Протягом тижня, із 17 по 23 серпня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 33 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам'ять про кожного з них.
Анатолій Хабло
Анатолій Хабло народився 4 квітня 1980 року та мешкав у селі Олександрівка Томашпільської громади, розповіли на Facebook-сторінці Тульчинської РДА.
Чоловіка призвали на службу Тульчинським РТЦК та СП. Анатолій служив стрільцем номером обслуги у мотопіхотному батальйоні, мав звання солдата.
Оборонець загинув 17 серпня 2026 року поблизу села Раківка на Херсонщині.
У Анатолія залишилися дружина, син, мати та сестра.
Анатолій Мовчан
Анатолій Мовчан народився 27 березня 1988 року у Вінниці та був єдиною дитиною у сім'ї. Закінчив середню школу №35, а згодом — Вінницький національний технічний університет за спеціальністю «Облік та аудит». Працював на одному з приватних підприємств.
У травні 2025 року Андрій Мовчан став до лав Збройних сил України. Мав позивний «Тихий». Свій бойовий шлях розпочав у 48-й інженерній бригаді, згодом продовжив службу в 3-й окремій важкій механізованій Залізній бригаді
Служив оператором БпЛА та виконував бойові завдання на Харківському напрямку.
Андрій Мовчан загинув 13 серпня 2026 року. Йому було 38 років.
Оборонця поховали 20 серпня 2026 року на кладовищі у селі Зарванці на Вінниччині.
Андрій Паланичко
Андрій Паланичко народився 28 липня 1975 року та проживав у селі Хрінівка на Вінниччині, повідомили в Іллінецькій міській громаді у Facebook.
Оборонець загинув під час бойового завдання біля Андронівки на Дніпропетровщині.
22 серпня 2026 року Андрія Паланичка поховали на кладовищі у Хрінівці.
Аркадій Насіковський
Аркадій Насіковський народився у 1970 році. Чоловік проживав у селі Сокіл на Вінниччині, повідомили у Facebook Чернівецької селищної громади.
У березні 2022 року Аркадій долучився до Сил оборони України.
Понад рік чоловіка вважали безвісти зниклим, поки експертиза не підтвердила, що Аркадій Насіковський загинув 10 квітня 2025 року біля Дачного на Донеччині.
Оборонця поховають 23 серпня 2026 року в селі Сокіл.
Богдан Король
Богдан Король народився 12 лютого 1996 року. Чоловік мешкав у селі Олександрівка на Вінниччині, розповіли на сайті Северинівської громади.
Оборонець служив помічником гранатометника у батальйоні оперативного призначення бригади «Червона Калина» у 1 корпусі НГУ «Азов».
«Богдан Король брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», — розповіли в громаді.
Чоловік загинув 26 лютого 2024 року під час бойового завдання біля села Вербове на Запоріжжі.
22 серпня 2026 року Богдана Короля поховали у селі Олександрівка на Вінниччині.
Богдан Максименко
Богдан Максименко народився 1988 року та мешкав у селі Вернянка, повідомили у Facebook Липовецької міської ради.
Оборонець служив у 81 окремій аеромобільній бригаді, під час виконання бойових завдань дістав поранення. Зокрема Богдана нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Після відновлення, чоловік продовжив службу у 144 окремій механізованій бригадію
Богдан Максименко загинув 16 серпня 2026 року.
Чоловіка поховали 18 серпня 2026 року у Липовецькій громаді.
Богдан Скакодуб
Богдан Скакодуб народився 2 травня 2001 року в селі Соболівка на Вінниччині, повідомили у Facebook Соболівської громади.
Оборонець загинув 11 серпня 2026 року на Словʼянському напрямку в Донецькій області.
Богдана поховали на Алеї Слави у Соболівці. Йому було 25 років.
Вадим Магаляс
Вадим Магаляс народився 22 липня 1993 року в селі Малі Крушлинці на Вінниччині, розповіли у Стадницькому старостинському окрузі в Facebook.
«Вадим був молодим, щирим, добрим і хорошим хлопцем, у якого попереду було ціле життя, мрії, плани та надії. Та жорстока війна безжально обірвала його молоде життя», — повідомили в окрузі.
Вадим Муляр
Вадим Муляр народився 1987 року та проживав у селі Чернявка на Вінниччині, повідомили у Facebook Оратівської селищної ради.
Чоловік служив водієм-електриком підрозділу логістично-евакуаційних безпілотних наземних систем десантно-штурмового батальйону.
Вадим загинув 6 серпня 2026 року біля Новохатського на Донеччині.
Оборонця поховали 19 серпня 2026 року в селі Чернявка.
Василь Дячук
Василь Дячук народився 8 березня 1985 року та мешкав у селі Курилівка, розповіли в Хмільницькій міській раді у Facebook.
Оборонець служив у війську та мав звання солдата. Близько року його вважали безвісти зниклим, поки не підтвердили, що Василь Дячук загинув 19 червня 2025 року біля Мирного на Донеччині.
Чоловіка поховали 17 серпня 2026 року в Курилівці на Вінниччині.
Віктор Волинець
Віктор Волинець народився 3 лютого 1974 року, повідомили у Facebook Уланівської громади.
Оборонець проживав у селі Великий Острожок. Чоловік був учасником бойових дій.
Віктор Волинець помер 17 серпня 2026 року. Оборонця поховали 20 серпня у Великому Острожку.
Владислав Рябоконь
Владислав Рябоконь народився 23 травня 2003 року в Калинівці на Вінниччині, розповіли у Калинівській міській раді.
З 2009 по 2018 рік Владислав навчався у ліцеї №1 міста Калинівка. Після завершення навчання у 2023 році вступив до лав Національної гвардії України, де проходив військову службу.
Із 2025 року Владислав продовжив службу у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади, 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону.
«Виконував обов'язки оператора безпілотних авіаційних систем, сумлінно виконуючи поставлені завдання та залишаючись вірним військовій присязі», — розповіли в міській раді.
Владислав Рябоконь загинув 5 серпня 2025 року поблизу Магдалинівки на Запоріжжі. У нього залишилися батько, мати та сестра.
Оборонця поховали 15 серпня у Калинівці.
Володимир Данилюк
Володимир Данилюк народився 21 веренся 1975 року в селі Булаї на Вінниччині, повідомили на сайті Погребищенської міської ради.
З 1982 по 1990 роки Володимир навчався в Булаївській школі, після закінчення якої продовжив навчання в Степанківській середній школі. Пізніше у Вінниці закінчив водійські курси.
В 1993 році був призваний до лав Збройних Сил України на строкову службу. Після демобілізації повернувся в рідне село, де працював водієм в колгоспі СТОВ «Надія».
Також Володимир працював в ДП «Нафком Агро». У 2014 році — в Булаївській школі майстром по обслуговуванні котельні.
Чоловік долучився до війська після початку повномасштабного вторгнення РФ. Зокрема, захищав Україну в боях на сході у 2022-2023 роках.
«На початку 2025 року, в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, старший сержант Володимир Данилюк був демобілізований з лав ЗСУ».
Володимир Данилюк помер 17 серпня 2026 року. Його поховали у селі Надросся на Вінниччині.
Володимир Доробало
Володимир Доробало народився 13 липня 1975 року у селі Розкошівка на Вінниччині, розповіли в Теплицькій селищній раді у Facebook.
Навчався у Розкошівській та Комарівській школах, здобув фах водія у Теплицькому профтехучилищі. Пройшов строкову службу в армії. До повномасштабного вторгнення працював на Укрзалізниці.
У жовтні 2024 року Володимир Васильович став на захист Батьківщини за мобілізацією. Він служив гранатометником 3 механізованого відділення 100-ї окремої механізованої бригади «Сталева Сотка» Сухопутних військ ЗСУ, мав звання молодшого сержанта.
