Прикордонник Володимир Брижак на позивний «Бармалей» брав участь у боях на сході України та в Курській операції, де командував ротою. Після смерті дружини військовослужбовець повернувся з фронту в тил до Мукачева, аби доглядати за 8-річним сином.
Про свій бойовий шлях та нову роль соло-тати Володимир Брижак розповів кореспондентці Суспільного.
Чоловік родом із Кривого Рогу, а наразі служить начальником комендантського відділення прикордонного загону у Мукачеві. Володимир є учасником бойових дій із 2014 року.
За його словами, спочатку він хотів стати хірургом, проте вирішив обрати військову службу та захищати кордони.
Він розповів, що на початку АТО нерідко нехтував каскою та бронежилетом. Одного разу майбутня дружина попросила одягнути захист і надіслати їй фото. За кілька хвилин після цього почався артилерійський обстріл.
«Я втратив свідомість хвилин на 40 приблизно, зі слів мого колеги. І мене встигли вже передати навіть як "200-го" тоді. Але через 40 хвилин від панічних криків колеги в бліндажі я, відкривши очі, спитав: "Хто?". І побачивши його великі білі очі... Він почав кричати: "Уже 300!". Я його знов питаю: "Хто?". Кажу: "Віталік, нас двоє". А він каже: "Олександровичу, тільки не чіпайте себе за лице". Лице було все в крові. Я взявся за лице, подивився на руки, сказав йому просто: "Дай мені сигарету, я покурю"», — розповів Володимир.
У його оці досі є осколок від поранення. Після того військовий служив на тилових посадах. Із початком повномаштабної війни знову повернувся на фронт. Став командиром роти і мав у підпорядкуванні 153 людини.
«Ми брали участь із цим підрозділом на Вовчанському, Сумському та Чернігівському напрямках. Нашим останнім завданням була Курська операція. Виїжджав туди неодноразово на позиції з хлопцями — це був один із найважчих напрямків того часу», — поділився він.
Під час служби на фронті чоловік дізнався про тяжку онкологічну хворобу дружини Тетяни. Аби допомагати в лікуванні та підтримувати родину, він перевівся в тил.
«Ми з дружиною в останні місяці проводили час більше разом з сім'єю, з нашим сином. Подорожували Закарпаттям, трохи Україною по різних областях, відвідували історичні місця. Намагалися якомога більше проводити часу разом, щоб насолодитися одне одним», — додав захисник.
У травні 2026 року дружина померла. Відтоді прикордонник самостійно виховує 8-річного сина Максима. Оскільки близьких родичів поруч немає, у робочий час хлопчик відвідує табір, а у вільні дні батько із сином ходять на рибалку.
«Ми з ним і гуляємо, і вчимо уроки. Син також навчається виконувати хатню роботу — прибирати, складати речі», — розповів військовослужбовець.
Чоловік доповнив, що хотів би бути поруч із побратимами на сході, однак зараз його обов'язок — дбати про сина. Водночас він постійно підтримує зв'язок із бійцями своєї роти та надсилає їм посилки.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok
