережила голодомори, таку кількість революції, ще одна війна, настільки масштабна, і масштабніша війна після Другої світової війни. Які ми тепер? Ми можемо бути от такими, розумієте, до небес широченними. А є вислів, все що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Так от тепер на рівні ДНК, на клітинному рівні, хто такі українці. Але був Радянський союз, який прийшов і сказав, що ми тут якийсь придаток до боліт, а центр десь там на болотах, а ми якісь не такі. Люди, які розмовляють українською — це люди з села, еліта розмовляє мовою 404. Розумієте, тобто, скільки підмін, і ми, на жаль, сьогодні — це комплекс меншовартості українців. Він трошки змінюється, насправді війна це змінює. Але все-таки, що ми такі, десь не такі, там десь краще. Це те, що мене найбільше дратує, тому насправді потрібно просто зрозуміти, хто ми, бо ми неймовірні. Але для цього, безумовно, потрібно працювати, не лежати на дивані, і казати, так от ми справді класні українці. Ні, через труд, а все інше в нас є. Подивіться, найкращі айтішники, дивіться артисти там циркового жанру, Господи зараз я буду парераховувати, подивитись на Європу, на Штати. Та всюди українці працюють, і круті українці.
Дуже багато українців виїхало за кордон. Як їх повернути з вашої точки зору? Я розумію, що ви не політик, щоб давати такі відповіді на питання, але як ви бачите цю ситуацію?
Україна переможе, в мене в цьому немає сумнівів. І, коли Україна знову стане на ноги, почнуть загоювати ці рани, до нас не те що повернуться наші українці, до нас почнуть їхати іммігранти з інших країн. От зараз знову я не хочу включати тут Вангу і казати, з яких країн хто, куди буде приїжджати, але величезна територія, з фантастичною землею, з фантастичними людьми, два моря, розумієте. Тут скільки ще нових міст навіть можна побудувати, не кажучи про той ресурс, який є вже сьогодні. Тому знову ж таки, можливо, моя відповідь в рожевих окулярах, можливо, був би я політиком треба було відповідати більш конкретно, що потрібно поетапно зробити це, справді має бути програма.
Але в першу чергу от, коли не прийде це усвідомлення потужності саме цієї землі, у нас не буде бажання їхати кудись. Війна справді змінила дуже сильно кожного з нас, війна змінила музику, яка приходить, і справді для мене це парадокс, тому що коли я сидів в сльозах 24 лютого 22-го року і грав ці перші мелодії, на другий день справді почали приходити якісь позитивні мелодії. Ще раз кажу, знаєте, тут, як коли ти кладеш щось на ваги, з іншого боку треба щось покласти. Я от розумію, що весь цей біль сьогодні український, а з іншого боку є енергоінформаційна субстанція під назвою музика, яка здатна звучати. Саме так, в такому прояві, як ми її чуємо, тільки на цій планеті. Тому що тут певний хімічний склад нашої атмосфери, музика — це хвилі, які розповсюджується серед атмосфер, як доказ тому послухайте музику під водою. Вона там буде звучати абсолютно по-іншому, Трошки метафізики, вибачте, але мав сказати.
От так музика справді має прямий вплив на наші організми. Як доказ, подивіться на ютубі десь, як висипають якийсь пісок на поверхню, вмикають музику, цей пісок починає структуруватися. Так само відбувається з водою — вона змінює свою структуру молекул води. Ну, а ми з вами люди ці 70% води, тому дійсно музика дуже впливає, те, яка вона приходить. Я ніколи не знаю, яка прийде, але справді от чомусь, коли почалась війна, мені хочеться якомога світлої музики грати.
Я знаю, що ви з дитинства були закохані в авіацію. Це правда?
Правда.
А як сталося, що з семи років ви почали писати музику?
Авіація нікуди не ділась, абсолютно, вона в серці. Мені так шкода, що сьогодні не видно цих літачків, тому що, не дивлячись на свій вік, вже здоровий лоб, але, коли летить літак, я все одно дивлюся завжди в небо. Це дійсно любов, я вмію керувати літаком, в мене є історія з компанією «Антонов». Насправді я мав летіти на 30-річчя Незалежності в «Мрії» з роялем на борту.