«З 24 лютого 2025 року боєць не виходив на зв'язок після виконання бойового завдання поблизу міста Торецьк Бахмутського району Донецької області та вважався зниклим безвісти. На жаль, після тривалих розслідувань та експертиз найгірші побоювання підтвердилися: молодший сержант Володимир Доробало загинув саме 24 лютого 2025 року, до останнього подиху виконуючи свій військовий обов'язок», — розповіли в громаді.
Володимира поховали 21 серпня 2026 року в Розкошівці.
Вʼячеслав Мазур
Вʼячеслав Мазур народився 3 жовтня 1994 року та мешкав у селі Гармаки, розповіли на Facebook-сторінці Барської міської ради.
Чоловік служив командиром станкового гранатомета протитанкового взводу роти вогневої підтримки у 108 окремому батальйоні «Вовки Да Вінчі». Оборонця понад рік вважали безвісти зниклим, поки не підтвердили, що Вʼячеслав загинув 14 грудня 2024 року в Покровському районі Донеччини.
18 серпня 2026 року Вʼячеслава Мазура поховали у селі Гармаки на Вінниччині.
Дмитро Продан
Дмитро Продан був одним із лідерів ультрас футбольного клубу «Нива» із Вінниці, повідомили в пресслужбі команди. Про його загибель повідомили 17 серпня 2026 року.
«На війні загинув Дмитро Продан, один з лідерів ультрас вінницької "Ниви". Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам'ять Герою», — йдеться в заяві ФК.
У червні 2023 року видання «20 хвилин» розповідало, що на той час Дмитро служив у Третій штурмовій бригаді та був командиром взводу. Чоловік отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня із рук президента України Зеленського.
Ігор Ткаченко
Ігор Ткаченко народився 9 листопада 1990 року у Вінниці. Після закінчення середньої школи №23 він здобув вищу освіту в Ірпінській академії — підрозділі Державного податкового університету. Спершу працював у торговельній сфері рідного міста, проте пізніше переїхав до Львова. Там чоловік започаткував власний бізнес та проживав із родиною. Разом із дружиною виховував доньку, а вже під час повномасштабної війни у подружжя народився син.
Чоловік долучився до лав Збройних Сил України у квітні 2024 року. Оборонець служив у 77 окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді ДШВ.
Ігор Ткаченко загинув 28 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Новоселівське на Луганщині. Йому було 33 роки.
18 серпня 2026 року оборонця поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Леонід Боровський
Леонід Боровський народився 19 грудня 1972 року у Херсонській області, розповіли у Facebook Хмільницької міської ради.
У війську чоловік мав звання сержанта. Його родина нині проживає у Хмільнику.
Леоніда майже три роки вважали безвісти зниклим, поки не підтвердили, що оборонець загинув 8 листопада 2023 року.
19 серпня 2026 року Леоніда Боровського поховали на Митницькому кладовищі у Хмільнику.
Михайло Луцков
Михайло Луцков народився 22 листопада 1973 року у селі Ворошилівка на Вінниччині, розповіли в Гніванській громаді у Facebook.
Навчався у місцевій школі, після її закінчення вступив до Вінницького професійно-технічного училища №7, де здобув професію штукатура-облицювальника-плиточника. Після навчання проходив строкову військову службу.
Повернувшись із армії, працював за фахом будівельником. Згодом одружився, у сім'ї народилося двоє дітей.
«У цивільному житті Михайло Васильович був надзвичайно доброю, щирою та працьовитою людиною. Мав золоті руки — за що б не брався, усе в нього виходило. Був люблячим сином, чоловіком, батьком і дідусем», — розповіли в громаді.
Після початку повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року Михайло Луцков долучився до Сил оборони України. Чоловік служив у 40 полку імені Данила Нечая НГУ, а пізніше його перевели до бригади «Червона Калина». Оборонець служив головним сержантом роти оперативного призначення на БМП.
«За роки служби був відзначений нагрудним знаком командира «За відвагу» та медаллю «За знищення піхоти».
Михайло Луцков дістав поранення на Покровському напрямку фронту. Після лікування перебував у відпустці та проходив реабілітацію. 15 серпня чоловік помер, йому було 53 роки.
