21 листопада в Україні відзначають День гідності та свободи – одне зі знакових офіційних свят, встановлене на честь двох революцій, які відбулися в Україні у 2004 та 2013 роках. Цього дня українці вшановують пам’ять про людей, які під час Революції Гідності та Помаранчевої революції стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів держави та її європейського вибору.
До Дня гідності та свободи України Суспільне поспілкувалося з ужгородським священником Православної церкви України, вчителем Віктором Аврамчуком. Він з перших днів брав участь у зібраннях учасників Євромайдану в Ужгороді. А згодом поїхав до Києва.
"Спонукало вийти на Майдан людей, зокрема мене те, що були побиті діти, студенти, хоча вони вже були дорослішими. З цього починався Майдан: супротив тому, що побили студентів", – пригадує кінець 2013-го року Віктор Аврамчук.
Чоловік каже, що на перші мітинги, які відбувалися на площі Театральній в Ужгороді, він не приходив у одязі священника: "Ми всі виходили, ті, які мали можливість висловити свою позицію, виходили на площу Театральну. З самого початку ми не виходили в підрясниках. Ти просто виходив, аби висловити свою позицію. Уже коли ти бачив, що це потрібно для гуртування, а що є гуртуванням – молитва "Отче наш". Вона нас об’єднувала. Коли ми зрозуміли, що люди дивляться на тебе як на священника, то потрібно було себе ідентифікувати."

Віктор Аврамчук працює вчителем фізики в школі в Ужгороді. Можливість поїхати на Майдан у Київ, не порушуючи дисципліну, він мав після початку зимових канікул.
"В 9 годин вечора священники, які були там, на Майдані, вони обов’язково повинні бути в одязі, тобто підрясники, єпитрахиль, хрест і куртка, бо було холодно. Всі священники збиралися на сцені о 9-й годині вечора. Постійно там більше 40 чоловік, священники різних конфесій. Люди вийшли на чергування. Ті сотні стали на охорону Майдану. Частина займалася тими справами, які потрібно всередині. А священники кожну годину виходили на сцену. Тобто 9 година вечора, десята, одинадцята, дванадцята, перша ночі, три години ночі, чотири і це було аж до дев’ятої ранку", – пригадує священник.

"Запам’яталася Новорічна ніч з 2013 на 2014 рік, коли дуже багато приїхало гостей на Майдан. І тоді коли звернулися до людей, що треба запалити фонарики на телефонах і ми так само священники були на цей момент на сцені, а люди були — от мільйон вогнів на той момент, які показували, що світло фонарика – це світло сердець, любов сердець, яка об’єднує цілу Україну", – каже Віктор Аврамчук.
На Майдані він підтримував зв'язок з іншими закарпатцями, які приїхали на Революцію Гідності.
"Палатка закарпатська знала, що у них є свій закарпатський священник. При чому неважливо, якої він конфесії. І ми були разом в тій палатці. Ми фактично підтримували своїх вірників, їм була потрібна духовна опіка", – пригадує священник.
Коли навчальний процес відновили, Віктор повернувся до роботи. Однак, відвідувати акції протесту в Ужгороді не припинив.
"22 січня закінчувалася робота. Тут уроки у мене закінчувалися і я йшов знову на Театральну площу Київською набережною. І назустріч мені якраз йшли знайомі хлопці. І вони йшли з такими похнюпленими обличчями. І я тоді запитав, чи стосується це того, що є пам’ять про загиблих. А тоді почалися розстріли і смерті. Я повернувся сюди в церкву, взяв кадило, взяв все необхідне для звершення заупокійної літії за тими трьома хлопцями, які загинули: Михайло Жизневський, Сергій Нігоян і Юрій Вербицький. І пішов", – розповів Віктор Аврамчук.
"Люди тоді зрозуміли, що молитва – це єдиний легальний засіб бути, перебувати легально разом. Бо зібрання заборонялися. Ми вийшли з таким супротивом проти того, що пролилася перша кров. Ми розуміли, що межу перейдено. Відбувся наступ на свободу. Оце от підняло український народ, українців, які у своїх генах відчувають, що, насамперед, душу й тіло ми положим за нашу свободу. От ми йшли і знали, що від кожного з нас залежить: буде продовження життя для наших дітей, для наших внуків", – каже священник.

"Герої не вмирають. Вони продовжують жити і ми це знаємо, тим більше священники, віруючі люди про те, що життя продовжується. І захист України відбувається зараз і на небі так само. Тобто не зупинилося серце тих людей, які загинули, тих хлопців і дівчат, які загинули, які продовжують гинути на фронті. Боротьба продовжується. Це називається уже невидима боротьба. Боротьба добра зі злом", – розповів Віктор Адамчук.
Читайте нас у Telegram, Viber та Instagram