Зі шкільної парти – в Збройні сили України. І відразу у повітрянодесантні війська. З 2014 року десантник Влад захищає Україну від російських військ на сході країни. Про найважчі бої, завдання на перехоплення військових РФ, брак сну на фронті та мрії на після війни – про все це Влад розповів Суспільному Житомир.
Розкажіть, звідки ви?
Я з Дніпропетровської області. Служив у 25 окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді.
Ви давно у Збройних силах України?
Із 2013 року. Я діючий контрактник.
Служили без перерв?
Так, без перерв. Як із 2013 року розпочав, так і до сьогодні – на службі.
У період до 24 лютого ви теж були на фронті? Яка ситуація була там до повномасштабного російського вторгнення? Де дислокувалася ваша бригада, якщо можна, звісно, називати те місце? Якого характеру бої тривали до 24 лютого?
2014 рік запам'ятався мені відомим рейдом 95 окремої десантно-штурмової бригади на сході країни. Батальйон, в якому я служив, отримав завдання допомогти в цьому рейді. Нам, скажемо так, потрібно було відтягнути сили противника. Нам це вдалося. Тоді ми їх відтягнули в районі міста Шахтарськ. Відволікли на себе дуже багато сил і засобів противника. Після того була Кам'янка на донецькому напрямку, Авдіївка, Ясинуватська розв'язка…
То, виходить, всі "гарячі точки" були ваші?
Так. Тоді ми і на луганському напрямку були декілька разів. Але найгарячішим, звісно, в той час був донецький напрямок.
Що змінилось, починаючи із 24 лютого? Ви ж також на той момент були в "гарячих точках"?
Так, тоді це була зона ООС. 24 лютого ми стояли під Авдіївкою. Ми знали, що 24 лютого щось буде, але що конкретно, точно не знали. Хоча очікували. Очікували і готувалися. І вже 24 лютого, коли все це почалося, ми зрозуміли, що настав час діяти по-іншому. На той момент ми були загартовані і знали, що нам робити..
24 лютого якраз активізувалися бої на вашому напрямку?
Так.
А якщо порівняти, наприклад, 2014 рік, коли бої відбувалися лише на сході країни та 24 лютого, коли російські війська фактично вторглися на територію України. Чи змінилася специфіка ведення бойових дій? Адже відомо, що у 2014 році частина боїв тривала із залученням незаконних збройних формувань, а з 24 лютого це вже були регулярні російські війська.
Звісно, бої стали більш професійними. Якщо можна так сказати. Тобто, зник певний хаос. Ми відчули: у ворога є плани, є логістика, бої стали значно напруженішими. Особливо ми помітили це по роботі ворожої артилерії. Не секрет, що у противника вона була сильнішою. Принаймні, на той момент так було. Але, завдячуючи міжнародній допомозі, нашим партнерам із країн Європи та США, сьогодні все не так критично. Наша артилерія зараз вирівнюється. Ну, а тоді все було не так.
Та й "масовка" на той момент у них в них була чисельніша. Перевага їхніх військ, зокрема, і через мобілізацію у самопроголошених ЛНР/ДНР. Тобто спочатку повномасштабного вторгнення вони тиснули на нас і артилерією, і масовістю.
Розкажіть, будь ласка, про себе. Ви з Дніпровського регіону. Де ви навчалися? Чому стали військовим?
Я одразу після школи пішов у військо. Мене однокласник вмотивував. Казав: "Пішли на контрактну службу. Там ДШВ, парашути". Я й погодився. Мовляв, десантна романтика.
Це і є ваша освіта?
Так, це і є моя освіта. Я тоді пішов, мене прийняли – і я задоволений. До сьогодні задоволений. Адже я несу службу в дуже елітному роді українських військ. Це чудово. Це моя атмосфера. Ну і це вже реально моє життя. Нині і, впевнений, у майбутньому також.
Хочете далі зростати – професійно або кар'єрно?
Так, звісно. У цьому напрямку і рухаюся.
Плануєте ще десь спеціально навчатися?
Так, є свої плани. Будемо зростати.
