22 березня більше ста людей скористалися потягом Коростень – Вінниця, який забрав з залізничного вокзалу людей, які виїжджають не лише з Житомира та області, а й з Київщини, наприклад, з Іванківського району. Потяг прямує через Бердичів, де люди можуть пересісти на поїзди, що їдуть на захід. Про це Суспільному розповіла чергова по вокзалу Юлія Шмаюн.
За її словами, потяг прямує до Вінниці з зупинками у Бердичеві, де можна пересісти на поїзд, що прямує на захід, а також зупиняється у Козятині.
"У перші дні війни у нас був евакуаційний потяг на 9:46, але основна маса людей їхала на 11:00 годину, – каже Юлія Шмаюн. – На потяги був шалений ажіотаж. Зараз уже набагато спокійніше. Раніше ми відправляли по 500–700 людей, подавали одразу кілька потягів, щоб жителі виїхали. Зараз у нас потяг на 400 місць, а сіли людей 100–120".
Людмила Гончар до Житомира приїхала з Іванківського району, що на Київщині. Жінка каже, що від її рідного села після обстрілів залишилося лише кілька хат. Протягом останнього тижня через постійні обстріли люди не виходи з підвалів. На Житомирщині Людмила вже два дні, каже, що і досі здригається від будь-якого гучного звуку.
"Як почали бомбити і палити, то страшно було, – каже Людмила Гончар. – Летіли величезні снаряди чи що воно таке. Воно все вибухає і палить усе. Розбомбили все довкола. Деякі хати залишилися, але російські війська їх позаймали і хазяйнують. Хіба в такому віці можна їздити по цих станціях? – Це мука".
Віра Денисенко – з півночі Житомирщини. Внаслідок обстрілів у її селі Залісся вцілілими лишилися лише кілька хат. Жінка їде до Бердичева, де на неї чекають онуки. Каже, навіть не пам'ятає, як дісталася зі свого села до Житомира. Все, що встигла взяти з собою – дві торбинки з речами.
"Розривалося, вибухало усе – хати погоріли, – каже Віра Денисенко. – Там були такі хати хороші і погоріли. Біля лісництва хата згоріла, хлів згорів, багато хат погоріли".
Дарина разом із родиною їде до Чернівців, а далі до Румунії. Дівчина каже, що чи виїжджати з Житомира вагалися кілька тижнів.
"Думали, що ще тиждень і це все закінчиться, але воно не закінчується ніяк, – каже Дарина. – Ми віримо, що Україна переможе і дуже боляче їхати з Житомира, я тут народилася, але треба їхати, якщо хочеш жити – треба їхати".
Читайте також
- Житомирянка Людмила Рибчинська, яка виховує 14-річного сина з Синдромом Дауна, залишилася у місті.
- На Житомирщині Товариство Червоного Хреста допомагає жителям громад.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
