97-річний Мойсей Вайншельбойм живе у Бердичеві. Там його знають як дядю Мішу. Під час Другої світової війни, коли почалися переслідування та масові вбивства євреїв, зокрема, й у Бердичеві, він був ще хлопчиком, — і виявився єдиним із великої родини, який вижив під час Голокосту.
- Ви любите носити білі сорочки?
- Так, я от і ношу. Якщо ти ходиш в синагогу і поважаєш Бога.
- У вас їх багато?
- Я можу й вам дати, якщо потрібно.
З такого діалогу розпочалася розмова із Мойсеєм Вайншельбоймом. Чоловік розповів, що закінчив 4 класи у єврейській школі, навчався на ідиш, а 5 і 6 — українською, тому й залишився живим. Загалом від смерті він рятувався тричі.
За словами дяді Міші, їх в сім'ї було шестеро дітей. Жили бідно. Вдома розмовляли на їдиш. Щосуботи на свята батьки ходили до синагоги. Коли німецькі окупанти створили гетто, родину Вайншельбойм змусили туди переселитися. Вранці 15 вересня 1941 року матір, брата та двох сестер разом з іншими євреями німці та місцеві поліцаї зібрали на базарі та повели на розстріл. Декілька сотень ремісників залишили в гетто, з-поміж яких був і його батько. Чоловік пригадав: коли німці в той день увірвалися до будинку, мати пекла хліб і встигла заховати його, маленького, у ніші біля печі. Коли вибрався, у хаті ще були німці.
"Вони запитали: "Ти тут ще ходиш?" Вони не сказали "єврейчик", а сказали "жидочок". А я кажу: "Мене мама залишила хліб витягнути". "Тобі хліб буде земля", — так сказали два поліцаї. Я мовчав, а потім вони пішли і щось витаскували із шафи. Хотіли щось цінне взяти, ці два поліцаї, я подумав, що треба втікати, інакше я буду там, де і всі", — пригадав той день Мойсей Вайншельбойм.
За словами чоловіка, він тоді втік до стайні за містом до знайомого конюха. Той заховав його в ящик для січки. Накрив плащем та залишив маленький отвір, щоб Михайло міг дихати.
"І я пролежав там до трьох годин дня. Він сказав: "Все, облава закінчилася, можеш виходити". Я не можу собі уявити, як поліцаї могли бути такими. Ну, німці є німці. А поліцаї були ж українці? Як вони могли розстрілювати? Одній дівчині було 16 років, іншій — 18, мамі — 46 років", — розповів дядя Міша.
Наприкінці жовтня 1941 року Михайла та його батька забрали на територію монастиря. Згодом їх погнали в колонах на розстріл.
"Після 13 років ти сам відповідаєш за свої дії. У нас такий закон у євреїв. Я хочу жити, і я подумав, що робити. Треба якось залишитися другий раз. Цей бур'ян був, і комбайн у бур'яні стояв. Я в цей бур'ян, під комбайн заскочив. І так по-пластунськи, по-пластунськи виліз", — пригадав 97-річний чоловік.
Дядя Міша розповів, як бадилля й каміння дерли йому голі коліна й живіт, але він повз далі. Прихисток знайшов в одній родині. Та родина жила надголодь, і він ходив по сусідніх селах та випрошував їжу.
"Я рік ходив і просив хліб. Ніхто мене не підозрював, нічого. Я українською мовою балакав добре, я ж не казав, що я єврей. Всі кажуть, що я не схожий", — говорить чоловік.
У серпні 1942 року його втретє затримали двоє поліцаїв.
"Знімай штани!", — сказали Вибачайте, але я мушу це розказати. Вони подивилися і сказали: "Нам все ясно, одягайся". Я був у фуфайці. А брат мене навчив плавати. Я думаю, якщо я тут не втечу, то мені каюк буде. То я так тихенько розтягнув фуфайку. І якраз посередині моста, бо там річка була, то я з того моста у річку стрибнув. Як качка набирав повітря і пірнав", — поділився спогадами дядя Міша.
Каже, що йому знову вдалося втекти. Його прихистила українська родина, в якій він залишився.
"Я їм розповідаю, що вони всі плачуть. Нагріли балію води, мене купають. Покупали мене, одягнули", — розповів Мойсей Вайншельбойм.
Після звільнення Бердичева Михайло повернувся назад у місто. У 1954 році він одружився з Софією Кац. Весілля відбулося з дотриманням єврейських традицій. Дружина померла 10 років тому, і зараз він живе один. Дядя Міша говорить, що Мойсеєм його назвали на честь діда.
"Він дуже любив землю. І батько любив землю, і я також люблю землю. У мого діда був вишневий сад. Так йому дали прізвище Вайншельбойм. Вайншель — це вишня, а бойм — це дерево. Вишневе дерево. Я люблю жінок. Це мій недолік. Моя теща колись казала: "Мішенька, у тебе дуже рідкі пальці". Я люблю давати. У нас є Тора — вчення, як жити. Перше — ворушись, друге — дай бідному, третє — ніколи не сперечайтеся", — розповів 97-річний бердичівлянин Мойсей Вайншельбойм, який пережив Голокост.
За інформацією краєзнавця із Бердичева Анатолія Горобчука, до другої світової війни у Бердичеві проживали 38 відсотків євреїв. За даними Надзвичайної державної комісії, загальна кількість розстріляних у Бердичеві та його околицях становила 38 тисяч 536 людей, із них — майже 30 тисяч євреїв.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