18 серпня 2026 року Михайла Луцкова поховали у Ворошилівці. У нього залишилися мати, дружина, брат, сестра, донька, син та онуки.
Михайло Шевченко
17 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання загинув житель села Чуків Немирівської громади Вінницької області Михайло Михайлович Шевченко, 1975 року народження.
Олег Постовий
Олег Анатолійович Постовий народився 23 грудня 1972 року у Вінниці. У рідному місті закінчив середню школу №1. Паралельно здобув музичну освіту за класом баяна.
Після школи Олег вирішив пов'язати своє майбутнє з промисловою діяльністю. Він закінчив Вінницький залізничний технікум, нині — Вінницький транспортний фаховий коледж. Після навчання пройшов строкову армійську службу та розпочав трудовий шлях.
Професійне життя Олега Постового було різноманітним. Він виготовляв меблі, працював експедитором та на інших підприємствах міста. Останнім місцем його роботи став завод із виготовлення бетонних розчинів.
Олег також був батьком донечки.
«Життєрадісний, щедрий, людина слова та діла, яка завжди була готова віддати останню сорочку. Таким залишився в пам'яті Олег. Для мене він був не лише старшим братом, а й найкращим другом і порадником, — розповів брат Юрій. — Він був надійним в усьому, наче скеля, а в його душі завжди жила музика. Брат чудово грав на багатьох музичних інструментах, хоча й нечасто тішив нас своїм виконанням».
У грудні 2024 року Олег Постовий став на оборону України. У званні сержанта він виконував бойові завдання у складі 70 окремої бригади підтримки на Слов'янському напрямку.
13 серпня 2026 року серце військовослужбовця зупинилося. Олег Постовий загинув у віці 53 років.
Олександр Бордюк
В районі н.п. Олексієво-Дружківка, Краматорського району, Донецької області під час виконання бойового завдання загинув захисник України БОРДЮК Олександр Володимирович 2002 р.н.
Павло Березовський
Павло Березовський народився 31 січня 1982 року у Вінниці. Після закінчення місцевої середньої школи №30 здобув професійну освіту у Вінницькому транспортному фаховому коледжі, а згодом — вищу у Вінницькому національному аграрному університеті.
Працював у виробничій сфері. Тривалий час — на підприємстві ТОВ «Синтез-Союз», де займався виробництвом металоконструкцій. Пізніше працював у ТОВ «ЕЙРКОМ», яке спеціалізується на монтажних роботах.
У березні 2022 року Павло Березовський долучився до захисту України. Мав позивний «Бронхіт». У званні молодшого сержанта служив водієм-механіком у 10-й окремій автомобільній санітарній роті. Військовослужбовець евакуйовував поранених і травмованих бійців із найгарячіших напрямків фронту та доправляв їх до військових шпиталів.
Павла Березовського нагородили нагрудним знаком «За зразкову службу» та відзнакою Президента України «За оборону України».
Життя військовослужбовця обірвалося 16 серпня 2026 року у Дніпрі під час виконання службових обов'язків. Йому було 44 роки
На Павла Березовського чекали дружина, син та сестра.
Руслан Гнатюк
Руслан Анатолійович Гнатюк народився 5 квітня 1979 року у Вінниці. Після закінчення загальноосвітньої середньої школи №26 здобув професію автослюсаря.
Професійне життя Руслана Гнатюка було пов'язане з виробничою сферою Вінниці. Свого часу він працював на підприємстві «Ларіс». Останнім цивільним місцем роботи стало ПрАТ «Вінницька харчосмакова фабрика», де він виконував обов'язки електрогазозварювальника.
«Усі знали Руслана як веселого й надзвичайно чуйного хлопця. В його душі не було місця для злості чи заздрощів, — розповіла братова полеглого захисника Ірина. — Здавалося, він міг обійняти цілий світ, зігріти та розрадити кожного… Руслан понад усе цінував родину. Він дуже любив свого брата, тішився племінникам. А ще — щиро мріяв, щоб батьки жили якомога довше, не хворіли й ніколи не знали горя...»
