Олексій та Людмила Альошкіни перетворюють занедбані хати у селі Букатинка на музеї.
У лляному одязі, босий, з бубном та сурмою у руках — так каменотес Олексій Альошкін розпочинає кожен день.
- Вранці потрібно набратися енергії. Уявляєте, такий розлог, річка текла, був храм і тут працювало триста каменотесів колись, зараз немає, - каже Альошкін.
У селі Букатинку, що на Вінниччині, 40 років тому він переїхав із дружиною. Тут унікальні ландшафти, каже Альошкін. Додає, збереження каменотесних традицій — одна з причин, чому залишились тут. Відтоді старі хати подружжя перетворює на музеї.
- Ми тут кожну хату знаємо, і краще, щоб вони жили з худобою, з усім, а зараз — це вже пустка. Тут немає людей. Ми просто зберігаємо це село. Намагаємось наповнити якоюсь інформацією, щоб люди прийшли й хата зажила.
В одній із хат завдяки Альошкіним побутові речі стають музичними інструментами, в іншій — театр тіней. Своїми вміннями Альошкіни діляться з дітьми. Тут повсюди гойдалки, власноруч зроблені дитячі майданчики.
У хаті-музеї гончарства - глиняних глечиків понад сотня, каже Олексій. Про кожного господар може розповідати годинами. Альошкіни сільські хати розмальовують природними матеріалами.
Людмила родом із Мінська, Олексій — з Києва. Кажуть, могли побудувати кар’єру в місті, жити у квартирі з усіма зручностями та обрали інше життя — ближче до природи, у селі, яке Людмила називає рідним.
- Ми з Олексієм познайомилися в Коростені — на практиці. Ми були студентами, то я його повезла і показала, що тут є ще каменотеси, народне мистецтво по каменю, хрести, жорна і так нам тут сподобалось. Що ми залишилися, - говорить Людмила.
У планах викласти у Букатинці кам’яну доріжку, яка поєднувала б усі хати-музеї між собою.
