Павло Себастьянович, український підприємець, громадський діяч, письменник, в ефірі Українського радіо Житомир розповів про свою нову книгу «Жити в Україні». Говорили, зокрема, про функції успішної держави, реформування податкової системи України та розвиток ліберальної економіки.
Про що книга «Жити в Україні»?
Можна сказати, що ця книга про політику, точніше, про створення умов життя для громадян. Бо це і робота політики — створювати умови для людей. Судячи з того, що населення України зменшується, а якихось визначних економічних досягнень не було, навіть до повномасштабного вторгнення, вважаю — нам потрібні зміни.
Якщо візьмемо, наприклад, той самий Китай і порівняємо з 1991 роком, то побачимо промисловий вибух, справжнє економічне диво, яке почалося, коли вони дозволили займатися всім громадянам підприємництвом. Тому сьогодні ми бачимо уже зовсім інший Китай.
В той же час якщо взяти Україну з 1991 року по наші дні, то побачимо, що не було побудовано жодного великого підприємства чи виробництва, чи якихось масових видобутків корисних копалин, нічого не було. Водночас, після Другої світової війни до 1980-го року на тій самі території, з тими ж природніми ресурсами і людьми було створено десятки тисяч підприємств, атомна енергетика, залізниця тощо. Все ж це було побудовано за 35 років. І ось ми вже в незалежній Україні 35 років, і — нічого. Ну як так може бути?
Польща стартувала теж в 1989-му році і зараз Польща дуже швидко розвивається, а Україна топчеться на тому самому місці.
І тому моя книга про те, чому у нас немає і що потрібно зробити, щоб був шанс запустити наш український економічний розвиток. Навіть в умовах повномасштабної війни, бо війна це такий час, коли реформи можна робити дуже швидко.
Ви — співавтор законопроекту «Про податкову лібералізацію», учасник робочої групи Мінфіну по створенню законопроекту «Про податок на виведений капітал». Розкажіть про ваше розуміння розвитку економіки в Україні.
Я після Майдану дуже активно займався податковою реформою, входив до групи в податковому комітеті. Нібито був намір зробити гарну податкову реформу, ми написали таку саму, як в Естонії, адаптували для нашої держави. Там був податок на виведений капітал, як в Естонії, адміністрування ПДВ, як в Естонії, і можливість для громадян займатися бізнесом, якщо в маленьких об'ємах, то без жодної реєстрації. Тобто, якщо у вас мікробізнес, вам не потрібно реєструватися, просто займайтеся справою і все. А коли ваш обіг зросте до якоїсь межі, тоді вже потрібно зареєструватися і сплачувати податки.
Законопроєкт був зареєстрований у 2015 році, але його навіть не виставили на голосування. І з часом я дійшов висновку, що жодні економічні реформи неможливі взагалі без зміни політичних еліт. Це було марне витрачання часу, всі круглі столи, робота в робочих групах, при податковому комітеті, при Мінфіні. Я особисто це дуже яскраво бачив, як багато громадських організацій, які б мали хотіти змін, існували виключно для того, щоб отримати гранти, які в податковій сфері погоджуються Міністерством фінансів. І тоді такі грантові організації автоматично вже на боці Міністерства фінансів.
Тобто люди, які хочуть змін, вони в опозиції і, звичайно, без всяких грантів витрачають свій вільний час на те, щоб домогтися якихось змін. А їм протистоїть Міністерство фінансів і всі ці грантові структури. І досі оці самі люди сидять в тому ж податковому комітеті, в Міністерстві фінансів і міцно стоять на захисті та збереженні тої системи, яка зараз є. Але, звичайно, є і такі грантові організації, які роблять щось корисне — у нас дуже активна антикорупційна сфера, де є такі грантові організації, які викривають багато злочинів і зловживань владою.
Які умови потрібно створити в країні, на вашу думку, щоб досягти позитивних змін?
Я вважаю, що все, що ми спостерігаємо навколо, воно виникло не якимось штучним шляхом, а шляхом природнім. Наприклад, кожен з нас народжується в родині, потім створює свою родину, і ця діяльність породжує такі правила поведінки, які ґрунтуються на любові, на сімейних цінностях. Тобто, на ідеології консерватизму.
Але для тієї ж людини, коли вона займається підприємництвом, або творчістю, дуже важлива свобода. Їй потрібна така правова система, яка б цій свободі не заважала. Це про лібералізм.
А потім, коли людина стає старшою чи потрапляє в якусь біду, вона потребує захисту. І тут з'являється ще одна організація, від якої очікуєш захисту і підтримки — це держава. Тобто держава — це політична форма самоорганізації суспільства, а не якийсь абстрактний апарат насилля. І ми є власниками цієї організації, вона нам потрібна для того, щоб вона захищала наші права. Це ідеологія соціалізму, такого, як у скандинавських країнах.
Тому скажу так: сьогодні не існує суто капіталістичних країн чи суто соціалістичних. В усіх країнах є якийсь рівень економічної свободи, свободи підприємництва, захист власності. І в усіх країнах є соціальні програми, пенсійна система, система охорони здоров'я, система безкоштовної освіти. До цього людство дійшло через свій досвід.
І тому всі ці ідеології — консерватизм, лібералізм і соціалізм, вони мають бути в балансі. Це три стовпа, на яких стоїть держава. І державна політика, державний апарат має дбати про те, щоб тримати їх в балансі: дбати про родини, про дітей, про захист пенсіонерів, дбати про економічну свободу, щоб хтось це національне багатство постійно збільшував.
Що потрібно міняти в нашому суспільстві і з чого починати зміни?
Всі зміни, на мій погляд, мають починатися згори. Знизу їх зробити неможливо. От, наприклад, Європа від нас вимагає, щоб ми кожну громаду оформили як юридичну особу публічного права, щоб власниками були люди, громадяни, які в громаді живуть. Бо люди разом із землею і є територіальна громада.
А в нашому законодавчому полі взагалі немає такого реєстру осіб з публічного права. У нас власниками всього майна, яке є на території, припустимо, Житомира, все ще є ради, як за Радянського Союзу. А це потрібно зруйнувати і зробити так, щоб власниками люди були і вони вирішували, як майном розпоряджатися. Але зараз Мінрегіон сидить і думає, як би так зробити, щоб нічого не змінювати, а Європі показати, що ми зробили. Вони там розробили такий чорновий варіант статуту, і кожна громада зараз в країні має цей статут затвердити.
Як на мене, це має бути велика публічна подія, що кожна громада розробляє свій власний статут. Не той, який спустили з Мінрегіону, а свій, власний. І люди пишуть, які функції вони самі готові виконувати, а які хочуть, щоб виконував Центр. Бо, звичайно, такі функції, як безпека, армія, дипломатія, СБУ, ДБР, НАБУ — це все центральна функція. Єдиний економічний простір це Міністерство фінансів і єдиний правовий простір це Міністерство юстиції. А всі решта Міністерства — вони не потрібні. Там можуть бути якісь координаційні центри, агенції. Університети, як в всьому світі, мають бути самоврядні, як в Польщі, у Швейцарії. Європа чому так вимагає? Тому що так у них влаштовано. Гміни в Польщі — те ж саме, як у нас громади. Чи землі в Німеччині — всюди вони мають вирішальне слово. На місцевому рівні питання власності вирішують самі громадяни.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