Улітку 2025 року Руслан Гнатюк добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Свою військову службу розпочав стрільцем у 120 окремій бригаді Сил територіальної оборони.
Згодом військовослужбовець продовжив службу у 3 окремій штурмовій бригаді. За мужність та високий професіоналізм у боях Руслан Гнатюк отримав звання молодшого сержанта та відзнаку президента України «За оборону України».
«Він ніколи не ховався від армії й відкрито йшов назустріч своїй долі. Відчував, що саме так зможе сплатити синівський борг перед країною», — кажуть рідні Руслана.
Свій останній бій Руслан Гнатюк прийняв 30 липня 2026 року поблизу міста Лиман Краматорського району Донецької області. Йому назавжди залишилося 47 років.
Руслан Ігнатов
Руслан Ігнатов, позивний «Йожик», долучився до війська у березні 2022 року. Спочатку він служив мотористом понтонного відділення понтонно-мостового батальйону 70-ї окремої бригади підтримки.
Разом із побратимами воював на Куп'янському, Чугуївському, Слов'янському та Краматорському напрямках. За участь у забезпеченні просування українських військ і контрнаступі на Куп'янському напрямку його нагородили відзнакою Президента України «За оборону України».
Згодом військовий продовжив службу у складі 32-ї окремої механізованої бригади.
Руслан загинув 9 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Піщане Покровського району Донецької області. Йому було 48 років.
Вдома на нього чекали дружина, дві доньки, онука та мати.
Дружина Оксана розповіла, що після початку повномасштабного вторгнення Руслан спочатку долучився до територіальної оборони у Новій Греблі, де живуть його родичі. Чоловік чергував і допомагав готуватися до оборони, а згодом мобілізувався до ЗСУ.
За словами дружини, Руслан не уникав служби й прагнув захищати свою родину та країну.
Руслан народився у Вінниці 24 серпня 1977 року. Навчався у школі №32, здобув професію кухаря-кондитера, а пізніше закінчив Вінницький торговельно-економічний інститут. Працював у ресторані «Іскра», кондитерському центрі гіпермаркету «Метро» та на підприємстві «Інфузія».
Руслан Кропивлянський
Руслан Кропивлянський із позивним «Кропива» долучився до Збройних сил України наприкінці 2022 року.
Військовий служив у 120-й окремій бригаді Сил територіальної оборони, а згодом — у 141-й окремій механізованій бригаді.
Руслан був солдатом-кулеметником. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Бахмутському та Лиманському напрямках, а також у складі мобільної вогневої групи на Дніпропетровщині.
Під час служби військовий тричі отримував поранення. Після реабілітації щоразу повертався до війська.
Руслан загинув 8 серпня 2026 року внаслідок російського обстрілу поблизу села Добровілля Синельниківського району Дніпропетровської області.
Йому було 48 років.
На Руслана з фронту чекали донька, батьки та брат. За словами його брата Артема, військовий нечасто розповідав родині про службу, оскільки не хотів змушувати близьких хвилюватися.
Руслан Кропивлянський народився у Вінниці 25 липня 1978 року. Навчався у школі №35, після чого здобув професію столяра у Вінницькому професійно-технічному училищі №3.
Згодом закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
До війни Руслан працював у Будівельно-монтажному управлінні №2 ПрАТ «Укргазбуд», ДП ВСП «Стальконструкція» №126, КУП «ЕкоВін». Останнім місцем його роботи був завод «Маяк».
Сергій Горовий
Сергій Анатолійович був військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та мужньо виконував свій військовий обов'язок, захищаючи Україну.
14 серпня 2026 року Герой загинув під час виконання бойових (спеціальних) завдань у районі населеного пункту Степок Сумського району Сумської області.
Сергій Кошель
Сергій Кошель, солдат Збройних сил України вважався зниклим безвісти. Нині підтвердилося: 8 листопада 2023 року військовий загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Мар'їнка Покровського району Донецької області.
Сергій Мельник
Сергій Мельник, позивний «Сірий», пішов до війська у березні 2022 року. Він служив у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.
Сергій був молодшим сержантом та командував відділенням електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби.
Військовий брав участь в обороні Києва, служив на Чорнобильському напрямку, а згодом воював на Лиманському напрямку.
Сергій Мельник загинув 7 серпня 2026 року поблизу селища Райгородок Краматорського району Донецької області. Йому було 44 роки.
Дружина Наталія розповіла, що Сергій свідомо вирішив стати на захист України після початку повномасштабної війни. За її словами, чоловік не чекав повістки та сам прагнув потрапити на фронт.
Сергій народився 3 грудня 1981 року у Жмеринці. Згодом його родина переїхала до Вінниці. Після школи він навчався у Вінницькому м'ясо-молочному технікумі, а пізніше закінчив Київський університет ринкових відносин.
До початку повномасштабної війни Сергій працював у торговельній мережі «Техніка UA».
Сергій Яцук
Сергій Яцук, який мав позивний «Сірий», добровольцем став до лав українського війська у лютому 2022 року. Спочатку він захищав небо над Вінниччиною у складі Повітряних сил, а згодом продовжив службу в 5-й окремій важкій механізованій бригаді.
Бойове хрещення Сергій пройшов під Кураховим. Під час служби він отримав поранення, однак після відновлення повернувся до виконання військових завдань.
За професійність та особистий внесок у захист України командування відзначало військового грамотами.
Сергій загинув 18 січня 2025 року поблизу села Шевченко Волноваського району Донецької області. Йому був 41 рік.
Дружина захисника Оксана розповідає, що після початку повномасштабного вторгнення чоловік не вагався щодо рішення йти до війська.
Після того як родина отримала повідомлення про зникнення Сергія безвісти, близькі тривалий час сподівалися на його повернення.
Сергій Яцук народився у Вінниці 21 березня 1983 року. Навчався у школі №27, а після її закінчення вступив до Вінницького політехнічного технікуму.
Ще під час навчання він познайомився з майбутньою дружиною. У подружжя народилися син і донька.
До війни Сергій працював у різних сферах — на кондитерській фабриці, у логістиці та торгівлі. За словами дружини, він багато працював, щоб забезпечити родину.
Юрій Грабович
Юрій Олексійович Грабович народився 31 липня 1972 року у Вінниці. Проживав і працював у Жмеринці. До повномасштабного вторгнення працював формувальником у ливарному цеху підприємства «Агромаш», також працював на фірмі «Вінницясвітло».
У 2015-2016 роках Юрій Грабович виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Він служив у складі легендарної морської піхоти – 36-ї окремої бригади, 501-го батальйону. Брав участь у боях на Широкиному, сектор «М», Маріупольський напрямок.
У 52 роки він добровільно став на захист рідної землі та продовжив службу у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України.
9 травня 2025 року зв'язок з оборонцем обірвався. Того дня, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Олександропіль Краматорського району Донецької області, Юрій Грабович загинув.
Юрій Задорожнюк
Юрій Задорожнюк проходив військову службу у військовій частині А4030, де був старшим бойовим медиком 4-ї розвідувальної групи спеціального призначення 5-ї роти спеціального призначення 2-го загону спеціального призначення. Він загинув, виконуючи бойове завдання.
Юрій Ткачук
Юрій народився 19 червня 1996 року в Бруслинівці. Початкову школу закінчив у рідному селі, до 11 класу навчався у Пеньківському ліцеї. Після школи вступив до Вінницького національного технічного університету, де здобув ступінь магістра з відзнакою. Після навчання проходив строкову військову службу.
Працював у Вінницькому дослідному заводі інженером-конструктором.
10 вересня 2024 року Юрія призвали на військову службу. Служив старшим солдатом, водієм-електриком роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. За військову службу був нагороджений медаллю «Захисникам Вітчизни».
11 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпровському напрямку Юрій Ткачук отримав тяжкі поранення, несумісні з життям.