Добре. А чи можете ви пригадати якісь найважчі моменти після 24 лютого. Де це було? Що загалом є найскладнішим у вашій роботі?
Найважчими були бої у Верхньоторецькому. І це було вже після 24 лютого. А найскладніше на фронті це те, що не вистачає часу на сон. Бо увесь час ти працюєш. Як тільки з'явилася вільна хвилинка, ти відразу намагаєшся упасти там, де можна. Ти знаєш, що треба одразу заснути, набратися сили, бо далі буде важче. І так воно й було. Кожного дня армія РФ наступала. А без сну ніяк, тобто без цієї енергії додаткової. Але нічого, ми впоралися, слава Богу. Дали собі раду, і зараз даємо. Та й далі будемо давати.
Чи змінилася тактика російських військових від 24 лютого, їхня поведінка? Адже понад дев'ять місяців триває повномасштабне вторгнення. За цей час їхні війська зазнали чимало втрат.
Ні, їхня поведінка не змінилася. І тактика теж. Хоча вони й почали відступати. Думаю, багато хто розуміє, що щось у них пішло не так. А в нас краще. У нас народ сильний. Підтримує. А вони інші, як тільки по мармизі отримують, так відразу і тікають. Їм просто треба дати гарну відсіч. А ми її даємо. Тож, вони і тікають. Так, вони гризуться між собою, бо в них безвихідь. Ми самі навіть чули з радіоперехоплень їхніх розмов. Був такий момент, коли ми захопили їхню радіостанцію і прослуховували, про що вони говорять. Говорили до своїх, що, якщо вони не будуть зараз наступати, то вони самі битимуть по них. Своєю ж артилерією по своїх. Ось така у них безвихідна тактика. А деякі кидали зброю і тікали. Казали: "Все!"
Що, здавалися у полон?
Так, здавалися.
Ви спілкувались із полоненими?
Ні. Мені не можна спілкуватися з ними. Я їх не люблю просто. Тож, у мене з ними розмови точно не вийшло б. Для цього є інші люди, які можуть з ними спілкуватися, а я ні.
Які плани після нашої Перемоги?
Відпочину. Вирушу у подорож, щоб побачити світ. А далі буду знову працювати.
На службі?
Так, на службі. Вийду на пенсію. Потім буде риболовля. Рибу ловити я люблю.
А вдома де рибалите? На Дніпрі?
Так. Коли був удома, то як тільки випадала вільна хвилинка, відразу ходив на риболовлю. Друзі телефонують, кличуть. І ми відразу вирушаємо.
Човен берете?
Ні, з берега рибалимо. Фідер.
А що ловите?
Коропа, карасика. Бувало, і хижака, і щучку піймаємо. Отже, все буде. Після війни, після перемоги. А ще дуже хотілося мені Червоною площею пройтися. Ну а що, треба ж комусь Москву спалити. Свого часу не спалили, коли треба було палити.
Цього разу впораєтесь. Впораємось всі гуртом.
Звичайно, всі разом. Всі гуртом.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Найважче, коли тиждень не виходиш на зв’язок з рідними", – десантник однієї із бригад ДШВ.
- "Стійкі фізично та психологічно", – інструктор ЗСУ про підготовку українських військових в Британії.
- "Ми вже зараз мусимо думати про контури перемоги" – історик Ярослав Грицак.
- "Маємо пам’ятати ціну майбутньої перемоги", – житомирянин, ветеран АТО Олександр Швецов.
- "Після перемоги залишуся працювати в ЗСУ", – Коля Сєрга під час відвідин Житомира.
- "Воюватимемо, доки не відвоюємо усі наші землі і людей", – житомирський військовий Захар Маковський.
- "Не вірила, допоки його не обійняла", – мама звільненого з полону Дмитра Козацького з Житомирщини.
- "Підготовка, яку я мав, допомогла мені вижити", – десантник, житомирський пластун Ігор Макарчук.
- "З росіянами можна говорити лише мовою зброї", – шахіст із Житомира Артем Сачук, який воює у ЗСУ.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
