В квітні 2022 року на Житомирщині почав діяти вибухотехнічний загін зведеної служби Нацполіції по розмінуванню деокупованих територій. Очолив його Володимир Підкуйко. З того часу вибухотехніки житомирської Нацполіції розчищали різні території України. Про специфіку роботи, характер замінувань, особливості мін та боєприпасів керівник відділу вибухотехнічної служби Нацполіції Житомирщини Володимир Підкуйко розповів в інтерв’ю Суспільному.
Пане Володимире, знаємо, що ви сьогодні перебуваєте на ротації, звідки повернулися?
20 листопада ми повернулися з Харківської області. А перед цим були на ротації в Київській області. Взагалі з початком повномасштабного наступу, з квітня місяця почав діяти вибухотехнічний загін зведеної служби Нацполіції в області по розмінуванню деокупованих територій держави. Оскільки першими були деокуповані Київщина та Житомирщина, перша група зведеного загону була направлена саме туди. І там одними з перших почали працювати наші житомирські вибухотехніки. Зараз, з початком деокупації Херсонської області, вибухотехніки в складі зведеного загону працюють на півдні. Тобто ми 20 листопада повернулися з Харківщини, і одразу наступна група моїх колег поїхала розміновувати Херсонщину.
До повномасштабної війни чи мали практичний досвід та практику проведення розмінувань, тому що зараз це певно неспівмірний досвід?
Взагалі, якщо розібратися, до початку повномасштабного вторгнення наша специфіка роботи полягала в знищенні вибухонебезпечних предметів у рамках кримінальних проваджень, оскільки ми являємось вибухотехнічною службою Національної поліції. Тобто, все що було кримінального, незаконний обіг зброї, боєприпасів, вибухових речовин, незаконне поводження, анонімки по замінуванню, підриви, вибухи в рамках кримінального провадження – це була наша специфіка. Суцільного розмінування територій до повномасштабного наступу не проводили. З початком відкритої агресії роботи по розмінуванню стало набагато більше і, відповідно, сил саперних підрозділів лише ЗСУ не вистачає для таких робіт. Тому залучають всіх можливих саперів різних структурних підрозділів України, в тому числі і нас.
Розкажіть, що вас найбільше вразило, яким є характер замінувань?
В кожному регіоні свої особливості.
Київщина, приміром, була не стільки замінована, скільки там багато було залишених боєприпасів, боєкомплектів від різної зброї. Російські війська на Київщину зайшли під враженням перемоги, швидкого наступу і сподівалися швидко взяти всю Україну. Тому вони Київщину цілеспрямовано в масштабних обсягах не заміновували. Після них в більшості залишилися нерозірвані боєприпаси, і саме з ними була складність в розмінуванні.
Харківська область була окупована довгий період, російські війська там знаходилися тривалий час. І в них був час створити мінні поля. Певні ділянки заміновували вручну, багато ділянок було заміновано дистанційно, за допомогою "Ураганів", "Смерчів". Дуже великі площі були заміновані касетними боєприпасами. Ось в цьому була специфіка Харківщини. Тобто Харківщину вони мінували цілеспрямовано. Але, на мою думку, в Харківській області вони не очікували, що їх звідти виб’ють, тому територію мінувати мінували, але мінування відбувалося в основному ручне, близько до їхніх позицій, в районах зосередження. А дистанційно вони мінували поля і населені пункти.
В Херсонській області росіяни очікували, що їх виб’ють і тому вони почали свідомо мінувати, з метою нанести максимальну шкоду тим підрозділам, які прийдуть на звільнені території. Мінували будинки, підходи до них, господарські та адмінбудівлі, вулиці, мінували транспорт, створювали пастки. І все для того, щоб зробити максимальну шкоду. І якраз ця шкода була спрямована на інженерно-саперні підрозділи і підрозділи вибухотехніків, які будуть займатися розмінуванням. Тобто, починаючи від вхідних дверей і закінчуючи меблями – все заміновано і заміновано дуже розумно, хитро, з усіма можливими, якими лише можна придумати, пастками.
Починаючи роботу, ви знаєте про те, що заміновано буквально кожний сантиметр. Як підступитися до потрібної території, з чого починається робота саперів?
Для цього використовуються три елементи. Перший – найголовніший і найважливіший, це особиста увага, знання, досвід і розуміння принципу дії тих чи інших мін: як вони можуть бути встановлені та їх характерні демаскуючі ознаки. Те, що ти можеш побачити візуально і інтуїтивно розуміти: де вони можуть бути встановлені, яким чином і як їх розпізнати візуально.
Другий момент – це застосування спеціальних саперних приладів. Це міношукачі, які реагують на наявність металу в ґрунті, на поверхні, це незамінний елемент.
І третій елемент – це саперний щуп, яким ми працюємо після проходження міношукачем і візуального огляду. Металевим щупом прощупується ґрунт для виявлення занурених вглиб певних предметів, мін і таке інше. Цих трьох елементів достатньо, щоб виявляти міни в певних ділянках. Ну, і звісно грає роль специфіка території. Одна справа, якщо це мінне поле, тобто, приміром, поле соняшника чи чогось іншого. Інша річ, коли це ґрунтова чи асфальтована дорога. Були, навіть, випадки, коли під асфальтом довгий час знаходилися боєприпаси, і під час ремонту дороги на них наїжджала дорожня техніка, автівки. І третій вид специфіки полягає в розмінуванні приміщень.
Як ви готуєтеся до робочого дня? Які мають бути особистісні якості і чи можна звикнути до такої роботи?
Основне – це бойове здорове налаштування на результат. І навпаки, звичка грає злий жарт. Коли ти звикаєш до боєприпасу і вважаєш, що маєш достатній рівень знань, це може зіграти злий жарт, і можна припуститися помилки. Тому кожного разу на кожний бойовий виїзд ми виходимо, як у перший раз, з дотриманням абсолютно всіх заходів безпеки.
Міна – це такий ворог, який не пробачає помилок, не має співчуття, ніяких поблажок і не дає ніяких шансів. Як тільки ти припустився найменшої помилки, вона обов’язково спрацює проти тебе. Ми розуміємо, що міна чи якийсь інженерно-саперний боєприпас, суть його одна – знищити ворога, неважливо, хто це. Вибух направлений на знищення, іншого варіанту немає: або ти знешкодиш боєприпас, або він.
Як ви, з точки зору професіоналізму, оцінюєте характер замінувань, який роблять росіяни?
По-різному. Трапляються такі ситуації, коли заміновано зовсім неграмотно. Таке враження, що їм просто дали міни і бійці РФ вперше бачили ці міни і просто порозкидали їх. Бували такі ситуації, що міни не були переведені в бойовий стан, можливо, вони і не знали, що їх потрібно переводити в бойовий стан. Тобто, грубо кажучи, болванку поклали і думали, що замінували. А бувають ситуації, коли ми бачимо, що фаховий підхід до мінування, використано маскування, розумні пастки і в таких місцях неочікуваних, що ми розуміємо, що там працювали спеціалісти. Не можна недооцінювати ворога, як би там не казали, готові вони – не готові. Вони готувалися до війни. Більше того, вони виготовили велику кількість нових зразків мін, боєприпасів, які на початок війни нам навіть були невідомі. Але, якби там не було, певні механізми роботи є, і ми їх використовуємо, і тому вдається зменшити втрати і підриви особового складу на таких боєприпасах. Хоча, як не прикро, такі випадки трапляються. Є вже випадки поранення і навіть загибелі наших колег в зоні бойових дій.
Як ви відновлюєтеся, готуєтеся і наскільки для вас виснажлива така робота?
Робота виснажлива як морально, так і фізично. А відновлюємося як? Повертаємося до родин, кожен знає, що вдома його чекають діти, дружини, родини. Це дуже сильно розслаблює, повертає до життя. Але буває, що пару днів має пройти, поки ти зрозумієш, що все, ти – вдома, все нормально, все спокійно. І вже вдома починаєш аналізувати, що було, чим ризикував. Бо коли ти там, то в процесі бойової роботи ти над цим не задумуєшся, чи це безпечно чи ні, які можуть бути наслідки. Є задача і її треба виконати.
Як ви оцінюєте, після перемоги скільки знадобиться часу, щоб повністю розмінувати територію?
Дуже багато. Одна річ – розчистити дороги, розчистити лінії електропередач і основні об’єкти життєзабезпечення. А інша річ – це провести суцільне розмінування тих самих населених пунктів, прилеглих територій, полів, лісів. Це багато років. Я не хочу прогнозувати, це п’ять чи десять років. Так, є непублічна формула, що один рік війни – це три роки розмінування. Можливо так воно і є. Але якщо порахувати роки війни, активних бойових дій і перемножити на цю цифру, я думаю, що це розмінування триватиме довгий час. І ще довгий час в лісах, в ярах будуть знаходити боєприпаси.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Ми вже зараз мусимо думати про контури перемоги" – історик Ярослав Грицак.
- "Вражав цинізм нанесення поранень" – лікарі з Радомишля про порятунок людей в перші тижні війни.
- "До останнього нікуди не поїду" – староста округу Брусилівщини Аліна Святнюк про перші дні війни.
- "За добу перекрили всі під’їзні дороги з Білорусі" – Іван Коруд про війну і відновлення Овруччини.
- "Тільки військовий опір може принести успіх" – журналіст Віталій Портников.
- "Ми робили те, що могли". Перших поранених Малинська лікарня на Житомирщині прийняла вже 24 лютого.
- Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя.
- "Найважче для мене в капеланстві – не розплакатися при хлопцях" – житомирянка Олена Легенчук.
- "Це був наказ військових" — міський голова Житомира Сергій Сухомлин про спуск води з річки Тетерів.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
