На фасаді домівки Тернопільського Пласту відкрили меморіальні дошки п’ятьом пластунам, які віддали своє життя у боротьбі за Україну.
Про це повідомляють кореспонденти Суспільного.
Пам’ятні таблиці встановили Віктору Гурняку, Віталію Дереху, Богдану Сенюку, Сергію Коновалу та Миколі Погорілому.
На знак пошани пластуни опустили прапори та вшанували загиблих хвилиною мовчання.
Розповідями про бійців поділилися їхні родичі та друзі.
"Якби Дерех змалечку не вчився виживати в дикій природі, не вчився тактиці бою, не їздив на вишколи, не проводив їх потім сам, то був би не готовий взяти до рук зброю. У 2014 році на весь тоді перший добровольчий батальйон "Айдар" було чотири автомати і ящик гранат, а все решта було трофейне. Щоби затрофеїти цю зброю із такою мінімальною кількістю засобів і відвойовувати міста, треба було вчитися і знати історію", — розповіла подруга Віталія Дереха Дарця Веретюк.
"Всі ці хлопці є правдивими вихованцями нашої організації. Вони зросли на національних ідеалах. Кожен з них дав пластову присягу, яка починається зі слів: "Бути вірним Богові і Україні". І жоден з них не зрадив цієї присяги", — сказала сестра Миколи Погорілого Зоряна Удич.
За її словами, брат служив у 44 бригаді, був артилеристом, як і його батько:
"Микола був захисником останніх сім років. Мав прекрасну кар’єру, був юристом, мав сім’ю, сина. Коли його контракт закінчувався, це був січень 2022 року, він дізнався, що буде війна. Прийшов і каже: "Мамо, тримайте себе в руках, я продовжив контракт до кінця війни". Сказав просту фразу: "Я не можу залишити своїх хлопців".
"Пам’ятні дошки — це момент, коли можемо зупинитися і пригадати героїв. Але пам’ять про героїв — це не лише про пам’ятні дошки. Це про ті справи, які живуть у нових поколіннях", — зазначила дружина Сергія Коновала Ольга Коновал.
"Пам’ять про пластунів, яким відкрили меморіальні таблиці, живе у їхніх проєктах, у їхніх сім’ях. Тут кожна сім’я продовжує справи свого героя. В очах пластунів, до яких маю честь приїжджати, бачу іскру надії і впевненості, яку бачила в очах свого Сергія", — зазначила Ольга Коновал.
"Це наша історія. Її треба пам’ятати. Не забувати, скільки горя нам завжди завдавали окупанти. Люди, яких нині вшановуємо, віддали своє життя, щоб ми жили і були вільними", — сказала родичка Сергія Коновала Світлана Твардовська.
