Щорічно 30 листопада відзначають Всесвітній день домашніх тварин. Улюбленці живуть поруч із людьми вже тисячі років і допомагають не лише у фізичному виживанні — захищають майно, борються зі шкідниками, а й підтримують психологічно: знімають стрес, заспокоюють і дарують позитивні емоції.
Для журналістів, які щодня працюють у напружених умовах, їхні коти й собаки стали тим, хто завжди підтримає і розрадить після важкого робочого дня. До Всесвітнього дня домашніх тварин команда Суспільне Житомир ділиться історіями своїх улюбленців — тих, для кого місія дарувати тепло й любов цілком здійсненна.
Улюбленці журналістів Суспільного
Близько 70% команди Суспільне Житомир мають домашніх улюбленців, і часто — не одного. Кожен кіт або собака по-своєму робить будні господаря яскравішими: хтось допомагає прокидатися зранку, хтось “проводить” робочі наради, хтось не дає перепрацьовувати, а хтось просто дарує тепло і маленькі радощі життя. У цьому матеріалі ми розповідаємо лише частину історій про наших пухнастих друзів, адже у редакції їх значно більше. А якщо у вас є власні улюбленці та історії про них — надсилайте нам фото та розповіді, можливо, саме вони стануть героями наступного матеріалу.
Ітан Хант і Дмитро
Шеф-редактор Суспільного Дмитро Клименко знайшов свого кота на вулиці. Разом з родиною вирішили назвати його на честь головного героя фільму “Місія нездійсненна” — Ітан Хант. Зараз Ітану Ханту вже близько чотирьох місяців. Він допомагає Дмитру та проводити робочі наради, перевіряти сюжети, працювати за комп'ютером та “тримати дах на місці”.
“У перший день, коли ми його забрали його з вулиці, він ходив по квартирі і просто дивився, все обнюхував… аж раптом в один момент почав поводити себе як кіт, який все своє життя тут жив: одразу сам пішов на лоток, знайшов свою миску, поїв і ліг спати на подушки. Коли приходжу додому, він — мій антистрес. От як у дітей є такі тактильні іграшки, які можна пожамкати і заспокоїтися. Так і він: приходить, лягає мені на ноги і мурчить, просячи, щоб його погладили. Якщо лягаю спати, він може залізти мені на спину і так усю ніч спати, муркочучи. А ще він любить увагу: коли бачить, що я, дружина чи діти довго щось робимо за комп'ютером, пишемо чи читаємо, то він приходить і намагається лягти між нами і тим що ми робимо. Учора ввечері я допомагав дружині вирізати методичні матеріали для занять з дітьми (вона в мене вчителька). Кіт прийшов, ліг на папір і лежав. Кожен наступний листок, який я мав вирізати, треба було витягувати з-під нього”, — розповів Дмитро Клименко.
Буля і Тетяна
Журналістка Тетяна Хмель не планувала заводити собаку. Вона взяла свою Булю у волонтерів спонтанно, проте ні дня про це не пожалкувала. Вони вже три роки живуть разом. Тетяна лагідно називає свою Булю “песочкою” і вважає, що та — її доля.
“Вона по-справжньому стала для мене “рятівним колом”. Це було 14 жовтня 2022 року. Я жила одна у вічному стресі, адже чоловік військовий, а початок повномасштабного вторгнення залишив глибокий відбиток на моїй психіці. У той день я опинилася на Михайлівській, де якраз волонтери роздавали безпритульних тварин. Там я побачила Булю і далі як в тумані. Памʼятаю, що підійшла подивитися, а наступної миті мені вже вклали у руки повідець. З того моменту ми разом. І вона стала для мене моїм маленьким світом. Я відчувала дуже велику відповідальність. Перші два місяці були важкими в адаптації. Я часто плакала і думала, що я не справляюсь. Проте турбота про неї допомогла мені впоратися з моєю тривожністю”, — розповіла Тетяна Хмель.
Тетяна вже не уявляє свого життя без Булі — собака заспокоює, дає Тетяні розраду після напруженого робочого дня та сили рухатися далі.
“У нас є дуже мила традиція. Коли я приходжу додому — маю поцілувати Булю в носик, але обовʼязково в її лежанці. Тобто, коли я приходжу — Буля одразу біжить до свого лежака і чекає, коли я підійду і поцілую її. І у нас ще є одна традиція — похід у кавʼярню. Вона обожнює пити молоко зі стаканчика. Дома молоко взагалі може не пити, але зі стаканчика в кавʼярні — то святе. Маємо навіть улюблену кавʼярню, куди вже мене Буля водить”, — розповіла Тетяна Хмель.
Кокос і Катерина
Кіт Кокос два роки живе з журналісткою Катериною Мороз і мотивує її працювати і заробляти гроші на комфортне котяче життя. Кіт вважає швабру найлютішим ворогом, і не дає Катерині прибирати вдома.
“Він любить усе нове. Нові речі, нових людей. Як тільки вони зʼявляються в нас дома, Кокос приходить їх вивчати. А ще він одразу лягає в ліжко, як тільки зміниш постіль і какає в лоток, як тільки заміниш в ньому наповнювач. Він навчив мене тому, що навіть, якщо ти маєш жахливий характер, є ті, хто тебе безумовно любить і ти цього заслуговуєш. Це я про кота, не про себе. Хоча… коти схожі на господарів”, — пожартувала Катерина.
Олена та Чарлік
Чотирирічний кіт Чарлік журналістки Олени Кучмій не нявкає, коли щось у неї просить, а видає звук, схожий на "ма-а-ма", тож вона вважає його своєю третьою дитиною.
