В третьому епізоді проєкту "Забуті" команда Суспільне Житомир розповідає про село Ясопіль Вільшанської громади, де лишилися жити 5 людей пенсійного віку. Там авторська команда проєкту познайомилася з родиною Любові та Миколи Скокунів. До села сімʼя приїхала у 1996 році, коли в Ясополі вже не було ні магазину, ні школи, ні пошти. Чому Любов та Микола обрали жити в селі, яке зникає, та чи не шкодують про свій вибір, дивіться в черговій серії проєкту "Забуті".
Село Ясопіль виникло у 1912 році як хутір. Складалося воно з однієї дороги, навколо якої будувались люди. Родина Скокунів переїхала до села у 1996 році, тоді поблизу Ясополя Микола Скокун отримав роботу лісника.
"Ще 15 років назад тут все було чисте. Люди тут жили. Тут була прекрасна хата цеглою обкладена. Тут бабка жила, вже давно померла. Таких хат у Ясополі було 75. Може є "дикуни", які будуть отак, як ми, і захочуть жити тут. Тут непогано, між іншим. Бачите, які хати були — в одній з таких хат жила старенька бабуся, після смерті якої діти поїхали, і так воно осталося. Нікому вже не треба нічого. І так воно пропадає", — розповідає Микола Скокун.
"Щоб не збрехати, напевно сімей десять було (у 1996 році, коли родина переїхала до Ясополя — ред.). А потім помаленьку одну хату продали, почали вмирати люди, хати позалишались, і так ніхто сюди не прийшов", — розповідає Любов Скокун.
Станом на 2025 рік в селі залишилося пʼятеро людей пенсійного віку, серед яких і сімʼя Скокунів. У родині виросло двоє синів, які залишили батьківський дім після закінчення школи. До села діти повертатися не планували через відсутність роботи.
"А яка тут перспектива? Пішов до якоїсь старої бабки попрацював — вона "сто грам" дала, бо розраховуватись нема чим, грошей в тої баби нема. "Сто грам" і пряник. Фактично, це все. Що ще тут робити?” — говорить Микола Скокун.
Олена Мельник, начальниця управління обласного центру зайнятості, для проєкту "Забуті" проаналізувала рівень працевлаштування сільського населення на Житомирщині, за її словами, лише 30 % знаходять роботу.
"Є навіть населені пункти, і я вам скажу більше — вони є майже в кожній громаді, — де не зареєстровано жодного роботодавця, жодного підприємства, жодної фізичної особи-підприємця. Така ж ситуація в селі Ясопіль Вільшанської громади Житомирського району. Наразі в ньому теж нема жодного роботодавця, жодного підприємця, який би міг запропонувати роботу. Тобто нуль робочих місць у цьому селі", — поінформувала Олена Мельник.
У селі не лишилося ні магазину, ні школи. Живе подружжя з домашнього господарства та донедавна бджільництва, яким займався Микола. Цьогоріч бджоли померли через отруєння.
"Я плакав, як бджіл потравили. Я й зараз плачу. 20 вуликів було, 20 рамок. Я душу вкладав. Зараз бджіл майже не лишилося. Ось у мене медовий корпус, а меду нема. Тут має відро меду бути — тут липа цвіла, то тут мало гудіти все", — говорить Микола Скокун.
На закупи родина Скокунів їздить в магазин у сусіднє село Троща за 4 кілометри від Ясополя. Зі слів Анатолія Ткачука, заступника міністра регіонального розвитку та будівництва України у 2009-2010 роках, відсутність магазину в селах — перший показник "вимирання" населеного пункту.
"В такому малому колективі неможливо тримати магазин, тому що немає рівня рентабельності. А нема магазину — немає можливості щось купити, тобто ніякого стримуючого фактору там залишатися немає. Зайнятості — ніякої, доступу до соціальної сфери — ніякої. За всім треба кудись їхати. Тому сенсу там жити людям немає", — розповідає Анатолій Ткачук.
Наступний епізод проєкту "Забуті" вийде 2 жовтня на YouTube Суспільне Житомир. У новій серії авторка проєкту Тетяна Хмель розповість про село Броницька Гута, Городницької громади, де місцеві жителі все ще сподіваються відродити минулу велич села.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
