Переселенці зі Сватового Луганської області Олена та Ганна Статко обрали Житомир замість Європи. Спокійне життя вчительки української мови Олени Статко, яка працювала в школі у Дебальцевому на Донеччині, закінчилося в січні 2015 року.
"Я опинилися якраз у вирі подій. Це саме Дебальцевський котел. Те, що довелося пережити, не передати ніякими словами, взагалі, було дуже страшно", – ділиться спогадами Олена Статко.
Олена пригадує, як швидко зібрала речі й останнім автобусом виїхала в Харків, а потім в Сватове, де живуть батьки з маленькою донькою.
"Жах війни не закінчився, тому що буквально у жовтні 2015 року вибухнули склади в Сватовому і триста тонн зброї, цих некерованих снарядів, розліталися містом, а ми з донькою розуміли, що це таке і було страшно померти", – каже Олена Статко.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого, окупація рідного міста Сватове, пропозиція окупантів співпрацювати – все це змусило Олену Статко переїжджати.
"Будинки були цілі, люди були цілі, ніхто не постраждав, але життя нормальне, адекватне закінчилося, – розповідає Олена Статко. – Це просто знущання, це такий моральний тиск, що ти навіть не витримуєш. Я вибухи переносила краще, ніж оцю окупацію з її моральним тиском".
Серед багатьох міст в Україні, куди можна переїхати, Олена та її донька обрали Житомир.
"Нам довелося пробути в окупації чотири місяці. За ці місяці я почала переосмислювати своє життя. Я сказала мамі, що все, досить, ми їдемо вступати до Житомира, збираємо речі і цього тижня виїжджаємо", – розповідає донька Олени Ганна Статко.
"Виїжджали через Європу, через територію Росії, – каже Олена Статко. – Нас дуже часто запитували, чому ми їдемо туди, де йде війна. Як ми можемо туди їхати взагалі і чи не краще нам залишитися в Європі? Але ми не бачили для себе там місця в плані розвитку, в плані життя. І для того, щоб стати студенткою, моїй доньці довелося подолати п'ять тисяч кілометрів".
Керівниця міської мобільної команди, яка опікується внутрішньо-переміщеними особами Ольга Колоша зазначає, що в Житомирі таких родин, як родина Статко, понад три тисячі.
"Мене вразила ця родина тим, що дівчинка, Анічка, така тендітна, вона з мамою помінялася місцями, – каже Ольга Колоша. – Коли вони приїхали разом із мамою, вона опікувалася мамою. Мама була розгублена, а дівчинку війна зробила занадто дорослою".
"Через всі ситуації, які мені довелося пройти, я змогла себе трохи згуртувати, особливо, коли ми виїжджали вже у 2022 році, – розповідає Ганна Статко. – Коли треба було вкладати для цього більше зусиль і більше уваги, коли більше було покладено на мене, ніж на маму. Я боялася смерті, як в сім років, так і в дев'ять, так і зараз майже в 16. Для мене все повторюється. Я справді цього найбільше боюся – померти".
Після перемоги Олена та Ганна планують повернутися до Сватового, де на них чекають рідні.
Читайте також
- Хоче бути щасливим: переселенець з Нікополя Георгій Прутков оселився у Житомирі.
- На Житомирщині переселенець із Бучанського району створює сувенірні тарілки на патріотичну тематику.
- "Планую працювати в Андрушівській лікарні до перемоги", – лікар-переселенець із Маріуполя Олег Шевченко.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
