Роман — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Він родом з Ужгорода. Коли військовому виповнилося 18 років, він одразу підписав трирічний контракт зі Збройними силами. До повномасштабного вторгнення хлопець встиг пройти кілька ротацій у зоні ООС. З початку повномасштабної війни Роман нагороджений двома орденами "За мужність".
Історію військовослужбовця розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
Роман — піхотинець-штурмовик. Перші тижні війни його підрозділ вів бої за Волноваху на Донеччині. А далі їх перемістили на Луганщину.
"Нас кинули під Білогорівку, це було на початку травня. Росіяни звезли туди купу техніки, щоб форсувати Сіверський Донець. Ми бачили з дронів їхні колони, і коли ворог кинув понтони, по яких на нас пішла техніка, дали бій. За якийсь час наша арта їх знищила – рознесла в пух і прах. Через пару днів росіяни таки форсували Сіверський Донець, тоді почалися бої за Білогорівку", — розповів Роман.
За словами Романа, найбільше вбитих росіян він бачив на початку війни — під час боїв за Волноваху і поблизу Бахмута. Гинули й товариші Романа по підрозділу: "Прилітає міна на позицію, підбігаєш до товариша й бачиш, як скляніють його очі. Три-чотири секунди і все… Більше десятка хлопців загинули, з котрими ми приятелювали".
Найближчий друг Романа загинув у нього на руках.
"Це Андрій Сітак із Сумщини, йому був 21 рік. Перші тижні війни, ми під обстрілами заходили у Волноваху, і тут ворожий приліт… Осколок влетів Андрію збоку під бронік. Я підбіг, узяв його голову на коліна. Бойовий медик накладає пов’язку, а Андрій дивиться на мене й каже: "Все, кінець – ноги холонуть…" Він розумів... І попросив передати батькам і дівчині останні слова – як сильно їх любить. Я потім говорив із його батьками… Андрія тоді змогли стабілізувати й евакуювати в лікарню. Але поранення було важке і велика крововтрата. Через п’ять днів він помер. На той час Андрій мав орден "За мужність" III ступеня й подання на II ступінь. Поки вийшов указ, він помер. І вже посмертно його нагородили І ступенем. Став повним кавалером…", — розповів боєць.
Сам Роман жодного разу не був поранений, але має кілька контузій.
"Були моменти, коли я прощався з життям. Найкритичніша у Білогорівці, коли росіяни намагалися кинути понтони. Їхній танчик розстрілював наші позиції. Він стояв далеко в лісі й стріляв навісом. Перший снаряд ліг за кілька метрів від приміщення. Другий ще ближче, аж двері вилетіли. І я подумав — кінець, він нас вирахував. Третій вибух — потемніло в очах, я приготувався, що зараз усе життя пролетить перед очима. І тут четвертий снаряд – переліт, п’ятий – далі, шостий – ще далі. І мене попустило, я зрозумів, що він нас не бачить, просто шукає", — говорить Роман.
У вільний від служби час Роман займається спортом і читає.
"Хлопці, котрі знають мене з самого початку, кажуть, що я змінився. Але це закономірно, було б дивно, якби не змінився. Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…", — додав військовий.
З початку повномасштабної війни указами президента України Роман нагороджений двома орденами "За мужність" – III і II ступеня.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
