Понад 100 дідухів за два роки створила жителька села Левків Глибочицької громади Людмила Клименко. Зернові культури для своїх виробів вона вирощує сама, а сушить їх на горищі власного будинку. Виготовляти дідухи жінку навчила її тітка, коли Людмила була ще дитиною. Кореспонденти Суспільного побували у майстрині та побачили, як вона створює оберіг.
Вперше Людмила Клименко зробила дідух у 2000 році. Потім надовго залишила цю справу, а повернулася до неї у 2024 році. Відтоді виготовила понад сотню дідухів.
«Я люблю працювати зі збіжжям. Зернові давно мені подобалися і я думаю, що в мене виходить з ними працювати. Вони мене слухають. Мені подобається, як вони пахнуть, як вони шелестять», — каже Людмила.
Інтерес до цієї традиції у жінки з дитинства. Її тітка теж власноруч виготовляла дідухи. Маленьку Людмилу разом з іншими дітьми тітка саджала поруч і показувала, як працювати зі збіжжям.
«Тітка просила, щоб ми їй допомагали. Ми сиділи і спостерігали, як вона робить це все. У неї руки були старенькі, зморщені, сухенькі. І тими руками в неї так гарно виходило», — згадує майстриня.
Для Людмили дідух — не просто святкова прикраса. У її родині збереглися уявлення про те, як його використовували та яке значення йому надавали.
«Дідух — це сніп такий, дід, який вносився перед великим святом і ставився на покуті. Він був почесний, як надія на життя і на добробут у хаті. Його прикрашали червоними стрічками, калиною, горіхами, різними жолудями. Ставили васильки і мак. Мак — це оберіг, він виганяв зло. Є таке трактування, що потрібно 7 колосків, бо сім днів у тижні. Є, що потрібно 12 — 12 апостолів», — розповіла жінка.
Після свят зерно з дідуха не викидали. Його використовували у господарстві, зокрема годували ним корів, щоб вони були здоровими і давали багато молока або віддавали птиці.
«Щоб курочки квоктали. Тітка завжди казала: «Потрібно сипати зерно курочкам, щоб вони неслися і квоктали». Колись старі люди розповідали: якщо на дідухові залишилося насіння і був голодомор, то ці колосочки брали і дерли дерть, варили такі каші і рятували дітей», — каже Людмила.
Для своїх дідухів майстриня використовує різні види зернових та інші рослини. Частину з них вирощує сама. Насіння замовляє через інтернет, висіває на присадибній ділянці, а після збору сушить рослини на горищі. Серед матеріалів — різні сорти пшениці та ячменю, овес, льон, просо, лагурус і лаванда.
«Нам потрібні колоски пшениці безостої, льон, овес, лаванда для запаху, щоб він гарний був. Ячмінь остистий, пшениця чорна оста, ячмінь чорноостий, блакитна пшеничка. Я це збіжжя дуже полюбила. Воно гарне, дуже гарно виглядає в поробках», — розповіла Людмила.
Збирати збіжжя для дідуха, за словами жінки, потрібно в певний момент — коли колос уже сформувався, але зерно ще не почало осипатися. Найкраще зрізати колосся наприкінці липня або на початку серпня.
Залежно від задуму Людмила змінює форму, розмір і склад дідуха. Одні залишає натурального кольору, інші фарбує. На замовлення робить у різних кольорах, зокрема в жовто-блакитних.
«Людям, які замовляють в мене дідух, подобається, щоб він був у патріотичних тонах, щоб колосок був пофарбований у жовто-блакитні кольори, або червоне з чорним, або срібні, золотистого кольору. Це дуже гарно виглядає», — каже жінка.
Сам процес виготовлення потребує від Людмили зосередженості. Колоски вона поступово формує у композицію, зв'язує та вирівнює. На один дідух у майстрині зазвичай йде до двох днів. Якщо готова композиція їй не подобається, може розібрати її та зробити знову.
Робота зі збіжжям для Людмили стала не лише можливістю зберегти традицію, а і способом заспокоїтися. Жінка каже, що під час виготовлення зосереджується на процесі та менше думає про тривожні події.
«У мене буває таке, що за день переживаю різні емоції, а потім хочеться тільки спокою. Тоді я сідаю за роботу. Можу цілий день так працювати, коли немає іншої роботи, але думки одні — щоб був мир, спокій і злагода», — розповіла жінка.
Під час роботи Людмила слухає аудіокниги про рослини — як їх вирощувати, коли сіяти та збирати. А свої вироби дарує рідним і друзям на свята. Зі слів жінки, дідух в подарунок — це побажання родині добробуту, здоров'я і нерозривного зв'язку з родом.
Сьогодні Людмила спілкується з іншими людьми, які також виготовляють дідухи. Вони знайомляться через соціальні мережі, обмінюються ідеями та досвідом.
Улітку майстриня працює просто неба, а взимку — у будинку. Коли погода не дозволяє працювати на подвір'ї, використовує невеликий сарай, де зберігає трави.
Жінка говорить, що хотіла б продовжувати цю традицію і створити дідух, який розповідав би про пережите українцями під час війни.
«Якби мені довелося робити для майбутнього покоління, я б обов'язково зробила дідух з чорним колоссям. Щоб низ був з чорного колосся — це б символізувало траур по всіх загиблих, по дітях. Зверху я б зробила світлу надію, щоб були жовті кольори, блакитні. Але щоб ми ніколи не забували, через що ми пройшли», — сказала Людмила.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