“Мого котика звуть Чарлік. Він висловухий британець. Ласкавий, хороший і розумний котик. Він любить увагу, коли його чухають і гладять. Не любить ні з ким спати і не хоче на вулицю. Влітку Чарлік спочатку збирався з нами на відпочинок і залазив до валізи з речами, але все ж вирішив, що вдома краще. Йому добре в квартирі, він господар і усім виглядом показує, що усе тут — його. Після роботи я приходжу додому і жмякаю його — це мій сквіш. Він мене заспокоює, розслабляє. Чарлік також любить включатися в Zoom і понявкати. На дистанційному навчанні він вчився разом із дітьми”, — розповіла Олена.
Пусінда, Мурчик і Тетяна
Операторка Тетяна Ривак має двох домашніх улюбленців, які допомагають їй відточувати професійну майстерність, бо є водночас найскладнішими та найулюбленішими моделями для зйомок.
“Коту Мурчику 2,5 роки, а кішці Пусінді 6 місяців. Вони допомагають проявляти мені свою операторську майстерність, а ще допомагають знімати стрес після напруженого робочого дня. Мої котики навчили мене, що щастя — в простих речах. Я бачу, як вони радіють, зустрічаючи мене вдома, і яким би не був насиченим мій робочий день, я спішу з роботи додому, знаючи, що на мене чекають мої "дітки" котики”, — розповіла Тетяна.
Антоніна та Марта
Гіперлокальна кореспондентка Антоніна Глущенко вже мала кількох котів, коли її донька привезла їй кошеня з Києва. Дівчина-студентка знайшла хвору кішечку у кущах, проте залишити її собі не змогла — не дозволила власниця орендованої квартири, тож кішечка поїхала у Малин, до Антоніни.
“Кішку назвали Марта. Зараз їй вже сім років. Я думаю, її викинули як таку, що не відповідає породі, бо схоже, кішка напівпородиста. У неї вуха уверх, як у зайчика і шерсть густа, коротка. Марта не любить, коли залишається без уваги надовго. Тому, коли я друкую, сідає просто перед ноутом. Вона мабуть переживає, щоб я сильно не перетрудилася. Насправді, це і заважає, і допомагає працювати одночасно, оскільки короткочасне переключення уваги на щось інше дозволяє побачити потім матеріал “свіжим поглядом”, знайти помилки, яких ти не бачив раніше. А ще коти — це заспокійливе. Наша робота не відрізняється спокоєм. Мало хто мене любить з тих, кому я дзвоню, питаю щось критичне. А коти тебе люблять безумовно. Ти для них класна, ти подобаєшся, до того ж, завжди. З кумедного про мою Марту — вона любить спати в умивальнику, особливо влітку, коли жарко. Сподіваюся, цій столичній пані у моєму приватному будинку і дворі непогано”, — розповіла Антоніна.
Ігор і Мурзик
Оператор Ігор Жванько не планував заводити кота, проте коли побачив Мурзика, то одразу вирішив забрати його додому.
“Навесні я приїхав у гості до батька. Того дня тато, повертаючись з роботи, побачив на вулиці худе, хворе на вигляд кошеня і приніс його додому. Котик побачив мене і одразу пішов до мене на руки. Я відчув, що не зможу його залишити. Ми швидко прив’язалися один до одного, і я забрав його до себе додому. Зараз йому вже рік, його назвали Мурзик, бо він завжди муркоче, коли його гладять. Він здоровий та щасливий. Мурзик любить гратися своєю улюбленою іграшкою-рибкою та дивитися зі мною фільми. Коли я приходжу додому, він зустрічає мене біля дверей, а вранці стрибає на ліжко, тереться об мене і мурчить, поки я прокидаюся. Він став для мене справжнім другом і невід’ємною частиною мого життя. Не можу уявити день без його муркотіння та пустощів”, — розповів Ігор.
Як тварини впливають на людей
Психологиня Ірина Ремішевська у коментарі Суспільному підтвердила, що домашні улюбленці суттєво впливають на психологічний стан людини: вони допомагають легше долати стрес, заспокоюють та сприяють відновленню після напруженого дня.
"У своїй практиці я регулярно спостерігаю позитивний ефект від спілкування людей з домашніми тваринами. Особливо цей вплив відчутний для літніх або самотніх людей. Улюбленці піднімають настрій, створюють відчуття присутності й тепла, не дають почуватися ізольованими та завжди щиро радіють, коли ми повертаємося додому. Іноді ми називаємо тваринок "дітьми", розповідаємо їм про свої переживання або просто звертаємося до них у моменти самотності. Це не є ознакою проблем із психікою — навпаки, така поведінка свідчить про емоційну близькість, прив’язаність і природну потребу людини у взаємності та підтримці. Таким чином ми підтверджуємо, що домашні улюбленці теж члени нашої родини. Водночас важливо розуміти, що не всім людям підходить життя з тваринами, так само як не всі тварини однаково комфортно почуваються з будь-яким власником. Ми різні, зі своїми потребами, вподобаннями та способами подолання стресу. Тому необов’язково заводити тварину, якщо ви до цього не готові. Позитивний ефект можна отримати й інакше: поспостерігати за тваринами на вулиці, відвідати притулок, вигуляти собаку чи принести корм. Така взаємодія не лише покращить настрій, а й дасть можливість зробити добру справу для тих, хто цього потребує", — зазначила психологиня.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
