Письменник Андрій Любка розповів у інтерв'ю Суспільному про силу гумору під час війни, свій внесок у перемогу України, а також феномен абсолютного об'єднання нації проти російських окупантів.
— Вранці 24 лютого Росія почала вторгнення в Україну. Якою була твоя перша реакція?
— Я прокинувся від вибухів, бо якраз у четвер, 24 лютого, мав вилітати з Києва до Вільнюса на презентацію — книгу мою переклали. За три години до літака почалася війна. Повітряний простір закрили. Я чекав війни, це все було більш-менш зрозуміло давно. Ще з середини січня я почав до неї в той чи інший спосіб готуватися. Але безумовно я не чекав бомбардування цивільних міст, я не чекав вуличних боїв, не чекав тої гуманітарної катастрофи, яка зараз є. В мене було якесь дурне наївне враження, я думав, що будуть знову бої на Донбасі і спроба знову прорватися до Криму — по суходолу. Я помилявся. І тому всі ті коментарі й думки про розвиток подій мені здаються не до кінця адекватними, оскільки ми не могли до кінця передбачити настільки вселенське зло. І я би не виключав зараз можливості остаточного удару по Києву як по Хіросімі. Тому що Київ взяти неможливо. А це є їхньою основною ціллю. Фактично на другий-третій день війни, коли забуксував їхній прохід на території України, Путін зрозумів, що почав програвати, і зараз для Росії не існує нормального виходу з ситуації. Вона не досягнула своїх цілей, це спровокує величезну внутрішньополітичну кризу. Росія не може вийти з України, зберігши лице. Тому вона буде шукати якусь нову спробу остаточно захопити Київ, зробити ще одну велику атаку. Якщо не вийде, я б не виключав абсолютного зла, бо всі ті прогнози виявилися занадто наївними, попри те, що ми отримали в Україні.
Читайте також: "Путін вчинив як воєнний злочинець". Інтерв'ю з доктором юридичних наук Савчиним
Кожен бере відповідальність на себе. Ми це бачили під час Майдану
— Як змінилось твоє життя під час війни?
— Я тепер кажу, що у минулому житті до війни я був письменником, зараз я намагаюся робити максимально те, що в моїх силах. І, чесно кажучи, сконцентрувався на такій простій, важкій фізичній роботі, оскільки така робота виснажує тебе сильно і потім ти можеш спати. По-друге, ця робота дає конкретний результат. Я, наприклад, зараз в більшості випадків відмовляю написати якийсь текст для іноземних медіа. Тепер, якщо я можу взяти коробку і перенести її у пункт, де людям приготують їжу, я вважаю, це вже круто. І цю годину, протягом якої я міг писати текст, краще використаю на носіння коробок і в такий спосіб допоможу. Різні мої колеги в різних містах займаються тим самим. Завдяки тому, що маємо хороші контакти, можемо координувати різні справи, запити й допомоги. В такий спосіб ми направляємо величезні вантажі гуманітарної допомоги, які отримуємо тут на Закарпатті. Їх розвантажуємо, сортуємо, відправляємо до Києва, Харкова та інших міст України.
— Українці завжди активно впливають на всі державотворчі процеси, про що свідчать принаймні дві революції за гідність, свободу та демократію. Натомість росіяни зараз вкотре закріплюють думку про менталітет рабів. Це історично так сформувалось чи саме в останні роки Путінська Росія йде до абсолютного тоталітаризму?
— Ключова різниця полягає у наявності в нашій історії епохи бароко. Це те, що заклало підвалини у нас європейського суспільства, народу, а тепер вже нації. І ці глибокі культурні відмінності лише на перший погляд здаються такими другорядними і стосуються лише сфери культури. Саме оця ідея європейської автономності, поваги до індивідуальності сформувала те, що є нашою найбільшою силою. Ми горизонтальне суспільство. Українець не відчуває себе підпорядкованим кимось. У нього немає страху перед владою, тому що ми владу висміюємо, критикуємо. Інколи так, що це переходить межі нормального. Відповідно, коли нам треба самоорганізуватися, ми це робимо дуже швидко. І водночас коли ми щось робимо, ми робимо це до кінця. Наші Збройні сили, наші добровольці, люди, які пішли в тероборону — це люди, які пішли воювати з власної волі, це люди, які точно не виконували б злочинні накази. Це люди, які мають відчуття гідності, які щось досягли в житті, відповідно, їм є що захищати. І оце горизонтальне суспільство, на противагу суспільству ієрархізованому, яке наступає на нас, воно дуже швидко самоорганізовується, тому що кожен бере відповідальність на себе. Ми це бачили під час Майдану. Замість довгих нарад, з’ясовувань хто що робить — просто ти береш і робиш. Організовуєш людей навколо себе. І це наша величезна відмінність, бо вона дозволила нам утримати державу всі 30 років, розвинути її, мати оце нове покоління, яке фактично не сприймає диктатуру.
