Олександр — етнічний угорець, який проживає в Ужгороді. Чоловік народився у родині лікарів. Вроджені порушення зору з віком призвели до повної його втрати. Проте інвалідність не завадила йому створити родину, опанувати професію медичного брата і вже впродовж 15 років надавати послуги лікувального масажу.
Зі слів Олександра, він повністю втратив зір після школи.
"У 2006 році я побачив статтю про те, що в Генічеському медичному училищі можуть навчатися люди з вадами зору або люди з інвалідністю, які мають проблеми із зором. Тож я вирішив навчатися на масажиста", — поділився чоловік.
Для батьків Олександра справжнім викликом було відпустити сина, оскільки той завжди був біля. Батько Іван каже: "Інших варіантів у нього (Олександра — ред.) не було: або працюєш над собою, чогось досягаєш, або повертаєшся додому до мами".
Олександр Неймет вже 15 років працює масажистом в Ужгородській міській лікарні. За словами чоловіка, медицина і все, що з нею пов'язано, йому доволі близьке.
"Коли я особисто втратив зір, то, з одного боку, став краще орієнтуватися в просторі, тобто в голові почала вимальовуватись якась тривимірна картина всього, що мене оточує. Адже коли пацієнт лягає на кушетку, я насамперед бачу його хребет пальцями не лише з погляду хвороби, а й з погляду розуміння, чому це відбувається", — розповів масажист.
Олександр каже: допомагає собі тим, що працює і залишається в соціумі, а людям — роблячи масаж.
"Найбільше я пишаюся тим, що своїм прикладом та соціальною роботою можу довести іншим: навіть якщо існують проблеми зі здоров'ям, то не варто вішати ніс, опускати руки, сидіти вдома чи тим паче шукати розради у склянці алкоголю. Люди, які мають діточок з тими чи іншими проблемами, мають розуміти, що це не кінець світу. Ці діти можуть навчатися і стати для батьків не тягарем, а опорою й допомогою", — поділився чоловік.
Зі слів мами Олександра Магдалини: риси характеру її сина — це працьовитість та доброта. Він завжди допомагає. "Коли він (Олександр — ред.) вранці прокидається, то окрім привітання з добрим ранком, запитує: "Як ви спали?", додала жінка.
"Особисте щастя для кожної людини — це мати сім'ю, кохану, жадану, як для чоловіків, так і для жінок. Моє знайомство з дружиною розпочалося спочатку з наукових інтересів, які згодом переросли у спільні. Це була громадська та просвітницька діяльність. Ми допомагаємо людям, які потребують підтримки, намагаємось донести їм, що це не кінець, завжди є світло наприкінці тунелю", — розповів чоловік.
У дружини Олександра — Марини Сташиної-Неймет — також є порушення зору.
"Це те, з чим я живу від народження. Для мене п’ять відсотків зору — це норма. Зараз моє завдання, а також завдання Олександра, полягає в тому, щоб довести, що через погіршення чи втрату зору, життя не завершується, адже в багатьох питаннях ми діємо як одне ціле. Навпаки, воно набуває нових фарб", — сказала дружина Олександра.
"Я вважаю себе доволі щасливою людиною. По-перше, я щасливий, бо живу. По-друге, я маю сім’ю та дружину, рідних, які підтримують і допомагають мені не тільки фізично, але й морально. По-третє, я маю змогу хоч якось доносити інформацію і допомагати іншим людям не замикатися у своїх домівках", — поділився Олександр Неймет.
Автор — Катерина Лазаревич
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp
