Вінничанин Євген Антонюк — військовий хірург, начальник одного з передових хірургічних підрозділів, командир першої в Україні підземної хірургічної клініки, лауреат найвищої відзнаки в галузі охорони здоров'я — Ордена Святого Пантелеймона.
Він один серед перших мобілізованих лікарів у 2014 році. Тоді працював у польовому госпіталі та рятував поранених воїнів на Луганщині. Також Євген Антонюк був серед лікарів, які брали участь в аеромедичній евакуації: порятунку військових із зони АТО на гвинтокрилі.
До повномасштабного вторгнення чоловік очолював приватну клініку, але після 2022 повернувся до війська. Його медична команда працювала під час контрнаступів. Нині він командир першого в Україні підземного шпиталю, який розгорнули в 6 сталевих бункерах, кожен з яких завдовжки близько 8 м.
"В серпні нас повезли на війну і ми рік служили, надавали допомогу нашим пораненим в умовах польового шпиталю з палатками. Якщо ми думали, що в нас була робота, то у нас в 2014 році особливо роботи не було, в порівнянні з тим, що відбувається зараз, — розповів Євген Антонюк.
У 2014 році, за словами медика, він разом із колегами займався повітряною евакуацією. Наразі такої можливості немає через небезпеку, що вертоліт зіб'ють.
"Вилітали в зону, в яку нам привозили зі стабілізаційних пунктів або з точок поранених, і ми на вертольоті їх забирали. Могли забрати 5, 6, 10, 15 людей, скількох "вертушка" могла підняти. Лікарська допомога починала надаватися уже в самому повітрі. Зараз, на жаль, ми такої змоги не маємо, тому що переваги в повітрі немає.
Коли літали на Маріуполь, збивали вертольоти з медичним персоналом, і разом з пораненими. Тому зараз це заборонено, ми не можемо, це самогубство. Вся доктрина натовська націлена на те, що є медивак, авіамедивак. І всі протоколи, за якими починали працювати на початку широкомасштабного наступу, все-таки іноземні, заточені під аероевакуацію. Ми пробуємо це все робити на той лад, який в нас виходить".
Євген Антонюк — начальник мобільної хірургічної клініки про порятунок поранених на фронті. Суспільне Вінниця
25 лютого 2022 року Євген Антонюк мав летіти в США за медичним обладнанням.
"Збудив мене американець, до якого я мав летіти. В них день в цей час був, він мені телефонує, каже: "Там у вас війна". Я кажу, що яка війна, я завтра їду до тебе. Він каже: "Ні, ти, мабуть, нікуди не їдеш".
Почув вибухи, тому що я жив так недалеко від військової частини. Зібрався, поїхав, чомусь зброю взяв свою мисливську. І поїхав на роботу, щоб заспокоювати колектив. Основною задачею було моєю зберегти колектив, щоб не закрилися центри, щоб надавалася далі допомога. Буквально пройшло п'ять днів, і я вже був в Збройних Силах".
За словами медика, перших два тижні вони формували підрозділ, набирали колектив, шукали хірургів, медсестер, санітарів, лікарів.
"Підрозділ був набраний буквально за тиждень-півтора, і ми були стовідсоткової комплектації. Зараз ще формуються такі два підрозділи, як ми тоді формували. І дуже важко знайти спеціалістів, вкрай важко. Якщо ще хірургів набрали, то з медсестрами велика проблема, всі бояться. Не знаю, з чим пов'язано. Не хочу казати, що з відсутністю патріотізму. Мені здається, що більше з незрозумілістю, що тебе чекає.
Хірурги за роботою. Євген Антонюк
Я полюбляю давати інтерв'ю, щоб пояснити людям: якщо ти медик, і ти йдеш у госпітальну ланку, та навіть у військову ланку, йдеш на лікарську або на медсестринську посаду, то не перебуваєш ти там, де прицільно тебе можуть знищити або вбити, або поранити. Ми стоїмо далеко. Там, то задача зовсім інших медиків, то домедична допомога. Тому пов'язую це зі страхом до невідомого.