Тобто те, що трапилося з "Мрією", для вас це був…
Дивіться, для мене це особистість. "Мрія" Ан-225 — наш літак — це особистість, і втрата. От як я втратив рояль величезний під час повномасштабного вторгнення, так само це для мене особистості, абсолютно. Я дуже вірю, що звичайно "Мрія" номер один, вона похоронена. Але буде "Мрія" номер два, яка полетить, розправити своєї крильця, покаже знову всьому світу цей наш символ, бо це символ України. От Ейфелева вежа — це Париж, Франція, а Ан-225 — це символ нашої України.
Ви пам’ятаєте свій перший музичний інструмент?
Звичайно, це металофон (такого розміру) дитячий, на якому я грав чайними ложечками.
Які були враження тоді у вас маленького?
Та які враження, я не пам'ятаю враження, тому що я маленьким був.
Ви не розуміли, що відбувається, вам просто подобалось?
Мені просто подобалося повторювати ті мелодії, які звучали в просторі. Я їх намагався відтворювати, не знаючи взагалі музичної грамоти. І, до речі, мені сьогодні дуже цікаво спостерігати за своїм сином, який потроху починає освоювати інструменти. Ми з ним почали грати в гру "Мажор-мінор". Мажор — це весело, мінор — це сумно. І зараз я йому прямо нажимаю так, він такий — мажор, я нажимаю — мінор, тобто автоматично. Я розумію, що в мене такого слуху не було в дитинстві, а він прямо це так швидко, от я прямо думаю, не знаю. Я не дуже вірю, що він буде музикантом. Якщо чесно, мені здається дуже рідко так відбувається, коли там, це стереотипи знаєте, ми були медиками, і ти будеш медиком, і діти твоїх дітей теж будуть медиками.
Тобто ви з тих батьків, хто не наполягає?
Однозначно, ми за право вибору. І от я вважаю, що найбільше диво на нашій планеті — це є життя, та, друге диво — це йти своїм шляхом.
А ми з вами поговоримо про те, що всі обговорюють — це звільнення Валерія Залужного.
Ви знаєте, я просто думаю, що ми настільки звикли все сприймати через політичну призму, і, можливо, так воно є. Але все-таки Валерій Федорович заслуговує на таку подяку від українського народу, що її неможливо описати словами, просто неможливо. Це велич, завдяки саме ньому, я вважаю, звичайно, і в українському народу. Але він — головнокомандувач. Ми вистояли, ми витримали цей натиск повномасштабного вторгнення, коли Росія сюди йшла, там за три дні получити Київ і так далі. Потрібно підтримувати владу, особливо під час війни, однозначно. Якщо сьогодні ми будемо розгойдувати якісь гойдали, це все може спричинити якісь революції. Ми ж не говоримо про великі революції, це може бути якийсь маленький островок, але це точно все, що сьогодні подібне може відбуватися. Я вважаю, що це може додати сили ворогу, тому насправді підтримуємо сьогодні чинну владу, це необхідно. Коли закінчиться війна, ми будемо розбиратись, хто правий, хто винний. І там вже будемо виходити відстоювати свої права, бо ми демократичне суспільство, і на відміну від країни 404, ми абсолютно вільно можемо це робити. І навіть з вами спілкуватись на телебаченні і говорити про наші справжні думки.
У вас дуже багато зборів на сторінці в Instagram, я звернула на це увагу. А наскільки зараз складно це робити в сьогоднішніх умовах?
Це той момент, коли трошки про негатив скажу. Дивіться, як тільки починаєш виставляти щось в соціальних мережах, ти одразу потрапляєш в тіньові бани. Тіньовий бан — що це таке. Це, коли просто люди не бачать того, що ти робиш. Я з них, мені здається, вже просто переставив вилазити. Про що це говорить? Це говорить про те, що хтось там, хто керує цими соціальними мережами, це допускає, це робить для того, щоб нас було менше. В той самий момент, і все правильно ви сказали, що в українців стало набагато менше грошей. Я переконаний в тому, що потрібно виїжджати за кордон, потрібно продовжувати показувати нашу культуру, яка потім принесе в наш бюджет, нашим військовим, нашим медикам ту допомогу. Справді необхідно, тому, я вважаю, що артисти мають виїжджати, бо…
Ми маємо нагадувати про себе і про те, що відбувається в Україні. Я правильно вас розумію?
Абсолютно правильно. Я просто хотів сказати, що тільки, наприклад, Джамала, вона принесла там приблизило мільярд доларів допомоги. То я думаю, що кожен українець, який може виступати за кордоном, в якого зрозумілий міжнародний формат, я переконаний, що потрібно прямо на державному рівні це робити.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