Ми родиною зібралися на Різдво вдома і я пам’ятаю ці розмови про те, що Росія хоче мати свою сферу впливу в Європі і диктувати хто куди має йти, долучатися до блоків. Представники старшого покоління говорили, що це логічно, адже “Росія — це велика сила, вона хоче, щоб біля її кордонів було спокійно”. Наприклад, для мене ця логіка незрозуміла. Я абсолютно не сприймаю логіку сили. Європейський Союз базується на принципах рівності: Німеччина має таке ж право голосу як і маленькі Словенія чи Латвія. І в цьому сила, тому що ти зберігаєш свою гідність. Безвідносно до твоєї величини чи кількості військ. Ми йдемо до цього суспільства, ми зробили цей вибір. Але можна сказати, що вибір був зроблений за нас, тому що ми культурно належимо до європейської цивілізації. Оте відродження й бароко, про яке я вже казав. Ми маємо прекрасні взірці і в літературі, і в архітектурі, наприклад козацького бароко. Це свідчить про те, що ми в тому силовому полі. Вибір був зроблений за нас, ми не могли долучитися до цього ієрархізованого суспільства — східного автократичного типу.
Ті процеси, які запустив Путін, грають проти нього
— Весь цивілізований світ відвернувся від Росії. За санкціями Росія обійшла Іран і Північну Корею. Наскільки сильно похитнулися основи світового порядку?
— Я думаю, що ключ до вирішення цієї ситуації лежить у Кремлі. І рішення цієї проблеми полягає в усуненні Путіна. Якщо російські еліти зроблять якийсь двірцевий переворот, Путін отруїться чи в нього буде якийсь серцевий напад — це найпростіший спосіб вирішити цю кризу. Бо тоді в. о. президента зможе сказати, що “не ми війну починали, ми відводимо свої війська, починаємо переговори”. Якщо ні, то нас чекає наступна фаза — затяжного конфлікту і великих криз у світі. І цей процес може тривати довго. І процес доходження інформації й прийняття того, в якій патовій ситуації опинилася Росія, до її еліт буде доходити ще якийсь час. Завдання України — вистояти, протриматися. Ті процеси, які запустив Путін, грають проти нього. І ми не будемо вирішувати питання розпаду Росії чи наступу на Москву, наше завдання — утримати свою столицю, утримати політичну владу. І чекати, коли цей колос просто рухне. Я би сконцентрувався у цей час на найважливішому і найпростішому завданні — боронити свою державу. Все що буде далі відбуватися з ООН, яка довела свою недієздатність і неадекватність, з Червоним хрестом, який маючи швейцарські великі офіси, займається листуванням замість допомоги людям, нас це зараз не має цікавити. Треба максимально відбити напад, звільнити наші землі. Після битви за Київ, яку Путіну просто неможливо у будь-який спосіб виграти, постане питання в контрнаступі і звільненні територій, зокрема й звільненні Донбасу й Криму. Тому нам треба займатися своїми справами. Ніхто за нас не воює, як ми бачимо. Крім постачання зброї і фінансування, ніхто не готовий вступати у війну на нашому боці.
Читайте також: НАТО не має сміливості об'єднатися заради України — Зеленський
— Політика умиротворення агресора — нацистської Німеччини — не зупинила Другу світову війну. Наразі країни ЄС, Велика Британія й США повідомили, що не готові “закривати небо” від бомбардувань й вступати у війну. На що сподівається колективний захід?
— Я хотів би вийти з цього мейнстриму і нашого ура-патріотизму, бо важливо залишатися реалістами. Я думаю, що колективний захід зробив навіть більше, ніж ми могли очікувати, зокрема й у поставках летального озброєння. Вимагати закритого неба ми можемо, нам треба це робити як геополітичний крок, але це нереалістично, тому не треба на це сподіватися. Якщо ми будемо вірити у "закрите небо", то ми будемо вірити в те, що хтось знову таки прийде нас рятувати. "Закрите небо" над Україною неможливе, зокрема й через те, що це наша провина й наша біда. НАТО — це оборонний союз, до якого ми не належимо. Альянс не зобов’язаний нас захищати, давати зброю. Але вони дають і підтримують нас, за це треба дякувати.
Гумор також є зброєю, він допомагає зберігати силу духу
— Війна ведеться на всіх фронтах, зокрема в інформаційному полі в інтернеті. За ці дні війни у нас з’явились цілі історії, які стали мемами: бабця, яка збила російський дрон банкою з помідорами або фермери, які вкрали ворожий танк. Наскільки такі історії підтримують бойовий дух?
— Як тільки ми почали жартувати з війни й жартувати з російської армії і створювати ці меми, я відчув, що ситуація справді переламалася, тому що цей гумор — життєствердний. Гумор прошитий в українському ДНК. І цей гумор дозволяє протягом 30-ти років нам утримувати тут демократію. Ми сміялися з тупого Януковича, ми сміялися з коміка Зеленського. І владу завжди ми обеззброювали своїм гумором. І фактично зараз ми відчуваємо такий переспів “Енеїди” Котляревського. “Еней був парубок моторний і хлопець хоч-куди козак”. І оцей Еней воює і водночас тихо у вус ще й встигає посміюватись. Це безумовно надає силу. І це ще й підтверджує й нашу приналежність до цього центральноєвропейського контексту. Те, що ми зараз бачимо, це дуже “швейківські” жарти Гашека. Я бачив такі ситуації зараз: коли ми прокинулися під бомбами у Києві, мій друг, у якого я ночував, поїхав заправити машину. Але він поїхав не на найближчу заправку, а через усе місто через 15 км, бо у нього була картка на знижку — 40 копійок на літрі. Це ідіотизм з одного боку, а з іншого це такий “бравий вояк Швейк”. Гумор також є зброєю, він допомагає зберігати силу духу.
— Наскільки історичний період ми зараз переживаємо?
— Ми зараз стали свідками процесу, який змінив повністю політичну карту України, тому що центр українського патріотизму перемістився на схід. І уже не буде оцих вічних історій лише про УПА і про те, що ми тут на західній Україні правильні чи ні. Зараз Генічеськ, Харків, Бердянськ і навіть проросійські мери Одеси чи Харкова дуже чітко говорять, що ми загарбникам не здамося, будемо воювати. І те, що люди вискакують на російську техніку з українськими прапорами під фактично окупаційним режимом — це свідчення великого героїзму. І це те, що вже не можна змінити. Ми пройшли той етап — перших найскладніших днів. Путін припустився кількох жахливих тактичних помилок і через зло, яке він заподіяв цивільному населенню й українським містам, від нього відвернулися навіть ті, хто навіть гіпотетично могли бути байдужими або проросійськими. Відповідно, ці люди потрапили в орбіту української політичної нації. І тепер Херсонщина і Галичина не сильно відрізняються у своїх політичних поглядах. Ми це вже здобули. Зараз ми вже воюємо за конфігурацію того, як буде виглядати Україна. І найголовніше — чи зможемо ми використати вікно можливостей, яке відкриється одразу після війни. Це буде дуже коротке, але дуже продуктивне вікно для вступу у якісь політичні союзи чи збору грошей для відбудови країни. Якщо ми будемо відбудовувати міста з нуля — це колосальна історична можливість для бізнесу, для розвитку. До цього треба вже готуватися. Буде дуже багато роботи, можливостей заробляти тут, повертатися в Україну. Ті люди, які зараз змушені покинути Україну, мають повірити і повернутися, а ці згарища й попелища — прибрати й почати будувати.
Що відомо:
- В Україні 24 лютого запровадили воєнний стан через повномасштабне вторгнення Росії.
- Вторгнення Росії в Україну. День сімнадцятий. Онлайн.
- Президент України Володимир Зеленський повідомив, що за 16 днів війни загинули близько 12 тис. російських військових, тоді як українських — 1300. Водночас, за словами міністра оборони України Олексія Рєзнікова, у війні загинуло більше мирних жителів, ніж військових.
- Кількість українських дітей-біженців, які разом з батьками рятуються від російської військової агресії, перевищила один мільйон. Більшість сімей виїхали до Польщі, Угорщини, Словаччини, Молдови та Румунії.
- На тлі значних втрат у Росії наразі залишилися тільки дві людини, які підтримують продовження війни в Україні, — президент Володимир Путін та міністр оборони країни Сергій Шойгу. Про це заявив голова ГУР Міністерства оборони Кирило Буданов.
- Президент Володимир Зеленський заявив, що помітив позитивні зрушення у мирному переговорному процесі з Росією. "Наші дипломати працюють і обговорюють деякі деталі адженди, яка має бути між нами і РФ. Я б хотів, щоб це сталося. І якби це був реально на практиці, а не на словах процес врегулювання, процес миру. Я радий вже сигналу з боку РФ. За останні 2 роки я не чув, що може бути діалог. Жодного разу цього не чув", – заявив глава держави.
