У Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини вшанували пам’ять української дисидентки і поетеси Ірини Сеник, яка провела 34 роки в радянських таборах. На захід прийшли люди, які особисто знали Ірину. Це її посестри, дисиденти і політв’язні.
Про це повідомили кореспонденти Суспільного.
Посестра Ірини Сеник Ніна Вірченко розповіла, як вони разом відбували покарання:
"Згадую наші часи. Лісоповал, різні фізичні роботи були з нами в той час. Навіть тоді вона творила поезію. Невільницьку поезію і пісні. А пісні в таборах, особливо для дівчат, мали велике значення. Вони їх співали на повен голос, на всю тайгу, на весь Сибір, в даному випадку на всю Іркутську область".
Під час заходу також представили книги і вишивки Ірини Сеник з колекції голови Львівського обласного товариства політв'язнів і репресованих Ореслави Хомик. Жінка розповіла, що товаришувала з дисиденткою. За її словами, Ірина провела у засланнях 34 роки:
"Ми мали багато з нею спільних акцій, поїздок. Вона дуже мене любила. Я маю неоціненний скарб — подарунки від неї. Усі книжки видані нею. І шість вишивок її роботи. Пані Ірину вперше ув'язнили, коли було 18 років. Міжнародним комітетом з подання Світової Федерації українських жіночих організацій пані Ірину визнано однією зі 100 героїнь світу. Тому що більше, ніж вона, ніхто не відсидів в ув'язненні із жінок".
Співзасновник Росохацької групи і дисидент Володимир Мармус розповів, що переписувався з Іриною під час ув’язнення:
"Ми до неї написали листа. Вона дуже нам люб’язно відписувала. Це відчувалося в тих листах. Переписка почалася в 1979 році і закінчилася у 1983 році. Я звільнився із заслання в 1983. Вона дійсно була майстриня вишивки. І нам сорочки вишила, а тоді була проблема з полотном".
На захід прийшла переселенка з Новоазовська Любов Яворівська.
"В час війни мене вражає роль молодих жінок, які, були репресовані за свою ідею, за те, щоб Україна була вільною і незалежною", — сказала жінка.