Військову медицину треба популяризувати, тому що ми в нормальних умовах працюємо, ну в більш-менш адекватних умовах, на супер-новому класному обладнанні, з нормальними колективами, з нормальним командуванням".
Євген Антонюк — начальник одного з передових хірургічних підрозділів.
"Передова хірургічна група, відділення, стабік, стабілізаційний пункт – все зараз називають стабіками. Якщо простою мовою, то стабіки розділяються по ролях надання допомоги. Спочатку ображало, що нас називають стабіки, бо ми оперували вже, але якось так, це вже як військовий сленг, жаргон.
Зазвичай правильно ділити їх на роль 1, роль 2. Це в залежності від рівня надання медичної допомоги. Перша роль — це перша лікарська допомога, силами військової медицини, військової ланки. В них є перелік процедур, які вони можуть робити, які вони не можуть робити. А роль два, або передові хірургічні відділення, або групи – це там, де є хірург.
От наш підрозділ – це роль 2, де вже пацієнт може попасти в операційну, більш-менш обладнану, більш-менш зі збереженням санітарних норм. Ми маємо свій рівень надання допомоги, що ми можемо зробити. Далі вони поступають в військові шпиталі на третій рівень".
Команда медиків. Євген Антонюк
"Коли починають перевищувати рівень надання допомоги, починається біда"
За словами медика, стабілізаційний пункт — займається зняттям турнікетів, стабілізацією пацієнта, там хірург може тільки зупинити кровотечу, перемотавши пацієнта.
"Він не може "зайти" в живіт, в них немає таких можливостей. А передовий хірургічний підрозділі – це там, де вже ми робимо лапаротомію, зупиняємо кровотечу, робимо хірургію. Там починаються оперативні втручання, нормальні. Кожен має надавати ту допомогу, яку він має право надавати. Коли починають перевищувати рівень надання допомоги, починається біда.
Порушується весь ланцюжок медичної евакуації, і потім це все відчувається на наступних етапах. Або так само на їхньому, в них немає, наприклад, стільки операційних столів і стільки спроможностей, вони можуть піти на операцію, а привезуть ще 10 чоловік. І все. Спасли одного, 10 втратили. Я не кажу, що так відбувається, але це до цього може призвести".
Підземний шпиталь. Євген Антонюк
Євген Антонюк також командир першої в Україні підземної клініки.
"Це повноцінний міні-шпиталь з сучасною технікою на рівні 6 метрів під землею. З'явилася ідея, а чи не побудувати щось підземне. Були спонсори, які робили дещо військове і запропонували, давайте спробуємо військово-медичне. Ми зібралися, намалювали олівцем, як ми собі це бачимо, довго спілкувалися, представили план того, як ми це бачимо.
Те, що там все показують по телевізору, крім самих металевих цих каркасів — це все робилося руками медичних підрозділів. Ніякі інженери не заходять. Був один невеличкий інженерний підрозділ, чотири людини, які просто розказували, як його правильно робити, вони контролювали. А все інше робилося силами підрозділу. Це все хлопці самі робили: ночами, днями".
Підземний шпиталь. Євген Антонюк
За словами медика, цей проєкт унікальний не лише для України, а й для міжнародного рівня.
"У світі такого теж ні в кого немає. Він не масштабний, але той, де надається вже другий рівень надання медичної допомоги. І класно зроблені умови для того, щоб цього рівня можна було дотримуватись. Тому, так, він дійсно перший в Україні. Зараз вже деякі бригади роблять такі невеличкі першого рівня, теж під землею. Були підземні медичні стабілізаційні пункти, але вони були в якомусь підвалі. Це окремо побудовано зовсім по-іншому, дуже наближено до лінії бойового зіткнення.
Зараз, наскільки я знаю, йде мова про те, щоб таких стабілізаційних пунктів зробити ще декілька. Під землею легше. Воно незручно, воно трошки тісновато, але коли ти працюєш в операційній під обстрілом, і ти знаходишся під землею, а не над землею, вся незручність сразу нівелюється безпекою. Тому що гепнуло, та гепнуло, а на верху це відчувається по-іншому.
"Стараєшся завжди забути те, що бачив"
Як каже Євген Антонюк, чималу роль відіграє також ментальне здоров'я медиків.
"Пам'ятаєш якісь позитивні історії, але все одно стараєшся це все забути, тому що ПТСР медичний ніхто не відміняв, і він абсолютно відрізняється від того ПТСРа, який у військових наслідок обстрілів. Ментальне здоров'я лікарів теж вносить свою "лєпту" в нашу роботу. І ти стараєшся завжди забути те, що ти бачив, тому що все тримати в голові дуже важко, потім воно починає вилазити десь в якихось фідбеках в голові серед ночі. Тому хочеться завжди забути те, що ти бачив.
Приїжджали хлопці з інших напрямків. Ми на одному напрямку були, потім на другому. І приїхав хлопець, каже, що тут шукають вінницьких. Каже, що ви мене там спасали і лікували, і от я хочу подякувати, я вже далі служу. Такі випадки бувають, вони нечасті. Тому що зазвичай в такому стані привозять пацієнта, що він може по документам потім вияснити, хоть ,де він був, якщо він знає назви медичних підрозділів.
Тому що все-таки, бачите, на військову медицину льють багато всякого. І виступають деякі високі люди, від яких абсолютно неочікувано ти чуєш про те, що лікарі спеціально ноги відрізають, ампутації роблять. Тому що це скоріше, тому що це дешевше потім йому лікування. По НЗСУ потім повертаються якісь кошти. Не чули таке? Ні? Нам скидають періодично цей весь бред.
Підземний шпиталь. Євген Антонюк
Для того, щоб зробити ампутацію, спочатку має прийняти рішення командир підрозділу.
"Ми передаємо інформацію на нашого провідного хірурга, або на місцевого провідного хірурга, або навіть на провідного хірурга Міністерства оборони, який, головний хірург, наш земляк, Костянтин Гуменюк. Без його дозволу жодне передове хірургічне відділення не зробить ампутацію. Коли в тебе є сумніви, що кінцівка може бути збережена, то вона буде збережена. Дозвіл ніхто не дасть.
Є конкретні медичні покази. І то на моєму етапі, на нашому етапі, якщо навіть бачу, що кінцівку треба видаляти, скоріш за все відправлю її на наступний етап, де більше діагностичних можливостей. Тому ми працюємо виключно органозберігаючи.
Медик також розповів про те, як змінилася українська військово-польова медицина.
"Зараз з'явився Департамент охорони здоров'я. Вони нам, як мати і тато. Один пише, що робити, другий каже, як робити.Тому з керівництвом нашим взагалі супер працювати, тому що нас чують, нас бачать. Ми можемо достукатися до нашого командувача. Він в нас дуже часто буває. Зараз дуже сильно змінюється медицина. Я навіть 2014 рік не хочу розглядати.
Ми тоді працювали класно на тому варіанті медицини, на рівні тих можливостей, які в той час були. Але я туди більше не хочу. Ми ще краще стали. З'являється нове обладнання. Таке обладнання, про яке ми навіть не знали. Я був на симпозіумі американських військових лікарів, їздив у складі департаменту, і там була виставка військово-медичного обладнання. Ми так прийшлися, мене нічого вже не здивувало. Ми все маємо в Україні".
Євген Антонюк — начальник мобільної хірургічної клініки про порятунок поранених на фронті. Євген Антонюк
Наразі, за словами медика, ввели електронну картку поранених.
"Ми переходимо на новий стандарт європейський, натовський стандарт роботи, тому що та форма 100, яка в нас була, всі до неї звикли. Це радянська форма, вона жодного сенсу немає. А нам треба формувати травмареєстр наших пацієнтів, який дозволить нам писати протоколи, будемо бачити, де в нас якісь прогалини є, скільки пацієнтів лікувалися таким чином. Ми зможемо побачити віддалені результати в цьому травма реєстрі. Він формується, буде сформований, маємо надію. І для цього ми переходимо вже не електронну форму", — розповів Євген Антонюк.
"На початку 2022 року, на Херсонському напрямку, було дуже багато травм грудної клітки та живота"
Він також пояснив, як змінювався характер поранень на різних етапах.
"Мені абсолютно різниці немає. На початку 2022 року, коли ми працювали на Херсонському напрямку, в нас було дуже багато абдомінальних травм, торакоабдомінальні — це грудна клітка, живіт. Зараз їх стільки немає. Не знаю, з чим пов'язано. Можливо, пов'язано з тим, що ми дуже близько стояли, коли були на Херсоні. Пацієнти до нас потрапляли буквально через 5-10 хвилин після поранення. І їх було багато.
На іншому контрнаступі — було багато поранень кінцівок. Я для себе спочатку пов'язував це з наявністю засобів безпеки. Тому що все-таки груди і живіт закриває бронежилет, пластина. На початку війни, ну ви бачили що було, з ресор варили. На контрнаступах інших вже працювали ці бригади, які десь пройшли навчання за кордоном. Можливо, в них кращий балістичний захист. Або друге, найгірше, що може бути, їх просто не довозять. Тому що все-таки евакуація зараз довша.
Прилітає тобі або FPV-дрон, або прилітає міна. Це те саме, до того самого FPV-дрона причеплена та сама міна. Просто найбільш прицільно б'є. Тому я би не сказав, що є різниця... Немає зараз таких великих осколкових поранень, як від артилерії. Таких великих цих чугунних, якихось металічних. Зараз трішки по-іншому. Маю надію, що вони просто сильніше захищені, а не просто їх не довозять. А так то різниці особливо я не бачу. З 2014 роком, так, зовсім інші поранення.
Нагородження Євгена Антонюка. Вінницька ОВА
У 2023 році Євген Антонюк став лауреатом найвищої відзнаки в галузі охорони здоров'я — Ордена Святого Пантелеймона.
"Важко за нагороди говорити, тому що, ти завжди важаєш, що це перебільшення, і ти цього негідний. Якщо тебе обрали і тобі запропонували, і тобі вручили цю нагороду, значить, хтось тебе десь оцінив. Значить, ти робиш щось правильно і рухаєшся в правильному напрямку. Значить, в тебе класний підрозділ. Значить, за тебе люди говорять щось добре, і ти свої деякі сумніви можеш заспокоїти.
Як командир я її отримав, але я вважаю, що це заслуга не моя, все-таки мого підрозділу, моєї команди. Я можу десять разів бути розумний, як в мене буде дебільна команда, і прийдуть якісь безрукі, або просто не буде хірургів, або санітара не буде. І що далі? Привезли раненого, що ти маєш з ним робити? Ти один. Команда має велике значення".
Найбільша мрія військового медика — це наказ про демобілізацію.
"Вже певно, я не знаю, як вона затягнеться, але наказ про демобілізацію.Але розуміючи, що в тебе хтось замінить. Або вже все закінчилось перемогою. Або, можливо, сказали, що кінець війни. Бажано з перемогою. Та перемога, яка для мене буде перемогою, повернення на 91-й рік, це буде та галочка, яка для мене скаже "так". Але я не бачу, щоб йшло до такого завершення. Тому важко судити, що для мене буде перемогою. Повернення всього підрозділу додому — це буде перемогою.
Ми не залізні, ми скоро скінчимося. І якщо ми скінчимося, то війна вже буде вдома. Перебуваючи в зоні бойової дії, дуже важко читати новини про ТЦК, про все інше. Тому донести хочеться, що не бійтеся, ідіть, тому що ніхто крім нас цього не зробить. Ніхто не приїде з-за кордону і не спасе цю Україну. І якщо буде так відбуватися, то вони і за Дніпро зайдуть. Зараз є та можливість, це все зупинити. Потім її не буде".
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp
