У квітні 2022 року подружжя В’ячеслав Поляков та Валентина Травкіна з Харкова приїхали на Закарпаття. Невдовзі вони стали волонтерами в Благодійному фонді "Комітет медичної допомоги в Закарпатті".
До повномасштабного вторгнення Росії Валентина працювала в Харківському авіаційному університеті, В’ячеслав мав власний бізнес. В’ячеслав розповідає, що у квітні 2022 року приїжджало багато іноземних ліків, мало хто розумівся на термінології.
"Це потужна волонтерська організація, яка мала великий об’єм гуманітарної допомоги і не мала робочих рук, щоб все це перебирати. Ми з донькою кваліфіковані лікарі тому наш фах був дуже потрібен в комітеті. Каміони їз гуманітарною допомогою йшли майже кожного дня. Ми не могли собі робити вихідні", — розповідає В’ячеслав Поляков.
Зараз Валентина на пенсії. Живе подружжя неподалік Ужгорода. У Харкові також залишився їхній з В’ячеславом син із сім’єю.
"У Великих Лазах ми винаймаємо будинок, навіть маємо свій невеликий город. Ми адаптувалися, можна сказати, нове життя відкрили для себе. Харків — це болюча тема для нас, бо в Харкові лишилася моя старенька мама. Вона не захотіла нікуди їхати. Її стан міг не дозволити. За нею доглядає мій молодший брат", — розповідає В’ячеслав Поляков.
"Є те відчуття, що ти покинув рідне місто, а там залишилися і близькі, і рідні, і друзі. Так, наче ти зрадив щось. От таке відчуття. Воно трошки й досі є, але я вже розумію, що там, на місці, ми б нічого такого не зробили б, нічим би не допомогли", — додає Валентина Травкіна.
У "Комітеті медичної допомоги в Закарпатті" волонтери й далі займаються сортуванням ліків, медичного реквізиту, який привозять з-за кордону, і допомагають формувати відправлення на фронт та у прифронтові регіони.
"Хотілося б поєднати нашу родину. Але донька в Америці працює. Все інакше буде, ніж до війни. Тому ми далеко не плануємо. Ми тепер, знаєте, як буддисти — на 15 хвилин, бо все може змінитися дуже швидко", — каже В’ячеслав Поляков.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
