Олександр з позивним "Німець" — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Кривого Рогу, йому 28 років. До повномасштабної війни працював на гірничо-збагачувальному комбінаті.
Одразу після російського вторгнення він кілька разів сам приходив у територіальний центр комплектування, однак через хронічну хворобу не потрапляв під мобілізацію. Однак, рік тому, під час поїздки до Закарпаття, Олександру вручили повістку, і через кілька днів він став бійцем 128-ї ОГШБр.
Історію військового 28 січня розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.
Через проблеми зі здоров’ям Олександр мав законні підстави служити в тилу, однак попросився в бойовий підрозділ. Зараз є оператором дрона-бомпераБомбер — безпілотний літальний апарат (БПЛА), спеціально розроблений для виконання завдань у сфері військово-стратегічного планування та повітряної атаки..
"Я відразу сказав, що якщо вже служити, то не хочу протирати штани в тилу. Проходив колись строкову службу і не хотів ще раз переживати тилові "затяги". Спитав, де зараз знаходиться бригада, і коли почув, що на Запоріжжі, попросив відправити мене туди, ближче до дому. Запропонували посаду в підрозділі безпілотників, і я погодився", — сказав боєць.
Після тренувань чоловік почав виконувати бойові завдання.
"Звичайні піхотні гранати для безпілотників не завжди ефективні, треба виготовляти специфічні вибухові пристрої, і я цим періодично займаюся. Але паралельно використовуємо й класичні боєприпаси. Раніше мені подобалося скидати ТМ-ки (протитанкові міни) або "касетки" (вибухівка з касетних боєприпасів). Коли скидаєш ТМ-ку на російський бліндаж, то в кращому для росіян випадку звідти виходять "300". У нас багато результативних вильотів. У Роботиному ми ганяли своєю "Бабою Ягою" росіян, зупиняли штурми, знищували броньовану техніку. Одного разу вилетіли на одну ціль, але як тільки отримали інформацію, що на наші оборонні позиції рушили дві російські МТЛББроньовані тягачі. з піхотою, прямо в польоті змінили курс і результативно відпрацювали по них", — розповів Олександр.
Військовослужбовець каже: родичі іноді питають, чи змирився він зі службою на війні. "Мені нормально, це не строкова, тут усе по-іншому. Не можу сказати, що я господар свого життя, бо в будь-який момент може надійти команда на бойовий виїзд, але це війна. Тут небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше", додав військовий.
Дружина й донька Олександра з початку повномасштабної війни виїхали в Німеччину. Вперше боєць зміг побачити своїх рідних тільки через два з половиною роки, коли отримав відпустку.
"Дружина з донькою приїхали на Дніпропетровщину, а після моєї відпустки знову повернулися в Німеччину. Доньці немає ще й п'яти років, ми не бачилися з нею два з половиною роки. Але у відпустці в нас було таке відчуття, наче ми й не розставалися зовсім, не промайнуло й думки, що біля мене нерідна людина чи я щось не знаю про неї. Дружина з донькою нормально влаштувалися за кордоном, але після війни повернуться додому, ми говорили про це багато разів. Я так само не бачу себе ніде, крім України, навіть не розглядаю інші варіанти", — сказав Олександр.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok
