Переселенець з Нікополя Георгій Прутков оселився у Житомирі. Студент розповів Суспільному, чому обрав це місто та як йому живеться у родині однокурсника.
"Страшно було. Війна – це війна. І я дуже гарно знаю історію. Першу і Другу світову я знаю, і що воно таке. В перші дні бомбили Київ і Славутич. У мене там родичі є. Тому, звичайно, було дуже тривожно, більше за них, ніж за себе. Я не думав, що війна дійде до Нікополя", – розповідає Георгій Прутков.
Коли Нікополь почали накривати вогнем з важкої артилерії, батько Георгія прийшов до нього в лікарню і сказав: "Збирайся, я відвезу тебе в Дніпро до тітки. Тут залишатися небезпечно".
"Збирався я швидко. У мене був портфель, куди увійшов ноутбук, деякі ліки, милиці, документи і одяг на перший час", – ділиться спогадами Георгій Прутков.
Георгій пригадує, що після ДТП, в якому він дивом залишився живим, почувався не дуже добре, але іншого виходу не було. В Дніпрі також було неспокійно і хлопець серед багатьох міст, в які йому пропонували виїхати, обрав Житомир.
"Мені розповідали, що Житомир – красиве місто, невеличке, спокійне, тихе. І я подумав, що це для мене найкращий варіант", – зазначає Георгій Прутков.
Георгій вступив в один із вишів Житомира. Як каже хлопець, йому скрізь щастить, тому що йому допомагає мама, його янгол-охоронець, яка померла рік тому.
"Дуже позитивна була людина, – розповідає Георгій Прутков. – Завжди шукала найкраще, була активна. Дуже добра була. Постійно тягнула нас в якісь подорожі. Я теж дуже активний. Не можу сидіти на місці. Так звик, що треба кудись іти, кудись поспішати, щось робити. У мене тут багато друзів, але нове місто, нові проблеми і тривоги".
Однокурсник Гергія Пруткова Іван Невмержицький каже, що на Георгія завжди можна покластися.
"Георгій дуже швидкий, веселий, енергійний, – розповідає Іван Невмержицький. – За ним дуже швидко треба встигати, він завжди перший. Як він став старостою? У нас було зібрання. Ми сиділи, а наш куратор запитав: "Хто хоче бути старостою?". Всі сиділи, мовчали. А Жора каже: "Давайте я буду". Так він став старостою. Він завжди комусь у чомусь допомагає".
Для Олексія Єременка Георгій став братом, а для його мами – другим сином. Хлопці познайомилися, коли їм видавали направлення на поселення в гуртожиток.
"Він здався спочатку таким цікавим, потом здружилися, – розповідає однокурсник Георгія Олексій Єременко. – Потім почалися прильоти в Житомир. Батькам розповів, що отака ситуація: він залишився сам. А вони кажуть: "Звони йому, нехай до нас приїжджає". Я йому сказав куди їхати і так він живе у мене. Батьки ставляться до нього, як до рідного сина".
"Ми надавали талони на гуманітарну допомогу, Георгій оформляв документи і ми запитали його, чим можемо допомогти, – розповідає представниця соціальної служби Житомира Ольга Колоша. – І він тоді сказав таку фразу, яка заполонила взагалі наше серце: "Мені то, взагалі, нічого не потрібно, хіба що пательню".
"Тут люди трішки інші: вони добріші, прийдуть на допомогу, підтримають. Тому треба не боятися, а треба сподіватися на краще", – зазначає Георгій Прутков.
Георгій Прутков смачно готує, грає на гітарі, хоче, щоб швидше закінчилася війна, і хоче бути щасливим.
Читайте також
- На Житомирщині переселенець із Бучанського району створює сувенірні тарілки на патріотичну тематику.
- "Планую працювати в Андрушівській лікарні до перемоги", – лікар-переселенець із Маріуполя Олег Шевченко.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
