Повномасштабне вторгнення 22-річний прикордонник Павло Дзиба зустрів на Чернігівщині. Коли підрозділ опинився в оточенні, 17 військовослужбовців упродовж місяця жили в лісі, перш ніж змогли прорватися до своїх. Згодом боєць брав участь у боях на Курахівському напрямку.
Історію прикордонника розповіли на Facebook-сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України.
Службу на прикордонній заставі на Чернігівщині Павло розпочав ще до початку повномасштабного вторгнення. Наприкінці лютого 2022 року територія застави опинилася осторонь основних шляхів просування російських військ, але невдовзі потрапила в окупацію, а зв'язок із командуванням зник.
Загалом у підрозділі залишилося 17 прикордонників, які майже місяць були змушені переховуватися у дикому лісі. Щоб повідомити рідним, що живий, Павлу доводилося шукати поодинокі точки зв'язку, піднімаючись на дахи будинків.
Аби дістатися контрольованої Україною території, військовослужбовці пересувалися лісами та полями в обхід основних доріг. Річку Десну вони долали на саморобних плотах, користуючись підказками місцевих жителів щодо безпечних маршрутів. За кілька днів група у повному складі дісталася Чернігова.
«Перший місяць повномасштабного вторгнення ми прожили в лісі, просто в дикому лісі», — згадує прикордонник.
Бої на Курахівському напрямку
Після виходу з окупації Павла Дзибу направили на Донеччину — на Курахівський напрямок. Там його підрозділ утримував позиції на висоті над захопленим росіянами населеним пунктом, спостерігаючи за логістикою противника.
Утримувати позиції доводилося молодим бійцям, наймолодшому на той момент виповнилося 19 років, Павлові — 22. Перші десять днів на передньому краї минули під безперервними обстрілами з танків, БМП та артилерії.
«Було страшно, але ми звикали до прильотів. Звикали до танків, до БМП. Вони виїжджали з усіх сторін і починали з кулеметів бити по наших позиціях, щоб ми навіть голови не могли висунути. Але звикли. Я вже спокійно засипав під прильоти в ямі», — розповів Павло.
Під час одного зі штурмів російські війська пішли в наступ. Не маючи важкого озворення, бійці відбивали атаку за допомогою гранатометів, протитанкових засобів та підствольників, знешкодивши декілька одиниць ворожої бронетехніки. Ротації відбувалися за схемою: десять днів на передовій, десять — у тилу.
За словами військового, війна змінила його сприйняття небезпеки, однак не позбавила страху повністю. Основний висновок, якого він дійшов під час боїв — під час обстрілів та контактного бою потрібно діяти й виконувати завдання, а не сидіти в укритті.
Після бойових дій Павло зіштовхнувся з проблемами психологічної адаптації та напругою. Відновити емоційний стан йому допомагали читання книг, робота з собакою, спілкування з близькими та перебування серед природи Закарпаття.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp
